Рішення № 41181857, 28.10.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 жовтня 2014 р. Справа № 918/1193/14

Суддя Горплюк А.М. розглянувши матеріали справи

за позовом Державного підприємства «Білокоровицький лісгосп»

до відповідача Приватного підприємця ОСОБА_2

про стягнення заборгованості сумі 76 507 грн. 00 коп.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: не з'явився.

Від відповідача: не з'явився.

Суть спору: Державне підприємство «Білокоровицький лісгосп» звернулося до господарського суду Рівненської області із позовом до приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 76 507 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 18.08.2014р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження, справу призначено до слухання на 12.09.2014р.

Ухвалою суду від 12.09.2014р. розгляд справи відкладено на 07.10.2014р.

Ухвалою суду від 07.10.2014р. розгляд справи відкладено на 16.10.2014р.

В судовому засіданні 16.10.2013р. відповідач заперечив проти позовних вимог. Крім того, 16.10.2014р. відповідач через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав заяву, в якій просить продовжити строк розгляду спору на 15 днів. Судом клопотання задоволено.

Ухвалою суду від 16.10.2014р. продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 28.10.2014р.

В судові засідання 12.09.2014р., 07.10.2014р., 16.10.2014р. та 28.10.2014р. представник позивача не з'явився, проте через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав клопотання, в якому просить суд здійснити розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судові засідання 12.09.2014р., 07.10.2014р. та 28.10.2014р. не з'явився, відзиву на позов не подав, хоча належним чином був повідомлений про місце, дату та час розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 41, 47, 52).

Суд вбачає, що відповідно до статті 75 ГПК України наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду позовної заяви без участі представників сторін.

В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Білокоровицький лісгосп» (надалі - Позивач) та приватний підприємець ОСОБА_2 (надалі - Відповідач) в усній формі домовились між собою про відвантаження державним підприємством «Білокоровицький лісгосп» приватному підприємцю ОСОБА_2 лісопродукції.

Пунктом навантаження сторони визначили Білокоровицький нижній склад лісгоспу. Сторони домовились, що товар з пункту навантаження відповідач забирає власним транспортом.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання домовленостей, Позивачем було передано лісоматеріали на загальну суму 60 018 грн. 86 коп., що стверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними №33693 від 19.02.2009р. на суму 20 009 грн. 92 коп., №33694 від 19.02.2009р. на суму 20 029 грн. 92 коп. та №33695 від 19.02.2009р. на суму 19 979 грн. 92 коп.

Товарно-транспортні накладні підписано сторонами та скріплено відтиском печатки приватного підприємця ОСОБА_2 (а.с. 9-11).

Проте, відповідач, в порушення умов домовленостей, повністю не розрахувався за отриманий товар. На момент розгляду справи борг відповідача перед позивачем становить 52 256 грн. 38 коп. В матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем вказаної заборгованості.

29.04.2014р. позивачем на адресу відповідача було направлено претензію №524 з пропозицією в добровільному порядку до 26.05.2014р. погасити заборгованість в сумі 52 256 грн. 38 коп. (а.с. 12, докази направлення - а.с. 30-32).

Відповіді на дану вимогу відповідач не надав.

На підставі частини 2 статті 625 ЦК України, позивач за період з березня 2009 року до липня 2014 року нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 8 366 грн. 74 коп. та інфляційні втрати в розмірі 14 056 грн. 96 коп. (розрахунок а.с. 4-5).

Розглянувши матеріали справи, встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (стаття 181 Господарського кодексу України).

Правочин згідно зі статтею 205 Цивільного кодексу України може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В силу ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Доказів сплати боргу відповідач суду не подав.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, в судовому засіданні 16.10.2014р. приватний підприємець ОСОБА_2 заперечив позовні вимоги та зазначив, що товарно-транспортні накладні на отримання лісоматеріалів не підписував.

Суд не приймає вказані заперечення відповідача, оскільки підписи на товарно-транспортних накладних №33693 від 19.02.2009р. на суму 20 009 грн. 92 коп., №33694 від 19.02.2009р. на суму 20 029 грн. 92 коп. та №33695 від 19.02.2009р. на суму 19 979 грн. 92 коп. скріплено відтиском печатки приватного підприємця ОСОБА_2.

На підставі вищевикладеного в сукупності, позовні вимоги Державного підприємства «Білокоровицький лісгосп» до приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 52 256 грн. 38 коп. є законними та обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі частини 2 статті 625 ЦК України, позивач за період з березня 2009 року до липня 2014 року нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 8 366 грн. 74 коп. та інфляційні втрати в розмірі 14 056 грн. 96 коп.

Враховуючи викладене та перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку 3% річних, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 8 366 грн. 74 коп. 3% річних за період з березня 2009 року до липня 2014 року є законними та обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в розмірі 14 056 грн. 96 коп.. Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд встановив, що інфляційні втрати становить 17 296 грн. 86 коп., однак враховуючи, що суд не може вийти за межі позовних вимог, суд задовольняє заявлену позивачем вимогу про стягнення 14 056 грн. 96 коп. інфляційних втрат за період з березня 2009 року до липня 2014 року.

Статтями 33 та 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З огляду на вищевикладене в сукупності вбачається, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 52 256 грн. 38 коп. заборгованості, 14 056 грн. 96 коп. інфляційних втрат, 8 366 грн. 74 коп. 3% річних стверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 11, 509, 526, 530, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України та ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України.

На відповідача на підставі частини 1 статті 49 ГПК України покладаються витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 (11024, Рівненська обл., АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Державного підприємства «Білокоровицький лісгосп» (11054, Житомирська обл., Олевський р-н, смт. Нові Білокоривичі, вул. Гагаріна, буд. 1, код ЄДРПОУ 00991798) - 52 256 грн. 38 коп. заборгованості, 14 056 грн. 96 коп. інфляційних втрат, 8 366 грн. 74 коп. 3% річних та 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення підписане суддею "03" листопада 2014р.

Суддя Горплюк А.М.