Постанова № 41180415, 31.10.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2014 року Справа №917/1838//14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Камишева Л.М., суддя Пелипенко О.І.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивач - Роман А.І.;

відповідач - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№3177П/1-35) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 08 вересня 2014 року у справі

за позовом Акціонерного товариства "Полтавський турбомеханічний завод", м. Полтава

до Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Орелкомпрессормаш", м. Орел, Російська Федерація

про стягнення 18311787,00 руб. РФ

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, АТ "Полтавський турбомеханічний завод", звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просив стягнути з СП у формі ТОВ "Орелкомпрессормаш" заборгованість в сумі 18311787,00 руб. РФ за контрактом поставки №5721 від 30.12.2013 р.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 08.09.2014 р. у справі №917/1838/14 (суддя Погрібна С.В.) повернуто позовну заяву без розгляду.

Позивач з ухвалою господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Просить ухвалу господарського суду скасувати та винести нову ухвалу, якою направити справу за позовом АТ "Полтавський турбомеханічний завод" до СП у формі ТОВ "Орелкомпрессормаш" про стягнення заборгованості 18311787,00 руб. РФ до суду першої інстанції.

У судове засідання відповідач не з'явився, повноважного представника до суду не направив, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином ухвалою суду.

У відзивів на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що СП у формі ТОВ "Орелкомпрессормаш" не заперечує проти задоволення апеляційної скарги та розгляду справи у господарському суду Полтавської області.

Окрім того, відповідач зазначив, що у зв'язку з неможливістю бути присутнім у судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги, просить здійснити розгляд скарги без його участі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності відповідача за наявними матеріалами у справі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, Акціонерне товариство "Полтавський турбомеханічний завод", звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до відповідача - Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Орелкомпрессормаш" про стягнення заборгованості за контрактом поставки №5721 від 30.12.2013 року в сумі 18 311 787 руб. РФ, що еквівалентно 6 387 334,42 грн. до офіційного курсу НБУ на день подання позову.

Ухвалою від 08.09.2014 року господарський суд Полтавської області відмовив у прийнятті позовної заяви АТ "Полтавський турбомеханічний завод" і повернув її на підставі п. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України.

При винесенні оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд виходив з того, що предметом позову являється виконання зобов'язання, що випливає з контракту поставки №5721 від 30.12.2013 року по оплаті коштів відповідачем, який знаходиться в м. Орел, Російська Федерація і у відповідності до п. «в» ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, пункту «б» ст. 20 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах спір має право розглядати компетентний суд держави, на території якої знаходиться відповідач, тобто, суд Російської Федерації.

Отже, господарський суд дійшов висновку, що оскільки місцезнаходженням відповідача є Російська Федерація, то вказана справа не підсудна даному господарському суду і підлягає розгляду компетентним судом Російської Федерації.

Проте, з висновками суду першої інстанції, колегія суддів не може погодитись та вважає ухвалу винесеною з порушенням норм процесуального законодавства.

Так, дійсно, згідно приписів статті 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Проте, з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності та Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних, кримінальних справах випливає наступне.

Господарюючі суб'єкти кожної з держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав користуються на території іншої держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав правовим і судовим захистом своїх майнових прав і законних інтересів, рівним із господарюючими суб'єктами цієї держави і мають право без перешкод звертатися до судів, арбітражних (господарських) судів, третейських судів та інших органів, до компетенції яких належить вирішення справ, зазначених у статті 1 цієї Угоди (в подальшому - компетентні суди), можуть виступати в них, порушувати клопотання, висувати позови та здійснювати інші процесуальні дії.

Компетентний суд держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав:

а) відповідач мав постійне місце проживання або місце знаходження на день висування позову.

в) виконано або має бути повністю або частково виконано зобов'язання з договору, що є предметом спору;

У розгляді справ у спорах за участю іноземних підприємств і організацій господарським судам України слід виходити із встановленої частиною третьою статті 4 ГПК пріоритетності застосування правил міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо правил, передбачених законодавством України.

За змістом статей 12 - 17, 123 ГПК для іноземних суб'єктів господарської діяльності передбачено національний режим судового процесу для розгляду справ, підвідомчих господарським судам.

Місцевий господарський суд в ухвалі зазначив, що сторони пророгаційної угоди, повинні дотримуватись вимог міжнародного договору та статті 16 ГПК щодо виключної компетенції господарських судів України і у разі непідвідомчості справи у спорі за участю іноземного підприємства чи організації, господарський суд має відмовити у прийнятті позовної заяви на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК.

Втім, з матеріалів справи вбачається, що розділом 7 контракту поставки №5721 від 30.12.2013 року сторони передбачили, що спори, які виникають між сторонам в процесі укладення, виконання, розірвання цього контракту, повинні розв'язуватись шляхом проведення переговорів. Також прямо передбачено, що, якщо спори не можуть бути розв'язані шляхом переговорів, претензій, вони підлягають розв'язанню в господарському (арбітражному) суді за місцезнаходженням позивача.

Тобто, узгоджуючи випадки виникнення спорів, сторони передбачили, що такий спір у будь-якому випадку повинен розглядатись за місцезнаходженням позивача. Контракт підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками.

Проте, як вбачається з оскаржуваної ухвали, господарським судом не взято до уваги застосування договірної підсудності, як-то передбачено п. 2 ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, підписаної 20.03.1992 р., учасниками якої є Україна та Російська Федерація.

Також, Верховним Судом України в постанові від 17.01.2007 року вказано про те, що відповідно до статті 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатись судами України, а також за згодою сторін спору, Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та інших органах вирішення спору, якщо це не суперечить чинному законодавству України або передбачено міжнародними договорами України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження та розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Однак, з аналізу викладених в ухвалі норм, колегія суддів вважає, що при винесенні ухвали, суд попередньої інстанції не врахував таких висновків Верховного Суду України, не застосував положення статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», що не суперечить положенням Господарського процесуального кодексу України.

У той час, як при розгляді спорів за участю іноземного суб'єкта господарювання, згаданий нормативний акт є спеціальною нормою.

При цьому, норми Господарського процесуального кодексу України не містять положень про договірну підсудність, тому в даному випадку має застосовуватись саме Закону України «Про міжнародне приватне право», а також інших міжнародних актів.

Більш того, як уже зазначалось вище, між сторонами існує угода про розгляд спорів за місцезнаходженням позивача.

Також, у відзиві на скаргу відповідач зазначає, що він не заперечує проти розгляду спору у суді за місцезнаходженням Акціонерного товариства "Полтавський турбомеханічний завод", тобто, в господарському суді Полтавської області.

Відповідно до статей 13, 15 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ.

Отже, користуючись правом, передбаченим пунктом 7.2 контракту поставки №5721 від 30.12.2013 року, а також Законом України «Про міжнародне приватне право», позивач звернувся із позовом до суду за своїм місцезнаходженням, що відноситься до територіальної підсудності господарського суду Полтавської області.

Тому, господарським судом Полтавської області неправомірно та з порушенням правил підсудності було відмовлено у прийнятті позовної заяви до розгляду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарським судом при винесенні ухвали допущено порушення норм процесуального права щодо підсудності справи, в зв'язку з чим зазначена ухвала підлягає скасуванню, а справа - передачі на розгляд до господарського суду Полтавської області, а апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 статті 104, статтею 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 08 вересня 2014 року у справі №917/1838/14.

Передати матеріали справи №917/1838/14 на розгляд до господарського суду Полтавської області.

Повний текст постанови по справі складено 31.10.2014 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Пелипенко О.І.