Постанова № 41180385, 31.10.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 27» жовтня 2014 р. Справа №908/1974/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача за первісним позовом - не з'явився;

відповідача за первісним позовом - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Бердянськ, Запорізька область (вх.№2603(З)/1-40) на рішення господарського суду Запорізької області від 05.08.2014 року по справі №922/2447/14,

за первісним позовом Управління комунальної власності Бердянської міської ради, м.Бердянськ, Запорізька область,

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Бердянськ, Запорізька область,

про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, площею 178,8 кв. м. (приміщення №1 будівлі Т1 згідно з технічним паспортом БТІ),-

та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Бердянськ, Запорізька область,

до Управління комунальної власності Бердянської міської ради, м.Бердянськ, Запорізька область,

про зобов'язання продовжити дію договору №754 оренди комунального майна від 18.04.2003 року до 30.11.2015 року шляхом укладення додаткової угоди,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 05.08.2014 року по справі №908/1974/14 (суддя Попова І.В.) позовні вимоги Управління комунальної власності Бердянської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено.

Вирішено усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Управління комунальної власності Бердянської міської ради з нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, площею 172,8 кв.м. (приміщення №1 будівлі Т1 згідно з технічним паспортом БТІ).

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Управління комунальної власності Бердянської міської ради 1218,00 грн. судових витрат.

В задоволенні зустрічного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління комунальної власності Бердянської міської ради про зобов'язання внести зміни до договору оренди №754 від 18.03.2003 року шляхом укладення додаткової угоди - відмовлено.

Відповідач з вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить:

- рішення господарського суду Запорізької області від 05.08.2014 року по справі №908/1974/14 скасувати;

- в позовних вимогах Управління комунальної власності Бердянської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, площею 172,8 кв.м. відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що він після припинення строку дії договору продовжив користуватись орендованим майном, жодна із сторін договору протягом місяця після закінчення терміну дії договору оренди не зверталась із заявою до другої сторони про його припинення і він в силу приписів Закону України «Про оренду державного та комунального майна» продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, тобто до 31.12.2014 року.

При прийнятті оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не надав оцінки тому, що ФОП ОСОБА_1 належним чином виконує умови договору і має переважне право на подальше користування орендованим майном і продовження строку дії договору оренди.

Як вказує апелянт, місцевим господарським судом не прийнято до уваги роз'яснення Вищого господарського суду України, викладені у пункті 4.1 постанови пленуму №12 від 29.05.2013 року.

На думку скаржника, позивачем за первісним позовом не доведено факту своєчасного повідомлення відповідача за первісним позовом про припинення договірних відносин протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, і строк дії договору є продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у зв'язку з чим відсутні правові підстави вимагати повернення орендованого приміщення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2014 року апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Зазначена ухвала суду була направлена позивачу та відповідачу рекомендованими листами 12.09.2014 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана позивачем за первісним позовом 18.09.2014 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. Однак, представник позивача за первісним позовом у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвала суду від 12.09.2014 року, яка направлялася на адресу апелянта - ФОП ОСОБА_1, повернулася до суду з позначкою поштового відділення - «за закінченням строку зберігання».

У пункті 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

У матеріалах справи наявні відомості щодо адреси ФОП ОСОБА_1, а саме: в апеляційній скарзі вказано адресу та в матеріалах справи наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно якого місцем проживання є: АДРЕСА_2.

За змістом ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач за первісним позовом, який є апелянтом по справі належним чином повідомлений про час та місце засідання суду, проте правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Ухвалою суду від 12.09.2014 року суд попереджав сторони, що у разі не з'явлення їх представників у судове засідання та не надання витребуваних судом документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін. Отже, враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце судового засідання, а також те, що їх явка у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Згідно ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Статтею 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачені повноваження міських рад та їх виконавчих органів щодо управління комунальною власністю в межах визначених радою.

Відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать територіальній громаді.

Як орган місцевого самоврядування Бердянська міська рада, згідно з ч.2 ст. 327 Цивільного кодексу України є суб'єктом права комунальної власності.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.5 Положення про Управління комунальної власності Бердянської міської ради, затвердженого рішенням 21 сесії міської ради V скликання №19 від 17.05.2007 року, Управління комунальної власності є юридичною особою, виконавчим органом Бердянської міської ради.

У розділі 2 та 3 Положення Управлінню комунальної власності Бердянської міської ради делеговані повноваження управляти і розпоряджатися майном територіальної громади міста Бердянська, реалізовувати повноваження виконавчого органа в сфері управління комунальною власністю територіальної громади міста і реалізовувати державну політику в сфері управління комунальною власністю територіальної громади міста, а також здійснювати повноваження орендодавця комунального майна.

Згідно п. 3.1., п. 3.2.1. Положення Управління комунальної власності Бердянської міської ради: на підставі рішення сесії Бердянської міської ради укладає договори щодо оренди окремого нерухомого майна; здійснює контроль за надходженням орендної плати і контролює її подальше надходження на рахунок управління, вживає заходів щодо орендодавців по ліквідації заборгованості з орендної плати ; здійснює контроль за надходженням орендної плати від оренди приміщень, переданих в оренду.

Таким чином, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Управління комунальної власності Бердянської міської ради, яке визначено у даній справі як позивач.

18.04.2003 року між Управлінням комунальної власності Бердянської міської ради (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди комунального майна №754, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, яке знаходиться на балансі підприємства - КП «Житлосервіс-2», площею 178,8 кв.м., розміщене за адресою АДРЕСА_1, вартість приміщення визначена згідно з актом оцінки і становить за експертною оцінкою 262,00 грн. за 1 кв.м., виконаною 07.12.2002 року.

Майно передавалося в оренду згідно рішення комітету по передачі в оренду майна територіальної громади м .Бердянська №7 від 08.04.2003 року.

Згідно п. 1.1. договору майно передається в оренду з метою використання під склад.

Відповідно до п. 2.1., 2.3. договору вступ орендаря у користування майном настає одночасно з підписанням сторонами договору та акта здачі-приймання вказаного майна. Передача майна в оренду здійснюється згідно акта здачі-приймання, майно вважається поверненим після підписання акта здачі-приймання орендодавцем.

Факт передачі в оренду нежитлового приміщення, площею 178,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1,підтверджується актом здачі-приймання нежитлового приміщення від 01.04.2003 року, який підписано позивачем та відповідачем за первісним позовом.

У пункті 10.1 договору оренди комунального майна сторони погодили, що він діє з 01.04.2003 року до 31.12.2007 року.

Згідно пункту 10.7 договору оренди комунального майна його дія припиняється у випадку, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Додатковими угодами від 12.02.2007 року та від 26.05.2011 року, які є невід'ємними частинами договору оренди комунального майна, сторонами вносилися, зокрема, щодо продовження строку дії договору до 31.12.2010 року та до 31.12.2012 року відповідно.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ФОП ОСОБА_1 звертався до Управління комунальної власності Бердянської міської ради з заявою вх.№5310 від 04.10.2012 року щодо продовження терміну дії договору оренди комунального майна №754 від 18.04.2003 року строком на 2 роки 11 місяців.

27.12.2012 року Бердянською міською радою прийнято рішення №22 «Про продовження договорів оренди комунального майна», пунктом 1 якого Управлінню комунальної власності Бердянської міської ради доручено продовжити договір оренди нежитлового приміщення розташованого за адресою АДРЕСА_1, площею 178,80 кв.м., з приватним підприємцем ОСОБА_1 строком до 30.11.2015 року з особливими умовами, а саме: «Сторони зобов'язуються змінювати умови орендної плати на підставі рішень Бердянської міської ради, що регулюють розміри орендних ставок за користування майном комунальної власності територіальної громади м. Бердянська».

Листами №365 від 30.01.2013 року та №898 від 21.01.2013 року Управління комунальної власності Бердянської міської ради направило відповідачу для підписання проект додаткової угоди.

Однак, відповідачем за первісним позовом не доведено та не надано належних доказів у підтвердження того, що між сторонами укладена додаткова угода.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Матеріали справи свідчать, що орендодавець у визначений чинним законодавством строк звернувся до орендаря з заявою про зміну умов договору.

Проте, сторонами не було узгоджено зміни до договору оренди №754 від 18.04.2003 року, у зв'язку з чим спір з цього приводу став предметом судового розгляду по справі №908/3702/13.

Господарським судом Запорізької області 15.01.2014 року за результатами розгляду справи №908/3702/13 прийнято рішення, яке набрало законної сили.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, господарським судом Запорізької області в рішенні по справі №908/3702/13 встановлено, що договір оренди комунального майна №754 від 18.04.2003 року припинив свою дію з 31.12.2012 року, у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України на наймача покладено обов'язок, у разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, останній зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

У пункті 5.9. договору №754 (в редакції додаткової угоди від 12.12.2007 р.) передбачено обов'язок орендаря у разі припинення або розірвання договору в п'ятиденний термін повернути орендодавцеві або підприємству, вказаному орендодавцем, орендоване майно за актом здачі-приймання у належному стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем за первісним позовом доведено, а матеріалами справи підтверджений факт не виконання відповідачем за первісним позовом свого обов'язку з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі після закінчення 31.12.2012 року терміну дії договору оренди, як це передбачено умовами договору та нормами чинного законодавства.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок щодо задоволення вимог за первісним позовом та усунення перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ФОП ОСОБА_1 з нежитлового приміщення за адресою: Запорізька область, АДРЕСА_1, площею 172,8 кв.м. (приміщення № 1 будівлі ТІ згідно з технічним паспортом БТІ).

Щодо вимог за зустрічною позовною заявою про зобов'язання Управління комунальної власності Бердянської міської ради продовжити дію договору оренди комунального майна №754 від 18.04.2003 року шляхом укладення додаткової угоди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Істотною умовою договору оренди в силу положень статті 284 Господарського кодексу України, 763 Цивільного кодексу України є строк договору, що визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна за змістом правова норма міститься в частині другій ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», згідно якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, головною передумовою продовження строку дії договору оренди може бути фактичне продовження користування орендарем орендованим майном за умови відсутності проти цього заперечень наймодавця чи заяв від будь-якої сторони про зміну або припинення договору.

Матеріали справи свідчать, що Бердянською міською радою, як власником орендованого майна, прийнято рішення про продовження договору оренди №754 до 30.11.2015 року з особливими умовами.

Управління комунальної власності Бердянської міської ради, якому передані функції орендодавця, зверталося до орендаря з заявами про внесення змін до договору, а саме листами №365 від 30.01.2013 року та №898 від 21.01.2013 року і направило позивачу за зустрічним позовом для підписання проект додаткової угоди.

Відповідно до ст. 777 Цивільного кодексу України наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

З наведеного вище вбачається, що відповідачем за зустрічним позовом листами від №365 від 30.01.2013 року та №898 від 21.01.2013 року ініційовано укладання договору на новий строк за особливою умовою, що слід кваліфікувати як заяву відповідача за зустрічним позовом змінити умови договору у контексті ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, та, відповідно, як обставину з якою закон пов'язує втрату підстав вважати договір оренди таким, що продовжений на новий строк на тих же умовах.

Листи відповідача за зустрічним позовом сприймається судом у якості належного та допустимого доказу того, що орендодавець за договором, заперечує проти продовження дії договору оренди від 18.04.2003 року та пропонує укласти договір на новий строк за особливою умовою, що, з огляду на зміст ст. 284 Господарського кодексу України, яка не конкретизує заперечення якого змісту впливають на оцінку розглядуваних правовідносин, як такі, що продовжені, оцінюється судом саме як заява про зміну умов договору.

Наведене зумовлює висновки суду про те, що листи відповідача за зустрічним позовом про укладення договору оренди на новий строк за особливою умовою свідчить про його волевиявлення на зміну умов укладеного договору для його продовження, що не охоплюється дією частини 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Матеріали справи свідчать, що сторони не досягли згоди щодо продовження дії договору на змінених умовах після закінчення його строку, у зв'язку з чим наявні всі підстави вважати, що відбулося припинення договору оренди від 18.04.2003 року у зв'язку з закінченням строку на який він укладався з 31.12.2012 року.

Посилання заявника апеляційної скарги, що після закінчення терміну дії договору оренди, він продовжував сплачувати орендну плату за договором, а тому наявні підстави вважати, що договір є продовженим - не підтверджується матеріалами справи, оскільки в матеріалах справи відсутні документи з цього приводу.

Колегія суддів вважає, що оскільки орендодавцем було направлено вимогу про зміну умов договору, сторонами договору оренди №754 не досягнуто згоди щодо внесення змін до договору, у зв'язку з чим він є припиненим після закінчення терміну його дії, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови у задоволенні вимог про зобов'язання орендодавця продовжити дію договору №754 від 18.04.2003 року шляхом укладення додаткової угоди в редакції, запропонованій ФОП ОСОБА_1

При цьому, місцевий господарський суд вказав, що орендодавець звертався до суду з вимогою про внесення змін до договору оренди №754 від 18.04.2003 року, які викладені у додатковій угоді. Зміни, що викладені у додатковій угоді, яка була предметом розгляду у справі № 908/3702/13 за позовом Управління комунальної власності Бердянської міської ради, передбачені приписами ст. 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції чинній з квітня 2011 року. Тобто, незалежно від підстав продовження дії договору оренди, в разі якщо оцінка об'єкта зроблена більш як три роки тому, то для продовження (поновлення) договору оренди проводиться оцінка об'єкта оренди. Запропоновані ФОП ОСОБА_1 у зустрічному позові зміни до договору (в редакції додаткової угоди) не враховують зазначених приписів чинного законодавства. Вказане є однією з підстав для відмови у задоволені вимог за зустрічною позовною заявою.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги та досліджені в судовому засіданні докази не спростовують наведені висновки колегії суддів. При прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, тому рішення господарського суду Запорізької області від 05.08.2014 року по справі №908/1974/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 05.08.2014 року по справі №922/2447/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 31 жовтня 2014 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.