Ухвала суду № 41191416, 23.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/64608/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Зайцева М.П.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Державної податкової служби

на постанову Господарського суду Полтавської області від 20.02.2007

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012

у справі № 3/1-07/5018

за позовом Приватного підприємства «Фірма Драйв»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Фірма Драйв» (далі по тексту - позивач, ПП «Фірма Драйв») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Полтаві) про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.04.2006 №0000452310/0, від 07.06.2006 №0000452310/1, від 21.08.2006 №0000452310/2, від 31.10.2006 №0000452310/3.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 20.02.2007, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012, позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 26.04.2006 по 27.04.2006 фахівцями ДПІ у м. Полтаві проведено документальну виїзну позапланову перевірку ПП «Фірми «Драйв» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарської діяльності з ПП «Анзор» за період з 01.01.2003 по 01.01.2006, за результатами якої складено акт від 27.04.2006 №164/23-8/25162198.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ в м. Полтаві прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.04.2006 №0000452310/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) у загальній сумі 473547,27 грн., в тому числі за основним платежем - 315698,18 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 157849,09 грн.

За результатами оскарження податкового повідомлення-рішення від 27.04.2006 №0000452310/0 в адміністративному порядку, скарги позивача були залишені без задоволення, спірне податкове повідомлення-рішення - без змін, та були винесені податкові повідомлення-рішення від 07.06.2006 №0000452310/1, від 21.08.2006 №0000452310/2, від 31.10.2006 №0000452310/3.

Підставою для визначення податкового зобов'язання з ПДВ слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п. 2, п. 4, п. 5, п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за №233/2037, пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 315698,18 грн. (за період червня 2003 року - листопада 2005 року).

При цьому, податковий орган виходив з того, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит по податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від ПП «Анзор», державну реєстрацію якого скасовано за рішенням суду.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт проведення позивачем господарських операцій з ПП «Анзор» на протязі червня 2003 року - листопада 2005 року, відповідачем не оспорюється.

Крім того, встановлено, що ухвалою Господарського суду Полтавської області від 11.03.2008 закрито провадження в адміністративній справі №17/20 за позовом ДПІ у м. Полтаві до ПП «Фірма «Драйв», ПП «Анзор» про визнання господарського зобов`язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 02.01.2004 між відповідачами на суму 1501667,80 грн. недійсним з моменту укладення. Зазначена ухвала не оскаржена та набрала законної сили.

Також, постановою Господарського суду Полтавської області від 08.08.2007 по справі №9/66, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2008 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.02.2012, в задоволенні позову ДПІ у м. Полтаві до ПП «Фірма «Драйв», ПП «Анзор» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.06.2003 між відповідачами по справі на суму 372013,64 грн. з моменту укладення відмовлено. Зазначені рішення набрали законної сили.

В ході перевірки податковим органом було з'ясовано, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 11.04.2006, яке набрало законної сили 22.04.2006, визнано недійсним статут ПП «Анзор» з моменту його реєстрації та визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту внесення до реєстру платників податку на додану вартість.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

До того ж згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Помилковим є твердження податкового органу про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсною державної реєстрації контрагента позивача, який видав податкові накладні, оскільки визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, станом на час розгляду справи судами попередніх інстанцій ПП «Анзор» значиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, тобто на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість) продавець був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Державної податкової служби відхилити.

Постанову Господарського суду Полтавської області від 20.02.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)М.П. Зайцев (підпис)М.О. Федоров