Рішення № 41193549, 08.10.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08 жовтня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючої - Боднар О.В.

суддів - Готри Т.Ю., Джуги С.Д.

при секретарі - Чейпеш С.І.

з участю - ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Шуліки Аліни Володимирівни, що діє від імені Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05 березня 2014 року справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

у с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому, посилаючись на невиконання останнім умов договору від 19.02.2008 р., просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість, яка станом на 22.11.2013 р. становить 18 762,12 грн., з яких 2 034,77 грн. - заборгованість за кредитом, 8 709,98 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 6 647,75 грн. - комісія за користування кредитом, штраф - 500,00 грн. (фіксована частина), 869,62 грн. - штраф (процентна складова).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 05 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі та письмових поясненнях до апеляційної скарги представники позивача просять рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначають, що суд застосував строк позовної давності за відсутності заяви відповідача, чим порушив вимоги ч.3 ст.267 ЦК України, відповідно до якої позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Крім того, суд не звернув увагу на те, що договір автоматично лонгувався на 12 місяців та на даний час діє до 19.02.2015 р., оскільки з 2008 року жодна зі сторін не заявляла про свій намір його розірвати (а.с. 48-51, 69-70, 79-81).

Розглянувши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд визнав, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19.02.2008 р. між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, який складався із заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови) та Тарифів банку (а.с. 16-24). За цим договором відповідач отримав кредит в розмірі 3 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку № НОМЕР_2 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до п.9.12 розділу першого Умов строк дії договору 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку сторони не повідомлять про припинення договору, то він автоматично лонгується на такий самий строк.

Відповідно до п.5.4. розділу другого Умов строк погашення кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) за платіжними картами без встановленого мінімального обов'язкового платежу, здійснюється в наступному порядку:

-строк погашення процентів за кредитом - щомісяця за попередній місяць,

-строк погашення кредиту в повному обсязі, не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці (в полі MONTH).

Відповідач своїх зобов'язань за вказаним договором належним чином не виконував, унаслідок чого у нього перед ПАТ КБ «ПриватБанк» виникла заборгованість, яка, як вбачається з наданих позивачем розрахунку заборгованості та виписки по кредиту (а.с.8-15, 82-99), станом на 22.11.2013 р. становить 18 762,12 грн., з яких 2 034,77 грн. - заборгованість за кредитом, 8 709,98 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 6 647,75 грн. - комісія за користування кредитом, штраф - 500,00 грн. (фіксована частина), 869,62 грн. - штраф (процентна складова).

Останній платіж був здійснений відповідачем 08.08.2008 р. (а.с. 85-86), а в лютому 2009 року строк дії картки закінчився, відповідач нову картку не отримував.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем до суду була подана заява, в якій він частково визнав позовні вимоги та просив застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені та комісії за користування кредитом, тому відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Крім того, в п.31 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (далі - Постанова) зазначено, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

У судовому засіданні в апеляційному суді 04 липня 2014 року представник позивача зазначила, що відповідач не подавав заяву про застосування строку позовної давності, тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову на підставі ч.4 ст.267 ЦК України. Крім того, сторони стверджували, що 05 березня 2014 року, під час проголошення оскаржуваного рішення в судовому засіданні були присутні представник позивача Баблюк О. та відповідач ОСОБА_2 Проте, як вбачається з матеріалів справи, судові засідання в суді першої інстанції 13 лютого 2014 року та 05 березня 2014 року проводилися без участі осіб, які беруть участь у справі (а.с. 35, 41). Заява відповідача про застосування позовної давності в матеріалах справи відсутня.

Ухвалою апеляційного суду від 04 липня 2014 року справу було знято з розгляду в суді апеляційної інстанції та повернуто до суду першої інстанції для усунення розбіжностей та належного оформлення (а.с. 107).

На виконання вимог ухвали була здійснена перевірка, в процесі якої секретар судового засідання Пассер М.І. пояснила, що довідка про те, що фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису 05 березня 2014 року не здійснювалось у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, була складена нею помилково. Правильною слід вважати довідку наступного змісту: «фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось у зв'язку з неможливістю фіксації у залі судового засідання». Також секретар зазначила, що всі подані відповідачем у судовому засіданні документи підшиті до справи та описані (а.с. 110-111).

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, що відповідачем виконано не було.

Відповідно до ч.2 ст. 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Згідно з правовими позиціями, які висловлені Верховним Судом України в постановах від 18 червня 2014 року по справі № 6-61цс14 та від 17 вересня 2014 року по справі № 6-95цс14, при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст.257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України).

Пунктом 3.1.1 розділу ІІ Умов встановлено, що строк дії карти зазначений на лицьовому боці карти (місяць та рік). Карта діє до останнього календарного дня зазначеного місяця.

Після закінчення строку дії відповідна карта продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту карти з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя карти про закриття картрахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картрахунку для оплати послуг для здійснення розрахункових операцій по картрахунку( в передостанній день місяця закінчення строку дії) та при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором (п.3.1.3. розділу ІІ Умов).

Відповідний картрахунок може бути закритий на підставі заяви держателя або банк має право закрити картрахунок, письмово повідомивши держателя. При цьому держатель повинен не пізніше 30 днів з дня повідомлення повернути карту до банку, після чого обслуговування карти припиняється. Держатель повинен погасити всі види заборгованості перед банком, в тому числі і ті, що виникли протягом 30 днів з моменту повернення карти (п.9.5. Умов).

З матеріалів справи вбачається, що останній платіж був здійснений відповідачем 08 серпня 2008 року (а.с. 85). Із письмовою заявою про закриття картрахунку відповідач не звертався, отже строк дії карти продовжувався.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції заяви про застосування позовної давності відповідач не подавав.

Крім того, посилання в рішенні суду на п. 31 Постанови є помилковим, оскільки відповідно до постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 7 від 07 лютого 2014 року вказаний пункт викладено в іншій редакції. Судам роз'яснено, що при застосуванні положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з частиною одинадцятою статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

У зв'язку із цим та враховуючи, що ЦК не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Шуліки Аліни Володимирівни, що діє від імені Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05 березня 2014 року скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, мешканця АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50; ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, заборгованість за кредитним договором станом на 22.11.2013 р. у розмірі 18 762,12 грн., з яких 2 034,77 грн. - заборгованість за кредитом, 8 709,98 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 6 647,75 грн. - комісія за користування кредитом, штраф - 500,00 грн. (фіксована частина), 869,62 грн. - штраф (процентна складова) та судові витрати в розмірі 351,20 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

с у д д і :

Готра Т.Ю. Боднар О.В. Джуга С.Д.