Рішення № 41177635, 29.10.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 жовтня 2014 р. Справа № 902/1462/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Тульчин Вінницької області

до: Кинашівської сільської ради Тульчинського району, с. Кинашів Тульчинського району Вінницької області

про стягнення 38 325 грн. заборгованості за договорами № 22, 23 та 24 від 27.09.2013 р.

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1, виписка з ЄДРПОУ № 316346, паспорт серії НОМЕР_1 виданий Тульчинським РВ УМВС України у Вінницькій області 14.12.2005 р.

відповідача: Баленко О.В., сільський голова згідно виписки з ЄДРПОУ від 29.10.2014 р.

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом Кинашівської сільської ради про стягнення 38 325 грн 00 коп. заборгованості за договорами № 22, № 23 та № 24 від 27.09.2013 р., з яких 9 520 грн 00 коп. основного боргу за договором № 22 від 27.09.2013 р., 16 555 грн 00 коп. - основної заборгованості за договором № 23 від 27.09.2013 р. та 12 250 гр 00 коп. - основної заборгованості за договором № 24 від 27.09.2013 р.

Ухвалою суду від 15.10.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1462/14 та призначено її до розгляду на 29.10.2014 р.

29.10.2014 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким визнано позовні вимоги позивача повністю.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В засіданні суду позивач позовні вимоги викладені в позовній заяві підтримав повністю, обґрунтовуючи доказами наданими до позовної заяви.

Представник відповідача в засіданні суду позовні вимоги визнала повністю, підтвердивши, що позивачем дійсно в вересні 2013 року було надано Кинашівській сільській раді послуги з перевезення на умовах вказаних в договорах № 22, № 23 та № 24 про що було складено відповідні акти виконаних робіт.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, заслухавши представників сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

27.09.2013 р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Кинашівською сільською радою було укладено договори по перевезенню відсіву № 22, № 23 та № 24 (а.с.12,15,18, т.1).

Так, за умовами договору № 22 Виконавець (позивач по справі) бере на себе зобов'язання за плату надавати транспортні послуги по перевезенню відсіву Замовнику (відповідач по справі) , в пункт призначення власним транспортним засобом (розділ 1 Договору).

Сторони домовились, що Виконавець надає транспортні послуги по перевезенню відсіву на суму 9 520 грн 00 коп. без ПДВ, а Замовник проводить оплату виконаних робіт згідно виставленого рахунку та акту виконаних робіт (розділ 2 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи 30.09.20013 р. Виконавець надав, а Замовник прийняв від нього на умовах договору № 22 від 27.09.2013 р. транспортні послуги з перевезення вантажу на загальну суму 9 520 грн 00 коп., що стверджується обопільнопідписаним сторонами актом виконаних робіт від 30.09.2013 р. (а.с.13, т.1).

За умовами договору № 23 Виконавець (позивач по справі) бере на себе зобов'язання за плату надавати транспортні послуги по перевезенню щебеню Замовнику (відповідач по справі), в пункт призначення власним транспортним засобом (розділ 1 Договору).

Сторони домовились, що Виконавець надає транспортні послуги по перевезенню відсіву на суму 16 555 грн 00 коп. без ПДВ, а Замовник проводить оплату виконаних робіт згідно виставленого рахунку та акту виконаних робіт (розділ 2 Договору).

Як свідчать матеріали справи 30.09.2013 р. Виконавець надав, а Замовник прийняв від нього на умовах договору № 23 від 27.09.2013 р. транспортні послуги з перевезення вантажу на загальну суму 16 555 грн 00 коп., що стверджується обопільнопідписаним сторонами актом виконаних робіт від 30.09.2013 р. (а.с.16, т.1).

За умовами договору № 24 Виконавець (позивач по справі) бере на себе зобов'язання за плату надавати транспортні послуги по перевезенню щебеню Замовнику (відповідач по справі), в пункт призначення власним транспортним засобом (розділ 1 Договору).

Сторони домовились, що Виконавець надає транспортні послуги по перевезенню відсіву на суму 12 250 грн 00 коп. без ПДВ, а Замовник проводить оплату виконаних робіт згідно виставленого рахунку та акту виконаних робіт (розділ 2 Договору).

Матеріалами справи стверджується, що 30.09.20013 р. Виконавець надав, а Замовник прийняв від нього на умовах договору № 23 від 27.09.2013 р. транспортні послуги з перевезення вантажу на загальну суму 16 555 грн 00 коп., що стверджується обопільно підписаним сторонами актом виконаних робіт від 30.09.2013 р. (а.с.19, т.1).

Доказом того, що надані послуги з перевезення вантажу були надані саме на умовах договорів № 22, № 23 та № 24 від 27.09.2013 р. є посилання на вказані договори в самих актах виконаних робіт та підтверджено сторонами в засіданні суду.

Як свідчать матеріали справи, з метою здійснення відповідачем оплати за отримані від позивача послуги, останнім було вручено відповідачу рахунки на оплату, що не заперечується представником відповідача в засіданні суду (а.с.14, 17, 20, т.1).

Так як, позивач тривалий час не здійснював розрахунків з позивачем за отримані послуги, а строк проведення розрахунків не був визначений в договорах по позову та в актах виконаних робіт, останній звернувся до відповідача з претензією № 1 від 01.07.2014 р., яка згідно вхідного штампу отримана відповідачем 17.07.2014 р. та залишена без відповіді і оплати (а.с. 21-22, т.1).

Непроведення розрахунку відповідачем за отримані послуги в добровільному порядку спонукала позивача звернутись із відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так як сторонами в договорах № 22, № 23 та № 24 від 27.09.2013 р., а також в актах виконаних робіт від 30.09.2013 р. не було визначено строків проведення розрахунків, позивач звернувся до відповідача з вимогою (претензія № 1 від 01.07.2014 р.) про сплату вартості отриманих послуг, яка згідно вхідного штампу відповідача отримана ним 17.07.2014 р.

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства відповідач повинен був провести з позивачем розрахунки протягом семи днів, що ним здійснено не було, а тому починаючи з 25.07.2014 р. відповідач є таким, що прострочив сплату вартості отриманих послуг та є боржником.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З врахуванням викладеного, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача за надані транспортні послуги згідно договорів № 22, № 23 та № 24 від 27.09.2013 р. в сумі 38 325 грн 00 коп. є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають умовам договорів та чинному законодавству, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків за договорами (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про повне задоволення позову.

Дійшовши висновку про повне задоволення позову, судом враховано процесуальну позицію відповідача, який повністю визнав позовні вимоги та не заперечує проти їх задоволення.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

29.10.2014 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 48, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Кинашівської сільської ради, вул. Желюка, 2, с. Кинашів, Тульчинський район, Вінницька область (ідентифікаційний код- 04331254) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 Тульчинський район, Вінницька область, 23600 (ідентифікаційний код-НОМЕР_2) - 38 325 грн. 00 коп. - основного боргу, 1 827 грн. 00 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 03 листопада 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.