Ухвала суду № 41191412, 23.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/60880/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Зайцева М.П.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11.08.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2012

у справі № 2а-11443/09/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Електромаш»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Електромаш» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Авто-Електромаш») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Херсоні) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.12.2008 №0005902301/0 та №0005912301/0.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 11.08.2011, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2012, позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2008, за результатами якої складено акт від 24.11.2008 №3574/23-5/32125274.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.12.2008 №0005902301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 231891,92 грн., у тому числі 187457,69 грн. - за основним платежем та 44434,23 грн. - за штрафними санкціями; №0005912301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1261544,00 грн., у тому числі 630772,00 грн. - за основним платежем та 630772,00 грн. - за штрафними санкціями.

Підставою для визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 1.32, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 11.3.1, п. 11.3 ст. 11 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі по тексту - Закон №334/94-ВР) та пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон №168/97-ВР), в результаті завищення валового доходу за 3 квартал 2007 року на суму 5093,24 грн., за 4 квартал 2007 року на суму 60488,38 грн. та за 1 квартал 2008 року на суму 7864,22 грн., а за 2 квартал 2008 року не задекларував отримані доходи у сумі 4871,66 грн., тому за висновком ДПІ позивач зависив розмір задекларованих ним валових доходів на суму 685743,18 грн. (разом з тим, проти висновку податкового органу про завищення за перевірений період валових доходів на загальну суму 68574,18 грн. позивач не заперечує, тому цей висновок ДПІ є правомірним); в результаті неправомірного віднесення позивачем до складу валових витрат витрати на суму 219638,00 грн. у зв'язку із подвійним включення до їх складу витрат на оплату праці водіям; внаслідок віднесення до складу валових витрат витрати на відрядження ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які не були працівниками позивача; в результаті віднесення до складу валових витрат суму 530145,00 грн.; в результаті заниження податку на додану вартість на загальну суму 630772,00 грн., у тому числі за липень 2007 року на 6679,00 грн., за серпень 2007 року на 234349,00 грн. та за жовтень 2007 року на 389744,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Щодо неправомірного віднесення позивачем витрати на суму 219638,00 грн. у зв'язку із подвійним включення до їх складу витрат на оплату праці водіям, суди зазначили наступне.

Позивач, посилаючись на розрахунок транспортно-заготівельних витрат, стверджує, що при розподілі цих витрат між залишками придбаних запасів та запасами, які використані у господарській діяльності протягом розрахункового звітного періоду, витрати на оплату праці водіїв до розрахунку не включались тому і не могли бути вдруге включені до складу валових доходів за рядком 04.13 декларації з податку на прибуток.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Таким чином, за приписами ст. 5 Закону №334 понесені платником податку витрати для потреб господарської діяльності відносяться до складу валових витрат декларації з податку на прибуток, виходячи з дати здійснення цих витрат, та на повну суму таких витрат.

Отже, витрати на оплату праці водіям повинні були бути відображені позивачем у податковій звітності на повну суму таких витрат, оскільки з акту перевірки вбачається, що висновок про подвійне віднесення витрат на оплату праці водіям до складу валових витрат податковим органом зроблено на підставі перевірки даних саме бухгалтерського, а не податкового обліку позивача.

При цьому, відповідач не вказує на порушення позивачем правил визначення та розподілу транспортно-заготівельних витрат у бухгалтерському обліку позивача, встановленого Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за №751/4044.

Судами вірно зазначено, що даний Стандарт №9 передбачає здійснення розрахунку транспортно-заготівельних витрат для визначення фінансового результату у бухгалтерському, а не у податковому обліку підприємства, а тому розрахунок та розподіл транспортно-заготівельних витрат жодним чином не впливає на розмір задекларованих валових витрат у податковій декларації з податку на прибуток.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо безпідставності висновку про подвійне включення витрат на оплату праці водіїв до складу валових витрат декларації з податку на прибуток, оскільки зазначено якими саме первинними бухгалтерськими документами позивача підтверджується цей факт.

Щодо віднесення до складу валових витрат витрати на відрядження ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які не були працівниками позивача, судами зазначено наступне.

На думку податкового органу, дане порушення відображене позивачем по бухгалтерському рахунку №37.2 та визначене бухгалтерською проводкою Д-т 911.8 К-т 37.2.

Разом з тим, позивач, не заперечуючи проти того факту, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є його працівниками, проте, при складанні декларації з податку на прибуток витрати на відрядження цих осіб до складу валових витрат ним взагалі не включались, а були проведені за рахунок адміністративних витрат, тобто за рахунок прибутку підприємства, який залишився після сплати податку на прибуток.

Факт того, що витрати на відрядження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 увійшли до складу валових витрат податковим органом не підтверджено жодним належним доказом, тому суди дійшли вірного висновку про необґрунтованість рішення про завищення позивачем валових витрат.

Щодо віднесення до складу валових витрат суму 530145,00 грн., виплачену фізичним особам-підприємцям, які одночасно були і працівниками позивача, а виконана цими підприємцями робота для позивача фактично відноситься до їх функціональних обов'язків, як працівників позивача, а тому позивач безпідставно проводив оплати цим приватним підприємцям.

У відповідності до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом (ст.43 Господарського кодексу України).

Отже, позивач, як суб'єкт підприємництва, мав право самостійно обирати спосіб залучення фізичних осіб для виконання робіт (надання послуг) для потреб його господарської діяльності та встановлювати у залежності від обсягу наданих послуг розмір грошової винагороди.

При цьому визначальним є факт надання таких послуг та їх використання у господарській діяльності платника податку для отримання оподатковуваного доходу.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо правомірності віднесення вартості цих послуг до складу валових витрат позивача, оскільки зі змісту акту перевірки вбачається, що відповідач підтверджує фактичне надання послуг фізичними особами-підприємцями на суму 530145,00 грн. та підтверджує використання цих послуг у господарській діяльності позивача.

Разом з тим, факт того, що приватні підприємці отримували від позивача оплату за ту саму роботу (того ж виду та обсягу), що виконували для позивача за трудовим договором, як його наймані працівники, є недоведеним. Також, відповідач жодним чином не оцінює і фінансовий результат від наданих вказаними підприємцями послуг, та вплив цього результату на об'єкт оподаткування, тобто на суму сплачених позивачем податків до бюджету.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону №334 об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п. 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених ст. 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст. 8 і ст. 9 цього Закону.

Враховуючи вищенаведені висновки суду щодо викладених в акті перевірки порушень, а також приймаючи до уваги визначений п. 3.1 ст. 3 Закону №334 порядок формування оподатковуваного прибутку, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що загальним результатом акту перевірки повинно бути лише зменшення оподатковуваного прибутку позивача на 9974,18 грн. (68574,18-58600,00), а не нарахування позивачу зобов'язань з податку на прибуток.

Щодо заниження позивачем податкових зобов'язань за липень, серпень та жовтень 2007 року на загальну суму 705544,00 грн., завищення податкових зобов'язань за грудень 2007 року та січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2008 року на 729464,00 грн., а також завищення податкового кредиту на 75,00 грн. за квітень 2008 року, судами зазначено наступне.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що неможливо визначити, які саме об'єкти оподаткування (господарські операції) вплинули на зазначений висновок акту перевірки, тому відповідачем належним чином не підтверджені висновки акту перевірки про заниження та завищення належної до сплати суми податку на додану вартість.

В обґрунтування відповідач зазначив, що сума занижених та завищених зобов'язань з ПДВ визначена ревізором лише на підставі аналізу даних бухгалтерського обліку реалізації товарів, робіт та послуг позивача, і тому в акті перевірки не вказано, які саме об'єкти оподаткування (господарські операції) не враховані позивачем під час визначення належної до сплати суми ПДВ.

Згідно з пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Відповідно до Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 №165, зареєстровано в Мін'юсті України 23.06 1997 за №233/2037 складання податкової накладної потребує ведення реєстрів виданих податкових накладних, а формування податкового кредиту потребує ведення реєстру отриманих податкових накладних.

Отже, існуючий порядок оформлення та отримання податкових наданих зобов'язує платника податку вести податковий облік операцій з продажу та купівлі товарів (робіт, послуг) по кожному контрагенту окремо.

Таким чином, відповідач при проведені перевірки мав можливість та повинен був визначити правильність декларування позивачем зобов'язань з ПДВ у розрізі об'єктів та суб'єктів оподаткування, а висновки про виявлені порушення обґрунтувати з посиланням на первинні документи позивача.

З огляду на зазначене, висновки акту перевірки, щодо заниження належних до сплати сум податку на додану вартість на загальну суму 630772,00 грн. є необґрунтованими.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11.08.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)М.П. Зайцев (підпис)М.О. Федоров