Постанова № 41186864, 30.10.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2014 року м. Київ 810/2010/14

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., суддів Виноградової О.І., Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної виконавчої служби України

треті особи: Публічне акціонерне товариство «ЕНЕРГОБАНК»

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТ БЕТОН»

про визнання протиправною і скасування постанови

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Державної виконавчої служби України (далі - відповідач), треті особи: Публічне акціонерне товариство «ЕНЕРГОБАНК» (далі - третя особа-1, ПАТ «ЕНЕРГОБАНК»), Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАРАНТ БЕТОН» (далі - третя особа-2, ТОВ «ГАРАНТ БЕТОН») про (з урахуванням уточнень позовних вимог) визнання протиправною і скасування постанови від 17.10.2013 про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчому провадженні № 23526783.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору була прийнята відповідачем безпідставно, оскільки, по-перше, позивач не міг у добровільному порядку у визначений виконавчою службою строк виконати виконавчий напис нотаріуса, бо предметом стягнення була земельна ділянка, яка визначена як іпотека згідно із договором про відкриття кредитної лінії ТОВ «ГАРАНТ БЕТОН». Проте, реалізація іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» здійснюється виключно шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, тому у семиденний строк, який наданий позивачу для добровільного виконання виконавчого напису, здійснити фактичне виконання було неможливо.

По-друге, позивач зазначив, що при визначенні бази нарахування виконавчого збору, відповідач відповідно до вимог частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» повинен був керуватись вартістю предмета іпотеки - земельної ділянки, а не загальним розміром зобов'язань ТОВ «ГАРАНТ БЕТОН» перед ПАТ «ЕНЕРГОБАНК».

В ході судового розгляду представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував з тих підстав, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору була прийнята на підставі, у спосіб та у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», оскільки у строк для добровільного виконання виконавчого напису нотаріуса, який був встановлений у постанові про відкриття виконавчого провадження, боржником виконано не було.

Крім того, стаття 28 Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік виконавчих документів за якими не стягується виконавчий збір. При цьому, виконавчий напис нотаріуса до цього переліку не відноситься.

Водночас, представник відповідача зазначив, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача -заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, виконавчий документ повертається стягувачу і відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень постанов про стягнення виконавчого збору в окреме провадження не виділяється та залишок нестягнутої суми виконавчого збору не стягується. Проте, постанова про відкриття виконавчого провадження та про повернення виконавчого документа стягувачу боржником не оскаржувалась.

Під час судового розгляду представник відповідача підтримав доводи заперечень на адміністративний позов та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи - ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» підтримав заявлений позивачем позов.

Представники третьої особи - ТОВ «ГАРАНТ БЕТОН» у судові засідання не з'являлись. Третя особа-2 була належним чином повідомлена судом про дату, час та місце судового розгляду даної справи. Будь-яких заяв або клопотань від ТОВ «ГАРАНТ БЕТОН» до суду не надходило.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховування свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, тому суд протокольною ухвалою від 30.10.2014 вирішив подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, між позивачем, Акціонерним банком «ЕНЕРГОБАНК» та ТОВ «ГАРАНТ БЕТОН» було укладено договір іпотеки від 18.05.2009. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_1 є майновим поручителем ТОВ «ГАРАТ БЕТОН» та іпотекадавцем земельної ділянки площею 3,2100 га., яка належить їй на праві власності. У свою чергу, Акціонерний банк «ЕНЕРГОБАНК» є іпотекодержатилем.

Вказаний договір був укладений з метою забезпечення вимоги іпотекодержателя, що випливає з договору про відкриття кредитної лінії від 13.08.2008 № 808-46, який укладений між Акціонерним банком «ЕНЕРГОБАНК» та ТОВ «ГАРАНТ БЕТОН».

У подальшому, 20.11.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на земельну ділянку площею 3,2100 га., що належить на праві власності ОСОБА_1 на користь ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» для погашення наявної частини кредитної заборгованості ТОВ «ГАРАНТ БЕТОН» у розмірі 10 382 400,39 грн. Крім того, у вказаному виконавчому написі нотаріус додатково пропонує стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» 5 600,00 грн. для відшкодування витрат по вчиненню виконавчого напису.

За заявою від 13.12.2010 ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» на підставі виконавчого напису нотаріуса 29.12.2010 відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої службою Міністерства юстиції України була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 23526783. Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 є боржником по зверненню стягнення з земельної ділянки площею 3,21000 га., яка належить їй на праві власності. У пункті 2 вказаної постанови зазначено боржнику добровільно виконати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу у 7-денний термін з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.

У подальшому, 17.10.2013 відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України приймається постанова про стягнення з боржника виконавчого збору, відповідно до якої державний виконавець постановляє стягнути з боржника - ОСОБА_1 виконавчий збір у сумі 1 038 800,00 грн.

Не погоджуючись із вказаною постановою позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до вимог частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Враховуючи, що предметом спору у даній справі є постанова про стягнення з боржника виконавчого збору, суд має перевірити чи відповідає дана постанови вимогам частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та чи прийнята вона відповідно до вимог чинного законодавства.

З наявних у справі копій матеріалів виконавчого провадження № 23526783 вбачається, що 29.12.2010 відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої службою Міністерства юстиції України була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого напису нотаріуса, в якій ОСОБА_1 була визначена боржником по зверненню стягнення з земельної ділянки площею 3,21000 га., що належить їй на праві власності. У пункті 2 вказаної постанови зазначено боржнику добровільно виконати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу у 7-денний термін з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.

Як встановлено судом та зазначено у позовній заяві, позивач був обізнаний про прийняття даної постанови та не оскаржував її в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України Закон від 21.04.1999 № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон України від 21.04.1999 № 606-ХІV) державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом статті 17 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі написи нотаріусів.

При цьому, частиною першою статті 88 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до частини другої статті 25 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Твердження позивача, як на підставу для визнання протиправною та скасування спірної постанови на те, що позивач є лише майновим поручителем та не має нести тягар по сплаті виконавчого збору не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Як встановлено судом та не заперечувалось представником позивача, боржником у встановлений для самостійного виконання строк виконавчий напис нотаріуса не виконано.

При цьому, статтею 28 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Тобто, вказаною нормою чітко встановлено, що з боржника стягується виконавчий збір у разі невиконання рішення у добровільному порядку.

Крім того, частина друга статті 28 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV визначає, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і стягнення штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону, а також у разі виконання рішень у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Отже, наведений перелік є вичерпним, тому у разі виконання інших виконавчих документів у примусовому порядку закон передбачає стягнення з боржника виконавчого збору. Таким чином, Закон України від 21.04.1999 № 606-ХІV не містить жодних застережень відносно не стягнення з боржника виконавчого збору у разі стягнення заборгованості по іпотеці.

Водночас, суд звертає увагу, що позивач ніс відповідальність в рамках предмету іпотеки, а саме - земельної ділянки 3,21000 га., оскільки виконавчий напис нотаріуса від 20.11.2010 був прийнятий відносно звернення стягнення саме з земельної ділянки і дана обставина не заперечувалась сторонами.

При цьому, як встановлено судом та вбачається зі змісту наявного у матеріалах справи Акта № 211/1 від 17.10.2013 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки ціна продажу земельної ділянки склала 3 104 560,00 грн.

Як вже було зазначено судом, відповідно до положень статті 28 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Згідно з частиною п'ятою статті 28 Закону України у разі якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно до стягнутої суми.

Проте, як вбачається зі змісту постанови від 17.10.2013 про стягнення з боржника виконавчого збору відповідачем було стягнуто з позивача виконавчий збір у розмірі 1 038 800,04 грн., що складає десять відсотків від всієї суми заборгованості у розмірі 10 382 400,39 грн., яка була наявна у ТОВ «ГАРАНТ БЕТОН» перед ПАТ «ЕНЕРГОБАНК», а також 5 600,00 грн. відшкодування витрат по вчиненню виконавчого напису. Проте, сума у розмірі 5 600,00 грн. взагалі не відносяться до виконавчого збору і в постанові про стягнення виконавчого збору, яка прийнята на підставі статті 28 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV не могла бути визначена, оскільки за своїм змістом дана сума не є виконавчим збором, а є витратами по вчиненню виконавчого напису, про що і зазначено у самому виконавчому написі від 20.11.2010. При цьому, представник відповідача ані у запереченнях на позов, ані в ході судового розгляду не пояснив суду з яких підстав сума виконавчого збору була визначена з повної суми заборгованості та разом із сумою витрат по вчиненню виконавчого напису, які не відносяться до виконавчого збору.

Отже, відповідачем при прийнятті спірної постанови не були дотримані вимоги статті 28 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV відносно врахування при визначенні розміру виконавчого збору вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, а також безпідставно віднесено до виконавчого збору суму витрат по вчиненню виконавчого напису, які не є виконавчим збором.

Водочас, суд не наділений повноваженнями визначати за відповідача розмір (пропорцію) виконавчого збору, який має бути сплачений позивачем.

Відповідно до статтей 11 і 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Проте, відповідачем в ході судового розгляду не доведена суду правомірність прийняття спірної постанови.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що постанова від 17.10.2013 прийнята відповідачем протиправно із порушенням вимог статті 28 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV, тому вона підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до вимог статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки вимог про відшкодування судових витрат позивач суду не заявляв, судові витрати стягненню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправною і скасувати постанову від 17.10.2013 про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчому провадженні № 23526783.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий - суддя Панова Г. В.

Судді: Виноградова О.І.

Шевченко А.В.