Постанова № 41176031, 16.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2014 року Справа № 876/4288/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого - судді Большакової О.О.,

суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року в адміністративній справі за позовом Дочірнього підприємства «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С» до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В :

28 серпня 2012 року Дочірнє підприємство «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С» (далі - ДП «Датський текстиль») звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №000302301 від 12 липня 2012 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Із таким судовим рішенням не погодилося Дочірнє підприємство «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С», подавши апеляційну скаргу, в якій вказало на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Просило скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове - про повне задоволення адміністративного позову. В якості обґрунтування зазначило, що за наслідками перевірки позивача було встановлено порушення позивачем при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість. Однак ці висновки податкового органу є безпідставними. Так, податковий орган вважає, що господарські операції щодо поставки товарів з УПСП ТзОВ «Личаківський Лев» реально не відбулися, а тому сплачені позивачем в ціні товару кошти не можна включати до податкового кредиту. Однак, апелят зазначив, що реальність господарських операцій підтверджена первинними документами, товаро-транспортні накладні відсутні, оскільки перевезення здійснювалося легковим автомобілем, який перебуває у власності підприємства, водієм, який офіційно працює по найму. У подальшому придбаний товар був використаний на виробництві, що є основним видом діяльності позивача. Також апелянт вказав, що податковий орган безпідставно донарахував податок на додану варість з вартості покращень орендованого невиробничого приміщення, хоча ці об'єкти залишилися у власності позивача та перебувають на балансі підприємства. Це покращення - система вентиляції може бути відділена від основного об'єкту оренди. Тому підстав для відрахування податку з суми вартості немає. Також апелянт зазначив, що висновок податкового органу про порушення позивачем п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» та невідображення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у зв'язку з ліквідацією основних засобів за самостійним рішенням платника при наявній залишковій вартості є неправомірним, оскільки актами, які складені постійно діючою комісією, створеною у відповідності до п. 41 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Мінфіну України від 30 вересня 2003 року № 561, доведено неможливість використання основних засобів у зв'язку з неефективністю ремонту. Техніка була утилізована, про що свідчать наявні в матеріалах справи письмові докази. Жодних інших документів на підтвердження неефективності ремонту чинним законодавством не передбачено, а тому доводи податкового органу про необхідність їх надання є надуманими. Суд першої інстанції при вирішенні спору не встановив всіх фактичних обставин та не дав їм належної оцінки, а тому прийняте рішення є необґрунтованим та суперечить нормам закону, що є підставою для його скасування.

У судовому засіданні представник апелянта Крочук М.І. підтримала апеляційну скаргу та дала пояснення, аналогічні тим, що в ній викладені.

Відповідачем було подано заперечення на апеляційну скаргу, згідно якого оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним, доводи апелянта є надуманими і спростовуються висновками суду , що викладені в постанові.

У зв'язку із реорганізацією відповідача здійснено його заміну на Сокальську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Львівській області .

У судовому засідані представник відповідача Середяк Б.В. заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та пояснив, що суд першої інстанції виніс законне та обгрнутоване рішення про відмову в позові. Доводи апелянта про незаконність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про донарахування податку на додану вартість спростовуються викладеними в акті перевірки порушеннями норм чинного податкового законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, в межах викладених в ній доводів, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Сокальському районі Львівської області ДПС проведено планову виїзну перевірку Дочірнього підприємства «Датський текстиль Компанії «ПВН Холдінг А/С» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт №325/2200/31588791 від 03.07.2012 року.

12 липня 2012 року податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000302301, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2010 року в сумі 14857 грн., грудень 2010 року в сумі 6112 грн., за березень 2011 року в сумі 2922 грн., за травень 2011 року в сумі 633 грн., всього на суму 24524 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 5243 грн. (з врахуванням листа від 20.07.2012 року №6328/10/2200/31588791).

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком суду першої інстанції про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з таких підстав.

Як вбачається з акта перевірки № 325/2200/31588791 від 03.07.2012 року ДПІ у Сокальському районі встановлено порушення позивачем:

- п. 5.1, п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 138.1.1, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму - 292010 грн., в тому числі 4 квартал 2010 року на суму 1143 грн. за І квартал 2011 року на суму 290867 грн.;

- п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 р. №283/97-ВР та п. 138.1.1, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року на суму 4139710 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності на загальну суму 8285750 грн. в тому числі по періодах: за II-IV квартали 2011 року на суму 4142875 грн. та за І квартал 2012 року на суму 4142875 грн.;

- п. 1.4 ст. 1, п. 4.2 та п. 4.9 ст. 4, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168-97/ВР від 03.04.1997 р., п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.7, п. 201.14, п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 24524 грн., у тому числі за жовтень 2010 р. на суму 14857 грн., грудень 2010 року - 6112 грн., березень 2011 року - 2922 грн. та травень 2011 року - 633 гривень;

- п. 1.15 ст. 1, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. 16.3.5 п. 16.3, ст. 16 п. 17.2 ст. 17 Закону України від 22.05.2003 року № 889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб» в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб на сумі 1662 гривень;

- пп. 168.1.1, п. 168.1 ст. 168 ПК України в результаті чого занижено суми податку з доходів фізичних осіб на 2340 грн.

Відповідно до п. 7.2.3 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 7.4.1 вказаного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.4.4 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. 7.5.1 вказаного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пп. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, пп. 201.4, 201.7, 201.14, 201.15 ст. 201 ПК України та пп. 7.2.3 п.7.2 , пп. 7.4.1, 7.4.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» обґрунтовуються, зокрема, тим, що виявлено розбіжність в частині декларування податкових зобов'язань та податкового кредиту по фінансово - господарських взаєморозрахунках з УПСП ТзОВ «Личаківський Лев», оскільки такі господарські операції фактично не відбулися, а тому сплачені кошти не підлягали включенню до податкового кредиту.

Однак, такі висновки ДПІ у Сокальському районі спростовуються матеріалами справи.

Так, відповідно до контракту №8 від 20.01.2010 року УПСП ТзОВ «Личаківський Лев» взяло на себе зобов'язання здійснити поставку ДП «Датський текстиль Компанії «ПВН Холдінг А/С» продукції згідно накладних, зразок якої надано.

21 січня 2011 року «Датський текстиль Компанії «ПВН Холдінг А/С» між УПСП ТзОВ «Личаківський Лев» (продавець) та позивачем (покупець) підписано контракт від 21.01.2011 року про купівлю швейного обладнання, запчастин до них та інших товарів згідно накладних.

Факт отримання позивачем товару, а саме зачастин до обладнання, ниток, голок, тощо підтверджено копіями видаткових накладних № РР0000279 від 6 грудня 2010 року, № РН-00000034 від 25 березня 2011 року, № РП-0000073 від 24 травня 2011 року, № РН-0000021 від 3 березня 2011 року, № РН-0000019 від 1 березня 2011 року, № РН-0000294 від 27 грудня 2010 року, № РН-0000033 від 25 березня 2011 року (т. 1 а.с. 173-179).

УПСП ТзОВ «Личаківський Лев» видано податкові накладні №304 від 15.12.2010 року, №18 від 25.03.2011 року, №306 від 21.12.2010 року, №310 від 27.12.2010 року, №4 від 01.03.2011 року, №5 від 03.03.2011 року, №9 від 24.05.2011 року, №19 від 25.03.2011 року.

Факт сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни товару (робіт, послуг) у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг підтверджується дослідженими судом першої інстанції платіжними дорученнями (т. 1 а.с. 169-172)

Також факт отримання товару, його подальше використання у господарській діяльності позивача підтверджується копіями прибуткових ордерів та карток складського обліку, актів списання (т. 1 а.с. 212-241).

Слід зазначити, що до основних видів діяльності позивача відноситься: виробництво готових текстильних виробів, крім одягу, виробництво трикотажного полотна, виробництво іншого верхнього одягу, виробництво спіднього одягу, виробництво іншого одягу й аксесуарів, постачання інших готових страв (т. 1 а.с. 180).

Враховуючи викладене, придбання позивачнм товарів: голок, ниток, лапок, тощо є економічно обгрунтвованим.

Вказані операції були відображені позивачем у бухгалтерському та податковому обліку, що також підтверджено і відповідачем.

Крім того, в матеріалах справи є копія журналу видачі довіреностей (т. 2 а.с. 92-95), де зафіксована видача таких ОСОБА_3 для отримання товару від УПСП ТзОВ «Личаківський Лев».

Посилання суду першої інстанції на відсутність товаро-транспортних накладних як беззаперечний доказ відсутності реального виконання господарських операцій, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки підприємством для доставки товарів не залучався перевізник, у власності підприємства є легковий автомобіль, водій якого отримував товар за довіреністю, що підтверджено матеріалами справи. Крім того, товари не є габаритними, переміщення їх мало місце в межах міста, а тому підстав для висновку про відсутність реальних поставок, виходячи з цього немає.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та його використання у власній господарській діяльності та при наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції, які підтверджують рух товарів: довіреності на отримання товаро-матеріальних цінностей, видаткової накладної, накладної на внутрішнє переміщення товару тощо, недостатньо для висновку про безтоварність такої операції.

Колегія суддів апеляційного суду також зазначає, що доводи податкового органу щодо нереальності господарських операцій через встановлення відсутності реальних поставок контрагенту позивача від інших підприємств «по ланцюгу», суперечать принципу персональної відповідальності платника.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Податковою інспекцією не наведено переконливих доводів та не подано доказів, які б безспірно підтверджували недобросовісність саме позивача як платника податків.

Згідно установленої судової практики Верховного Суду України, висловленій, зокрема, у постанові цього суду від 31 січня 2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

До того ж, про неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого зазначено в практиці Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Враховуючи вище наведене, висновок суду першої інстанції про завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 4469 грн. не відповідає фактичним обставинам справи і нормам матеріального права.

Також згідно акту перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки ним не відображено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у зв'язку з ліквідацією основних засобів за самостійним рішенням платника при наявній залишковій вартості, що призвело до заниження податкових зобов'язань в сумі 5198,42 грн.

Колегія суддів апеляційного суду важає це твердження також безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до положень абз. 1, 2 п. 4.9 ст. 4 Закон України «Про податок на додану вартість», якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

Перевіркою встановлено, що підприємством здійснено ліквідацію (списання) основних засобів за самостійним рішенням платника при залишковій балансовій вартості на загальну суму 25992,10 грн. в грудні 2010 року.

Ці обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями актів форми № 03-3 на списання основних засобів: ноутбуку, серверу, комп'ютерної техніки, візка, полоси тканини для формувальної машини, від 31 грудня 2010 року (т. 1 а.с. 184-199).

Згідно цих актів комісія, яка складається з технічних фахівців, дійшла висновку про неможливість використання об'єктів за первісним призначенням у зв'язку з неефективністю ремонту.

Ці акти складені постійно діючою комісією, створеною відповідно до п. 41 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Мінфіну України від 30 вересня 2003 року № 561.

Вимога податкового органу надати інші документи на підтвердження неефективності ремонту є безпідставною, оскільки чинне законодавство не встановлює вимоги складати такі документи.

Суд першої інстанції, розглянувши спір, безпідставно не взяв до уваги докази, якими спростовані доводи відповідача про заниження ним податкових зобов'язань в сумі 5198,42 грн..

Колегія суддів апеляційного суду також не погоджується з висновками першої інстанції щодо порушення позивачем п. 1.4, п.п. 4.2 та 4.9 Закону України «Про податок на додану вартість» через те, що підприємством не відображено податкові зобов'язання при безоплатній передачі проведеного ремонту об'єкта оренди при поверненні його частини на суму 14857 грн. в жовтні 2010 року з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до договору від 01.10.2009 року з ВАТ «Сокальська панчішна фабрика» орендував невиробниче приміщення №1 на 4 поверсі виробничого корпусу загальною площею 1404 кв. м.

Користуючись приміщенням, позивач провів ремонт та збільшив балансову вартість орендованого невиробничого приміщення на 4 поверсі на загальну суму 225646,67 грн..

Відповідно до додатку №1 від 01.10.2010 року оренда припинилася та орендар передав, а орендодавець прийняв приміщення №1 загальною площею 462,28 кв. м. (що становить 32,92 % загальної площі).

Згідно п. 7.5 договору оренди невиробничих приміщень №01/10/09 від 01.10.2009 року, у випадку, коли орендар здійснив за власний рахунок та за згодою орендодавця покращення, невіддільні без шкоди для об'єкта оренди, він має право після припинення даного договору на відшкодування орендодавцем вартості цих покращень.

У самому договорі оренди, додатку до нього, не встановлено строки повернення орендарю цих покращень власником приміщення.

Згідно листа ТОВ «Комфорт Сервіс Л», яке установлювало вентиляційну систему, №4/13 від 5 лютого 2013 року, таку можливо демонтувати без технічного та конструкційного пошкодження приміщення їдальні. Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, у позивача в оренді залишилася частина приміщення.

Враховуючи викладене, підстав для донарахування податку на додану вартість немає.

Отже, прозовні вимоги Дочірнього підприємства «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С» є обгунтованими та їх слід задовольнити.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки таким вимогам рішення Львівського окружного адміністративного суду не відповідає, то згідно статті 202 КАС України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С» задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2013 року у справі № 2а-7574/12/1370 скасувати та прийняти нову, якою позов Дочірнього підприємства «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С» задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області № 000302301 від 12 липня 2012 року.

Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді В.Я. Макарик

І.В. Глушко

Повний текст виготовлено 21 жовтня 2014 року.