Постанова № 41176769, 21.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 жовтня 2014 року № 2а-11207/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управлянні Міндоходів у м. Києві, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватне підприємство «Торговий Дім «Везувій Інвестмент 2010» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012р. позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.08.2012р. №0002862220 в частині нарахування 468337,50грн. податку на прибуток і 117084,38грн. штрафних санкцій та від 07.08.2012р. №0002882220 в частині нарахування 407250грн. ПДВ і 101812,50грн. штрафних санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 листопада 2012 року позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м.Києва ДПС від 07.08.2012р. №0002862220 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 117083, 38грн. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м.Києва ДПС від 07.08.2012р. №0002882220 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 101811,50грн. Відмовлено ПАТ «Завод «Ленінська кузня» в задоволенні адміністративного позову в іншій частині.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014р. рішення суду першої інстанції скасовано частині задоволення позовних вимог та ухвалено нову постанову про відмову в задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.07.2014р. касаційну скаргу позивача задоволено частково, рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовані, матеріали справи направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Відповідно до розподілу справ між суддями Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2014 року адміністративну справу передано на розгляд судді Качуру І.А.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції зазначивши, що судами попередніх інстанції не звернуто особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення спірних господарських операцій, зокрема, щодо часткового виконання робіт за договором №137-10 від 07.07.2010р., а також повного виконання будівельних робіт по ремонту мостів №1 і №3 через р. Либідь.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням вимог Ухвали Вищого адміністративного суду України, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про те, що позов задоволенню підлягає з огляду про наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанції, ДПІ проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по 31.03.2012р., за результатами якої складено акт від 25.07.2012р. №272/22-205/14312364, в якому на думку податкового, встановлено порушення позивачем вимоги п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 840550грн. та вимоги п.186.3 ст.186, п.196.1.14 ст.196, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України, внаслідок чого занижено ПДВ на 590442грн.

Згідно акта зміст порушень позивача полягав в завищені ним валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з придбанням послуг з автостоянки згідно договору від 01.11.2010р. №1/1 з ПП «ТД «Везувій Інвестмент 2010».

На підставі зазначеного акта відповідачем 07.08.2012р. були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0002862220, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 1050688грн. (у т.ч.: основний платіж - 840550грн., штраф - 210138грн.); №0002882220, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 703543 грн. (у т.ч.: основний платіж - 590442грн., штраф - 113101грн.).

Як свідчать матеріали справи, між Публічним акціонерним товариством «Завод «Ленінська кузня» - установник управління, та Приватним підприємством «ТОРГОВИЙ ДІМ «ВЕЗУВІЙ ІНВЕСТМЕНТ 2010» - управитель, 14.09.10 року було укладено договір управління майном №193-10, згідно якого йому було передано в управління відкриту автостоянку яка складається з Малих архітектурних форм, що знаходяться за адресою вул. Комінтерну, 32 - Жилянська, 107, та належать ПАТ «Завод «Ленінська кузня».

Фактичні обставини справи свідчать, що відповідач, з чим погодились суди першої та апеляційної інстанції, визнавали договір управління майном укладений позивачем та 3-ю особою №193-10 від 14.09.10 року неукладеним, мотивуючи свою позицію тим, що його сторони в момент його підписання не дотримались вимог щодо нотаріальної форми та не здійснили його державну реєстрації у відповідності до ст. 1031 ЦКУ.

Разом з тим, позивач в обґрунтування неправомірності спірних податкових повідомлень - рішень покликався на те, що договір управління майном №193-10 від 14.09.10 року є договором управління рухомим майном, який не потребував нотаріального посвідчення та державної реєстрації з огляду на вимоги закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що діяла з 11.02.2010р. в редакції Закону №1878-VІ (1878-17) від 11.02.2010, ВВР, 2010, № 18, ст.141, тобто станом на день укладення договору управління майном №193-10 від 14.09.10 року, який на дату його укладення регулював відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Суд звертає увагу на те, що згідно ст. 3. ч.1. Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Разом з тим, згідно п.1 Наказу Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002р. встановлено, що до 01 січня 2013 року державна реєстрація права власності та права користування (сервітут) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об'єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ).

Відповідно до п.2. ч.1. ст. 4. Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 2) право оперативного управління; довірче управління майном.

Разом з тим, згідно ч.2. ст. 4. Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно.

Відповідно до ст. 5. Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у Державному реєстрі прав реєструються права на такі об'єкти нерухомого майні розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та змін призначення: 1) житлові будинки; 2) квартири; 3) будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; 4) споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій; 5) приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами.

В той час, як згідно умов договору управління майном №193-10 від 14.09.10 року, зокрема згідно п. 1.1. В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Установник управління передає Управителі наступне нерухоме майно:

- відкриту автостоянку за адресою вул. Комінтерну, 32 - Жилянська, 107, інв. № 01285 балансовою вартістю 4345291,00 гривень без ПДВ (надалі іменується «майно») в управління на строк, визначений цим Договором, а Управитель здійснює управління цим майном виключно інтересах Установника управління.

- МАФ - інв.№1286- вартістю 115789, 26 грн. без ПДВ;

- МАФ-1 -інв. №1287- вартістю 155402,66 грн. без ПДВ;

- МАФ-2 -інв.№1288- вартістю 155402,66 грн. без ПДВ;

- МАФ-3 -інв.№00019- вартістю 146584,18 грн. без ПДВ 29644,44

При цьому, згідно п.1.1.1. Характеристики майна: автостоянки за адресою вул. Комінтерну, 32 -Жилянська, 107: - площа ділянки в межах проектування 1,287 га; - площа покриття стоянки для легкових авто - 4760,00 кв. м.;- площа покриття стоянки для автобусів та маршрутних таксі - 4240,00 кв. м.; - площа покриття проїздів - 2445,00 кв. м.; - площа покриття тротуарів - 1425,00 кв. м.; - площа контрольно-пропускних пунктів - 9,68/2 кв. м/шт.

Згідно п.1.3. договору управління майном №193-10 від 14.09.10 року Управитель має право від свого імені здійснювати щодо майна будь-які фактичні дії, шляхом експлуатації даного майна для отримання прибутку.

Враховуючи вищевикладене, для більш ефективного управління майном переданим йому згідно вищевказаного договору третя особа у встановленому законом порядку, у відповідності до визначених видів діяльності підприємства, вирішило відкрити на базі відкриті автостоянки за адресою вул. Комінтерну, 32, переданої йому в управління, автостанцію, для чого отримало Свідоцтво про атестацію Автостанції «Київ» від 15.04. 2011 року, за адресою вул. Комінтерну, 32.

Також встановлено, що відкрита автостоянка, передана в управління, та автостанція «Київ» створена третьою особою на її базі, складається не із капітальних споруд - нерухомого майна тісно пов'язаного з землею, а створена на базі малих архітектурних форм переданих в управління власником - шлагбаумів, навісів, павільйонів, тощо, рухомих стоянок та під'їздів для прийнятті відправлення, управління рухом транспорту та обслуговування пасажирів, тобто фактично складається об'єктів рухомого майна, що підтверджується відповідними фото, які містяться у матеріалах судової справи.

Крім того, суд звертає увагу на те, що доказами того, що автостоянка складається не з капітальних споруд, а з малих архітектурних форм є також відповідний дозвіл, наданим установнику управління - позивачу, Головним управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища КМДА №05-10549 від 21.08.08 року на розміщення тимчасових мафів по вул. Жилянській 107, на період до початку будівництва торгове розважального центру з паркінгом та Паспортом типових конструкцій МАФ затвердженого Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища 19.08.2008 року, які були розроблені та затверджені з огляду на договір оренди землі по вул. Комінтерну 32, зареєстровані 18.12.03року ГУ земельних ресурсів КМДА за №81-6-00203 (копії вказаних доказів долучались до матеріалів справи).

У розмірі вищевикладеного, суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що малими архітектурними формами і тимчасовими спорудами для провадження підприємницької діяльності є, зокрема невеликі споруди декоративного, допоміжного чи іншого призначення, що використовується для покращенні естетичного вигляду громадських місць і міських об'єктів, організації простору та доповнює композицій будинків, будівель, їх комплексів.

Так, до малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; вуличні меблі (лавки, лави, столи); садово-паркове освітлення, ліхтарі; сходи, балюстради; паркові містки; павільйони зупинок громадського транспорту; огорожі, ворота, ґрати; інші об'єкти, визначені законодавством.

Як встановлено ч.3 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

Таким чином, розміщення малих архітектурних форм з яких складається відкрита автостоянка передані позивачем в управління третій особі здійснювалось відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів», а не у відповідності до Закону України «Про регулюванні містобудівної діяльності».

В межах нового розгляду справи, належними доказами підтверджено, що автостоянка передана в управління позивачем 3-й особі та створена на її базі 3-ю особою автостанція «Київ» є комплексом, що складається з малих архітектурних форм а тому у розумінні п. 2. Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461, ст. 5. Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ч.1. ст. 28 Закону України «Про регулюванні містобудівної діяльності», не являлась на дату укладання договору управління закінченим будівництвом об'єктом, який потребував введення в експлуатацію, як об'єкт нерухомого майна та не потребував державної реєстрації в БТІ, оскільки сам комплекс складається з рухомих тимчасовий споруд на які у відповідності до законодавства надається відповідний дозвіл на розміщення, а ні здійснюється державна реєстрація як об'єкту нерухомого майна в реєстрі прав нерухомого майна.

Виходячи із вищевикладеного, судом встановлено, що право оперативного управління такою автостоянкою на дату укладення договору управління майном №193-10 від 14.09.10 року у розумінні ст. 5. Закону Україні «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) не підлягало державній реєстрації, оскільки автостоянка не була об'єктом розташованим на земельній ділянці, переміщення якого неможливе без знецінення та зміни призначення.

Таким чином, доводи відповідача проте, що договір управління майном №193-10 від 14.09.10 року є неукладеним через відсутність його державної реєстрації є таким, що не носить правого підґрунтя, оскільки державній реєстрації у період укладені договору №193-10 підлягали виключно об'єкти вказані в ст. 5. Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та похідні права на них, зокрема право управління, до як відкрита автостоянка з її характеристиками вказаними в п.1.1. договору, не відноситься.

Крім того, згідно ст. 1030 Цивільного кодексу України, предметом договору управління може бути будь - яке майно.

Відповідно до ч.1.ст. 1031. Цивільного кодексу України договір управління майном укладається в письмовій формі.

Як встановлено ч.2. статі 1031 Цивільного кодексу України, державна реєстрація та нотаріальне посвідчення вимагалося виключно при укладенні договору управління нерухомим майном, право власності на яке підлягало обов'язковій державній реєстрації.

Вищевикладене в сукупності свідчить, що Договір управління майном №193-10 фактично є договором управління рухомим майном, з якого виникають господарські зобов'язання, а його укладення не тягне за собою обов'язкового нотаріального посвідчення та державної реєстрації, оскільки, основна вимога щодо його письмової форми була сторонами досягнута.

Також встановлено, договір №1/1 від 01.11.2010 року про надання послуг по стоянці автомобілів по вул. Жилянська 107, був укладений позивачем та 3-ю особою ПП. «Торговий Дім «Везувій Інвестмент 2010» з метою забезпечення паркувальними місцями автомобілів підрядним організаціям, що доставляли будівельні вантажі на будівництво «тимчасового» торговельного комплексу позивача з продажу продовольчих та не продовольчих товарів. Зокрема для паркування автомобілів ТОВ «Фраміс», та ТОВ «ОСВ Практик», за наступними договорами підряду та на підставі їх листів - заявок.

При цьому, за договором №137-10 від 07 липня 2010 р., Додатковою угодою №4 до нього від 01.10.10 року, укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСВ Практик» та Відкритим акціонерним товариством «Завод «Ленінська кузня», про будівництво тимчасового ринку продовольчих та промислових товарів по вул. Жилянська 107, згідно п. 7.2.8. даного договору Замовник - ВАТ «ЗЛК», зобов'язувався забезпечити виконавцю за свій рахунок місця для паркування транспортних засобів виконавця, які доставляють будівельні матеріали для будівництва тимчасового ринку продовольчих та промислових товарів по вул. Жилянська 107.

Вартість робіт за договором №137-10 від 07 липня 2010 р. про будівництво тимчасового ринку продовольчих та промислових товарів Замовника - ВАТ «ЗЛК» по вул. Жилянська 107, склала 12 200 335, 00 гривень, з яких позивач перерахував ТОВ «ОСВ Практик» 5 500 000,00 гривень авансу згідно платіжних доручень №2060 від 01.10.10року, №2200 від 15.10.10року, №2604 від 02.12.10 року.

Встановлено, що виконання робіт за даним договором підряду призупинено. Факт паркування автомобілів ТОВ «ОСВ Практик» підтверджується його листом - заявкою на ім'я ВАТ «ЗЛК» від 01.11.10 року № 5.

Встановлено, що за договором №110-10 від 27 травня 2010 р., Додатковою угодою №1 до нього від 17.06.2010року, Додатковою угодою №2 до нього від 01.09.2010року укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фраміс» та Відкритим акціонерним товариством «Завод «Ленінська кузня», про виконання ремонту наземного автодорожного міського мосту №3 через ріку Либідь на території ВАТ «Завод «Ленінська кузня» по вул. Жилянська 107, згідно п. 4.12.4. якого Замовник - ВАТ «ЗЛК», зобов'язувався забезпечити виконавцю за свій рахунок місця для паркування транспортних засобів виконавця, які доставляють будівельні матеріали по ремонту наземного автодорожнього міського мосту №3 через ріку Либідь на території Замовника по вул. Жилянська 107.

Вартість робіт за договором №110-10 від 27 травня 2010 р. про виконання ремонту наземного автодорожнього міського мосту №3 Замовника - ВАТ «ЗЛК» по вул. Жилянська 107, склала 1 768 338, 00 гривень, з яких позивач перерахував ТОВ «Фраміс» 941 772,42 гривень згідно платіжних доручень №1093 від 28.05.10року, №2191 від 15.10.10року, №46 від 17.01.11 року №712 від 19.04.11 року.

При цьому, виконання робіт за вказаним договором призупинено. Факт паркування автомобілів ТОВ «Фраміс» підтверджується його листом - заявкою на ім'я ВАТ «ЗЛК» від 31.10.10 року № 122/52.

Матеріали справи свідчать, що за договором №111-10 від 27 травня 2010 р., Додатковою угодою №1 до нього від 17.06.2010року, Додатковою угодою №2 до нього від 01.09.2010 року укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фраміс» та Відкритим акціонерним товариством «Завод «Ленінська кузня» про виконання ремонту наземного автодорожнього міського мосту №1 через ріку Либідь на території ВАТ «Завод «Ленінська кузня» по вул. Жилянська 107, згідно п. 4.12.4. якого Замовник - ВАТ «ЗЛК» зобов'язувався забезпечити виконавцю за свій рахунок місця для паркування транспортних засобі виконавця, які доставляють будівельні матеріали по ремонту наземного автодорожнього міського мосту №3 через ріку Либідь на території Замовника по вул. Жилянська 107.

Вартість робіт за договором №110-10 від 2 травня 2010 р. про виконання ремонту наземного автодорожнього міського мосту №3 Замовника - ВАТ «ЗЛК» по вул. Жилянська 107, склала 1 870 280, 40 гривень, з яких позивач перерахував ТОВ «Фраміс» 1 77 020,56 гривень згідно платіжних доручень №1805 від 20.08.10року, №2022 від 29.09.10року, №2192 в 15.10.10 року, №764 від 27.04.11 року, №1360 від 08.07.11року, №2116 від14.10.11року, №1092 від 28.05.10 року. Встановлено, що виконання робіт за вказаним договором призупинено. Факт паркування автомобілів ТОВ «Фраміс» підтверджується його листом - заявкою на ім'я ВАТ «ЗЛК» від 31.10.10 року № 122/52.

Окрім того, встановлено, що будівництво ТОВ «Фраміс» Автодорожніх мостів №3 та №1 виконувались в рамках проекту будівництво «тимчасового» торговельного комплексу ВАТ «ЗЛК» з продажу продовольчих та не продовольчих товарів із закладами громадського харчування, що підтверджується витягами з проектні документації на «тимчасовий» торговельний комплекс.

Таким чином, фактичні обставини справи свідчать про часткове виконання робіт за договором №137-10 від 07.07.2010, укладеним позивачем з ТОВ «ОСВ Практик», а також повного виконання будівельних робіт по ремонту мостів №1 і №3 через р. Либідь за договором №110-10 від 27 травня 2010 р. та за договором №110-10 від 27 травня 2010 р., та за договором №111-10 від 27 травня 2010 р. укладених позивачем з ТОВ «Фраміс».

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Реальність господарських операцій підтверджено зокрема, оплатою позивачем послуг по вище спірним договорам.

Водночас, доказом реальності надання послуг позивачу зокрема ТС «Фраміс» є рішення Господарського суду м. Києва від 21.08.13р. по справі №910/12357/13, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.13 року, та рішення Господарської суду м. Києва від 22.08.13 по справі №910/12356/13, залишене без змін постановою Київського апеляційної господарського суду від 04.11.13 року, про стягнення з позивача заборгованості за договором №111-10 в 27 травня 2010 та за договором №110-10 від 27 травня 2010р., укладених позивачем з ТОВ «Фраміс» згідно яких ТОВ «Фраміс» проводив роботи по ремонту мостів №1 і №3 через р. Либідь в рамках проекту будівництво «тимчасового» торговельного комплексу ВАТ «ЗЛК» з продажу продовольчих та не продовольчих товарів закладами громадського харчування на території ВАТ «Завод «Ленінська кузня» по вул. Жилянська 107.

Відповідно до 72 ч.1. КАС, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беру участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність податкових повідомлень - рішень №№0002862220, 0002882220 в оспорюваній частині.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.08.2012р. №0002862220 в частині нарахування 468337,50грн. податку на прибуток і 117084,38грн. штрафних санкцій та від 07.08.2012р. №0002882220 в частині нарахування 407250грн. ПДВ і 101812,50грн. штрафних санкцій.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А.Качур