Ухвала суду № 41179603, 29.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/2498/14 Головуючий у 1-й інстанції: Донець В.А.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

29 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.,

суддів - Бєлової Л.В.,

Міщука М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 16.10.2013 №0021451701, №0021441701, №0021471701.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2014 року позовні вимоги задоволено частково, скасоване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у місті Києві від 16.10.2013 №0021471701, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 6514,40 грн., у задоволенні решти адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 квітня 2014 року позивач та відповідач звернулися до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційними скаргами.

Позивач просив ухвалене у справі судове рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позову та постановити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач просив ухвалене у справі судове рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судове засідання сторони не з'явилися, причини неявки сторін суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь в справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, про що складено акт перевірки від 04.10.2013 №165/26-52-17-01/НОМЕР_1.

За наслідками вказаної перевірки ДПІ у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.10.2013 №0021441701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 69924,75 грн., в тому числі, 57691,00 грн. за основним платежем та 12233,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), №0021451701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 41408,09 грн., в тому числі, 33126,47 грн. за основним платежем та 8281,62 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), №0021471701, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 6514,40 грн.

Відповідно до ст. 177 ПК України, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу (пункт 177.1). Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця (пункт 177.2). До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (пункт 177.4).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (який був чинним на час виникнення спірних відносин, далі - Закон №168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (абзац перший).

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку (абзаци перший-третій).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Зазначені положення кореспондуються з положеннями Податкового кодексу України.

Так, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг (підпункт "а" пункту 198.1). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший-третій) (пункт 198.2). Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абзаци перший, другий пункту 198.3, в редакції, чинній на час за який проводилась перевірка позивача, за наслідками якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення). Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6, в редакції, чинній на час за який проводилась перевірка позивача, за наслідками якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення).

Згідно зі статтею 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено пунктом 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.1). Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця (пункт 201.4). Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем докази не підтверджують фактичного здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5, оскільки позивачем не надано доказів та зрозумілих пояснень на підтвердження того, яким чином здійснювалось узгодження позивачем з ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 змісту друкованих аркушів, їх формату, яким чином здійснювалась передача готової продукції від виконавця до замовника. Також, зі змісту наданих позивачем доказів не вбачається зв'язок між придбаними у ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 друкованими аркушами із книжечками-договорами страхування, які виготовляв позивач.

Наявність у справі формально складених видаткових та податкових накладних не дає підстав для висновку про фактичний рух активів між виконавцем та замовником, використання зазначених у вказаних видаткових та податкових накладних товарів у господарській діяльності без підтвердження вказаних обставин належними доказами.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність доказів на підтвердження реального характеру господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, відповідно позивачем безпідставно включено вартість придбаних у зазначених контрагентів товарів до складу валових витрат та сформовано податковий кредит за наслідками зазначених господарських операцій.

Враховуючи наведене, судова колегія не вбачає правових підстав для скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 16.10.2013 №0021451701, №0021441701.

Крім того, як вбачається з акта перевірки, перевіркою також встановлено порушення ФОП ОСОБА_3 пункту 2.6 глави 2 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", а саме: відповідно до поданої декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік та за результатами перевірки сума валового доходу, отриманого від здійснення підприємницької діяльності склала 337188,94 грн., водночас на розрахунковий позивача надійшли кошти в сумі 337076,10 грн., розбіжність становить 112,84 грн., відповідно до поданої декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік та за результатами перевірки сума валового доходу, отриманого від здійснення підприємницької діяльності склала 247516,44 грн., водночас на розрахунковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 246326,40 грн., розбіжність становить 1190,04 грн.

Відповідно до підпункту 2.2 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 "Про затвердження положення про ведення касових операцій у валюті в Україні", зареєстрована в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/10320, (далі - Положення №637), підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Згідно з підпунктом 2.6 Положення №637, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Підприємствам, яким згідно із Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку. Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Водночас, перевіркою встановлено, що розрахунки позивача з його контрагентами здійснювались у безготівковій формі. В акті перевірки зазначено, що суми коштів 337076,10 грн. та 246326,40 грн. надійшли позивачу на його розрахунковий рахунок. Будь-яких відомостей щодо здійснення позивачем касових розрахунків перевіркою не встановлено, в акті перевірки не відображено. Тому твердження відповідача про порушення позивачем підпункту 2.6 Положення №637 є безпідставним, відтак зазначення відповідачем в у податковому повідомленні-рішенні від 16.10.2013 №0021471701, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 6514,40 грн., таких підстав застосування фінансових санкцій, а саме: підпункту 2.6 Положення №637 є необґрунтованим, а тому, і самі санкції на підставі Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки" застосовані протиправно.

Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються статтею 239 цього Кодексу, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Згідно з частиною першою статті 239 ГК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання таку адміністративно-господарську санкцію як адміністративно-господарський штраф.

Статтею 241 ГК України передбачено, що адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статті 239 цього Кодексу.

З наведеного вбачається, що штрафні (фінансові) санкції за порушення вимог підпункту 2.6 Положення №637, які застосовані на підставі абзацу третього статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки", є адміністративно-господарськими санкціями у розумінні статей 238, 239 та 241 ГК України, а отже, повинні застосовуватися у межах строків, визначених статтею 250 цього Кодексу.

Статтею 250 ГК України встановлено обмеження строків застосування адміністративно-господарських санкцій: адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, штрафні санкції за порушення абзацу третього статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" можуть бути застосовані до позивача виключно у межах строків, визначених статтею 250 цього Кодексу.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 16.10.2013 №0021471701 прийнято після спливу зазначених строків, відтак підлягає скасуванню.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_3 у частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 16.10.2013 №0021471701, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 6514,40 грн.

Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.

Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.