Рішення № 41195065, 16.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11073/14 16.10.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик-Плюс"

Про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Левченко В.І. (дов.№91/2014/09/05-4 від 25.09.2014),

від відповідача: не з'явився,

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик-Плюс" про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати наданих послуг за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №8031014 від 01.11.2003 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2014 порушено провадження у справі №910/11073/14 та призначено її до розгляду на 26.06.2014 року.

За наслідками судового засідання 26.06.2014 суд відклав розгляд справи на 17.07.2014 року.

08.07.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У зв'язку із перебуванням судді Полякової К.В. у відпустці, з метою дотримання процесуальних строків, розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 17.07.2014 справу №910/11073/14 передано для вчинення процесуальних дій судді Шкурдовій Л.М.

Відповідною ухвалою суду від 17.07.2014 вищезазначена справа прийнята до провадження суддею Шкурдовою Л.М. та призначена до розгляду на 14.08.2014 року.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 04.08.2014, у зв'язку із поверненням судді Полякової К.В. із відпустки, справу №910/11073/14 передано їй для розгляду.

Ухвалою суду від 04.08.2014 справа №910/11073/14 прийнята суддею Поляковою К.В. до свого провадження та призначена до розгляду на 14.08.2014 року.

У судовому засіданні 14.08.2014 оголошено перерву до 23.09.2014 року.

У зв'язку із необхідністю додаткового часу для надання документів для долучення до матеріалів справи судом у судовому засіданні 23.09.2014 оголошено перерву до 02.10.2014 року.

24.09.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог та заява про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

За наслідками судового засідання 02.10.2014 судом постановлено ухвалою, якою продовжено строк розгляду спору на 15 днів, у задоволення клопотання представників сторін, та оголошено перерву у судовому засіданні до 16.10.2014 року.

13.10.2014 позивачем подано до суду через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва довідку про надходження коштів за спожиту теплову енергію Товариством з обмеженою відповідальністю «Житловик-плюс».

Під час судового засідання 16.10.2014 представником позивача надано до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої ПАТ «Київенерго» просить припинити провадження у справі у частині стягнення основного боргу у розмірі 853 362,97 грн., у зв'язку із частковим погашенням відповідачем суми боргу. В іншій частині позовних вимог позов просив задовольнити повністю, надавши пояснення аналогічні тим, що викладенні у позові.

Відповідач не направив свого представника для участі у судовому засіданні, поважність причин неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 перейменована у Публічне акціонерне товариство «Київенерго», який є позивачем у справі. Позивач здійснює свою діяльність на підставі Статуту, затвердженого Загальними зборами Публічного акціонерного товариства «Київенерго» та зареєстрованого Печерською РДА в м. Києві 26.01.2012 року. Основними видами діяльності позивача є виробництво електроенергії, розподілення та постачання електроенергії, постачання пари та гарячої води, що підтверджується Довідкою АБ № 152345 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житловик-плюс» - відповідач у справі, укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8031014 від 01.11.2003 року.

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію Споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а Споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в Договорі.

За умовами пункту 2.2.1. Договору Постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із Споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими Споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку №1.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що при виконанні умов Договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київської міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії.

Відповідно до пункту 2.3.1. Договору, Споживач зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку №1 не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та по тарифах, зазначених у додатку №2.

Згідно п.п. 10, 11 додатку № 2 до Договору (Тарифи та порядок розрахунків) Споживач щомісяця з 12 по 15 числа отримує в МВРТ-7 за адресою: вул. Горького буд.№29 оформлену Постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник Постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА, та до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями на рахунок Постачальника згідно з його розрахунком.

Зобов'язання за Договором щодо постачання теплової енергії у гарячій воді виконувались позивачем належним чином та в повному обсязі, що підтверджується долученими до матеріалів справи обліковими картками (табуляграмами) Позивача щодо фактичного споживання відповідачем енергії за період з жовтня 2011 року по березень 2014 року.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази, що між сторонами існує спір або розбіжності щодо обсягів та якості поставленої Позивачем Відповідачу теплової енергії по Договору, за вищевказані періоди.

З огляду на зазначене вище, враховуючи умови договору щодо здійснення оплати не пізніше 25 числа поточного місяця, борг Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловик-плюс» за період з жовтня 2011 року по квітень 2014 року за використану теплову енергію за Договором № 8031014 від 01.11.2003 на день звернення із позовом до суду становить 4 614 894,13 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача за період з 01.10.2011 по 01.04.2014 3% річних у розмірі 175 647,31 грн. та інфляційних втрат у розмірі 43 749,21 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на ту обставину, що додані до матеріалів документи не відображають реальних розмірів заборгованості. До того ж, оскільки перерахунок грошових коштів здійснюється через КП ГІОЦ, стверджує що питання заборгованості відповідача перед енергопостачальною компанією не залежить повною міро від нього, а повинно вирішуватись прийняттям відповідного розпорядження КМУ України.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Положеннями статті 275 ГК України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Виходячи зі змісту ст. 712 ЦК України, між сторонами виникли зобов'язання за договором поставки, згідно якого продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Одночасно, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Так, матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання зобов'язання за Договором № 8031014 від 01.11.2003 щодо оплати теплової енергії у період з 01.10.11 по 01.04.14 з боку відповідача, внаслідок чого у останнього виникла сума заборгованості перед ПАТ «Київенерго», яка станом на день звернення із позовом складає 4 614 894,13 грн.

Надалі, позивачем надано довідку про надходження грошових коштів, з якої вбачається, що станом на день розгляду спору сума основного боргу складає 3 428 221,79 грн., оскільки відповідачем здійснено перерахування грошових коштів.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі (п. 4.4. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

З огляду на вищевикладене, враховуючи заяву позивача про уточнення позовних вимог, в якій він просить припинити провадження у справі у частині стягнення основного боргу у сумі 853 362,97 грн., та факт здійснення часткового погашення боргу у розмірі вказаної суми, суд вважає за можливе припинити провадження у справі у частині стягнення основного боргу у розмірі 853 362,97 грн.

Таким чином станом на день вирішення спору відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача основний борг у розмірі 3 428 221,79 грн., доказів щодо сплати вказаної суми боргу відповідачем до суду не надано, а тому позовні вимоги у частині стягнення основного боргу визнані судом правомірними, документально доведеними та такими що підлягають задоволенню. До того ж, суд зауважує, що скрутне фінансове становище підприємства, не звільняє останнього від обов'язку виконання зобов'язань.

У зв'язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати за отримані послуги у період з 01.10.2011 по 01.04.2014, за договором на постачання теплової енергії у гарячої води №8031014 від 01.11.2003, позивач у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 175 647,31 грн. та 131 920,49 грн. інфляційної складової боргу (здійснено перерахунок розміру відносно першочергово заявленого розміру, оскільки допущено арифметичну похибку внаслідок помилкового визначення показника інфляції у березні 2014 року).

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 131 920,49 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 175 647,31 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд не критично оцінює заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог та визнає їх такими, що спростовуються вищенаведеними нормами законодавства та встановленими під час розгляду фактами.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на встановлені судом факти, які не спростовані відповідачем під час розгляду справи та керуючись вимогами вищезазначених законодавчих норм, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 3 428 221,79 грн. - основного боргу, 131 920,49 грн. - інфляційної складової боргу та 175 647,31 грн. - 3% річних нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 32-34, 43-44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик-Плюс" про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію припинити у частині стягнення суми основного боргу у розмірі 853 362,97 грн.

Позов Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик-Плюс" про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловик-плюс» (03028, місто Київ, вулиця Малокитаївська, будинок 7-4; ідентифікаційний код 32374917) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, місто Київ, Печерський район, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код 00131305; р/р 26000306201 у ГУ по м. Києву та Київській обл. ВАТ "Ощадбанк", МФО 322669) 3 428 221 (три мільйони чотириста двадцять вісім тисяч двісті двадцять одну) гривню 79 копійок основного боргу, 131 920 (сто тридцять одну тисячу дев'ятсот двадцять) гривень 49 копійок - інфляційної складової боргу, 175 647 (сто сімдесят п'ять тисяч шістсот сорок сім) гривень 31 копійку три відсотки річних та 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні у присутності представника позивача 16.10.2014 року.

Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 21.10.2014 року.

Суддя К.В. Полякова