Рішення № 41177790, 30.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17785/14 30.10.14За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СЕА Електротехніка"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Хайтеч Едвертайсмент"

про стягнення 430 621,72 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники сторін:

Від позивача Мороз О.О.(дов. №75 від 03.07.14)

Від відповідача не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за неналежне викоання умов договору № 310 на поставку обладнання в розмірі 186 415,75 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.08.2014 порушено провадження у справі №910/17785/14 та призначено до розгляду на 16.09.2014.

Представник позивача з'явився в судове засідання 16.09.2014, надав пояснення по суті справи та подав додаткові докази по справі.

Представник відповідача в судове засідання 16.09.2014 не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений. Розгляд справи відкладено на 02.10.2014.

Представник позивача з'явився в судове засідання 02.10.2014, надав пояснення по суті справи та подав додаткові докази по справі.

Представник відповідача в судове засідання 02.10.2014 не з'явився, проте через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи відкладено на 16.10.2014.

Представник позивача з'явився в судове засідання 16.10.2014, надав пояснення по суті справи та подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить:

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Хайтеч Едвертайсмент" (01032, місто Київ, бул.. Т. Шевченка, 38/40-А код 34355861) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СЕА Електротехніка" (02094, м. Київ, вул. Краківська, 13-Б, оф. 128 код 38013959) основний борг у сумі 430 621 (чотириста тридцять тисяч шістсот двадцять одна) гривня 72 копійки та судовий збір у сумі 8 612 (вісім тисяч шістсот дванадцять) гривень 44 копійки. Суд прийняв дану заяву.

Враховуючи правила ст. 22 ГПК України, згідно яких позивач, до прийняття рішення по справі має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, суд прийняв до розгляду подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог, а спір розглядається, виходячи зі збільшеної ціни позову.

При розгляді даної заяви суд бере до уваги п.3.10. Поставнови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011, п. 14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України " Про деякі питання порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 р. щодо застосування норм господарського процесуального кодексу України" від 29.06.2010 № 01-08/369, в яких зазначено, що в разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Крім того, позивач подав заяву про забезпечення позову.

Розглянувши клопотання позивача, суд відклав його розгляд з метою можливого озвучення думки відповідача з цього питання та позицію останнього щодо значного збільшення позовних вимог, заява про які направлена відповідачу тільки 15.10.2014 і він не мав можливості з нею ознайомитися.

Окрім цього суд враховує, що представник відповідача в судове засідання 16.10.2014 не з'явився, проте через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи відкладено на 30.10.2014.

Представник позивача з'явився в судове засідання 30.10.2014, надав пояснення по суті справи, подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 430 621,72 грн. та судовий збір. Дана заява обґрунтована наступним:

Відповідно до Додатку № 2 до Договору поставки № 310 від 05.02.2014 відповідач зобов'язався оплатити поставлений товар до 30.09.2014, згідно графіку: з 01.08.2014 по 30.08.2014 в сумі еквівалентній 3 613,26 доларам США, з 01.09.2014 по 30.09.2014 в сумі еквівалентній 15 000,00 доларам США.

Отже, строк оплати, згідно погодженого сторонами графіку є таким, що настав.

Сума заборгованості за даний період на дату подання даної заяви складає 249 417,68 грн., що еквівалентно 18 613,26 доларам США (курс долару на Міжбанку - 13,12 за 1 долар США), у зв'язку з наведеним позивач збільшує ціну позову на цю суму.

Суд задовольнив клопотання позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Враховуючи правила ст. 22 ГПК України, згідно яких позивач, до прийняття рішення по справі має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, суд прийняв до розгляду подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог, а спір розглядається, виходячи зі збільшеної ціни позову.

При розгляді даної заяви суд бере до уваги п.3.10. Поставнови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011, п. 14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України " Про деякі питання порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 р. щодо застосування норм господарського процесуального кодексу України" від 29.06.2010 № 01-08/369, в яких зазначено, що в разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Також представник позивача просив задовольнити його заяву від 13.10.2014 про забезпечення позову.

Розглянувши клопотання позивача, суд відзначає наступне

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно(в т.ч. грошові кошти, цінні папери, тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно п. 1.1 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776 "Про деякі питання практики застосування забезпечення позову"у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможній такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно вищезазначеного роз'яснення у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів позовної заяви судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідачі мають намір відчужити майно, на яке позивач просить накласти арешт.

Крім того, необхідність вжиття заходів до забезпечення позову позивач обґрунтовує небезпекою заподіяння шкоди його правам та інтересам та неможливістю виконання рішення суду у випадку задоволення по нову.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності суд враховує, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також бере до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб., права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що накладення арешту на грошові кошти відповідача, унеможливить подальшу господарську діяльність даного господарюючого суб'єкта, а тому суд відмовляє в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 30.10.2014 не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Місцезнаходження відповідача за адресою, на яку було відправлено ухвали суду, адреса підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Проте ухвала суду не була отримана відповідачем та повернулась до суду.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

05.02.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю «СЕА Електротехніка» (надалі- Позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Хайтеч Едвертайсмент» (надалі - відповідач) укладено Договір № 310 на поставку обладнання, а саме кабінетів світодіодного екрану та контролеру управління світлодіодним екраном.

У відповідності з умовами договору Позивач прийняв на себе зобов'язання передати у власність Покупцеві обладнання (надалі - Товар), а Покупець зобов'язався прийняти Товар та оплатити його вартість на умовах, визначених договором. Найменування і кількість товару, ціна, термін поставки, загальну вартість Сторони визначили в Специфікації № 1 до Договору (гі.п. 1.1.,1.2. договору).

Відповідно до умов договору Позивач передав у власність Відповідача обладнання зазначене у специфікації, а Покупець прийняв Товар на загальну суму 298821.89 грн., що підтверджується видатковою накладною №291 від 06.03.2014, довіреністю № 6 від 06.03.2014. Актами приймання від 06.03.2014 (копії в матеріалах справи).

Таким чином, свої зобов'язання з поставки товару Позивач виконав належним, чином згідно з умовами договору.

Сторони передбачили, що оплата товару здійснюється Покупцем на підставі рахунок-фактури безготівковим розрахунком шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника (р/ф № 1496 від 05.02.2014 на суму 298821.89 грн.) Датою оплати є дата зарахування коштів на рахунок Позивача (п.3.6., 3.7. Договору).

За умовами пункту 3.5. Договору Сторони погодили, що оплата вартості поставленого Товару здійснюється щомісячними платежами у розмірі та в строки погоджені графіком оплат, але не пізніше 30.09.2014 ( п.3.4.. п. 3.5. Договору)

10.06.2014 Сторонами підписано графік оплати поставленого Товару із зазначенням термінів та сум оплат. Відповідач зобов'язувався здійснювати оплату за поставлений товар в термін з 30.06.2014 - 05.07.2014 в сумі еквівалентній 5 000,00 доларам США; з 06.07.2014 по 31.07.2014 в сумі еквівалентній 10 000,00 доларам США.

Отже строк оплати згідно погодженого сторонами графіку є таким що настав.

Проте, зобов'язання по оплаті Відповідач виконав частково 09.07.2014 на рахунок Позивача зарахована сума 10 000,00 грн. в рахунок оплати по рахунку № 1496 від 05.02.2014, що підтверджується випискою з банківського рахунку. Оплата в наступний місяць не проводились Відповідачем взагалі. Порушення строку оплати по першому етапу оплати починається з 06.07.2014 сума боргу на 09.07.2014 становила 48 400,00 грн., що еквівалентно 4143.84 доларам США (1 долар США -11,68 грн.); по другому етапу з 01.08.2014 сума бору становить 131 500.00 грн., що еквівалентно 10 000 доларів США.( 1 долар США - 13,18 грн.).

Ціна товару встановлена сторонами в гривнях України з зазначенням її еквіваленту в доларах США, що склався на міжбанківському валютному ринку. На день підписання Специфікації № 1 до договору поставки № 310 від 05.02.2014 курс долара США, що склався на міжбанківському валютному ринку станом на 04.02.2014 становив 1 долар США - 8,89 грн.

Відповідно до п.3.2. Договору ціна на Товар підлягає зміні у зв'язку зі зміною курсів валют, в порядку передбаченому п. 3.10 договору. Відповідно до п.3.10 договору у разі зміни (зменшення або збільшення) на день оплати курсу долару США до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку, більш ніж на 2% у порівняні з курсом на дату підписання Специфікації, оплата відповідної частини Товару здійснюється Покупцем за цінами, зміненими пропорційно зміні курсу долару США. Джерелом визначення курсу долару США на міжбанківському валютному ринку приймається Сторонами сайт в Інтернеті: (http://www.udinform.com.). Курсом на день оплати вважається курс продажу долару США на міжбанківському валютному ринку за попередній робочий день на момент закриття торгової сесії.

У зв'язку зі зміною курсу гривні по відношенню до долару США, відповідно до умов договору № 310 від 05.02.14 та здійсненням Відповідачем часткової оплати за товар Позивач переглянув суму заборгованості Відповідача, яку він мав сплатити згідно узгодженого графіку за поставлений товар.

Борг Відповідача на 14.08.2014 складав 186 415,75 грн. (сто вісімдесят шість тисяч чотириста п'ятнадцять гривень) 75 копійок, що еквівалентно 14 143,84 долари США.

Крім того, відповідно до Додатку № 2 до Договору поставки № 310 від 05.02.2014 відповідач зобов'язався оплатити поставлений товар до 30.09.2014, згідно графіку: з 01.08.2014 по 30.08.2014 в сумі еквівалентній 3 613,26 доларам США, з 01.09.2014 по 30.09.2014 в сумі еквівалентній 15 000,00 доларам США.

Отже, строк оплати, згідно погодженого сторонами графіку є таким, що настав.

Сума заборгованості за даний період на дату подання даної заяви складає 249 417,68 грн., що еквівалентно 18 613,26 доларам США (курс долару на Міжбанку - 13,12 за 1 долар США)

Таким чином, станом на день розгляду справи основний борг відповідача перед позивачем складає: 186 415,75 грн. + 249 417,68 грн. = 430 621,72 грн.

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки та поставкою продукції неналежної якості, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 265, 268, 269 ГК України, ст. 678 - 681 ЦК України.

Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення основного боргу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 430 621,72 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом на підставі: договору, видаткових накладних, платіжних документів достеменно встановлено та відповідачем будь-якими доказами не спростовано, що залишок його заборгованості за поставлену позивачем продукцію становить 430 621,72 грн., що є у відповідності з умовами договору та ст. 692 Цивільного кодексу України безперечною підставою для задоволення вказаних позовних вимог у зв'язку з їх обґрунтованістю та доведеністю.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні клопотання про забезпечення позову.

2. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "СЕА Електротехніка" задовольнити повністю.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Хайтеч Едвертайсмент" (01032, м. Київ, бульвар Т.Шевченка, буд. 38/40-А, код ЄДРПОУ 34355861) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СЕА Електротехніка" (02094, м. Київ, вул. Краківська, буд. 13-Б, офіс 128, код ЄДРПОУ 38013959) основний борг в сумі 430 621 (чотириста тридцять тисяч шістсот двадцять одна) грн. 72 коп., судовий збір в розмірі 8 612(вісім тисяч шістсот дванадцять) грн. 44 коп.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 03.11.2014