Постанова № 41175896, 29.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 жовтня 2014 року № 826/13900/14

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренак" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києва про визнання недійсним висновку акта та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

10 вересня 2014 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренак» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить: визнати недійним висновку акту перевірки від 19 травня 2014 року № 114/26-59-15-02-27; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 06 червня 2014 року № 0023150226.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/13900/14, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 08 жовтня 2014 року.

У судовому засіданні 02 жовтня 2014 року представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Представник відповідача заперечив проти позовних вимог.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що на підставі пункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренак» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку в сумі 193 762 грн., відображеної у податковій декларації з ПДВ, поданій за лютий 2014 року (вх. № 9013630424 від 17 березня 2014 року), за результатом якої складено акт перевірки від 19 травня 2014 року № 114/26-59-15-02-29.

Як висновок проведеної перевірки встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, підпунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2014 року на загальну суму 26891,00 грн.

Податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 06 червня 2014 року № 0023150226 за порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, підпунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 26891,00 грн. та штрафні санкції - 13445,00 грн.

За результатом адміністративного оскарження, податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 06 червня 2014 року № 0023150226 залишено без змін, скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренак» - без задоволення (копія рішення Головного управління Міндоходів у місті Києві від 06 серпня 2014 року № 7170/10/26-15-10-07-15 та копія рішення Державної фіскальної служби України від 26 серпня 2014 року № 228/6/99-99-10-01-15 містяться в матеріалах справи).

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковим повідомленням - рішенням й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження нереальності господарських відносин між ним та ТОВ «Мет-Ком».

Заперечення відповідача, співпадають з висновками акта від 19 травня 2014 року № 114/26-59-15-02-29.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ТОВ «Мет-Ком», обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Матеріал справи свідчать, що 18 грудня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ренак» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мет-Ком» (Продавець) укладено Договір № 17-12, за умовами якого Продавець продає, а Покупець покупає шлаки М/С, відповідно (ДСТУ3211/ГОСП1639-2009) вид відходів (мідь 12, бронза 15, латунь 23).

Відповідно до пункту 2.1 цього Договору кількість та якість товару визначається в актах сдачи-прийому. Пунктом 3.1. визначено, що ціна на товар визначається на момент відвантаження у рахунку - фактурі або в товарно-транспортній накладній.

Згідно видаткових накладних № 11524 від 24 січня 2014 року, № 13072 від 27 січня 2014 року, № 13515 від 28 січня 2014 року та рахунків - фактур від 27 січня 2014 року № 271203, позивачем придбано у ТОВ «Мет-Ком» шлак зі складом міді.

В свою чергу, Товариством з обмеженою відповідальністю «Мет-Ком» виписано на адресу позивача податкові накладні від 27 січня 2014 року № 13072, від 28 січня 2014 року № 13515, від 24 січня 2014 року № 11524 на загальну суму 161347,54 грн., в тому числі сума ПДВ - 26891,26 грн.

Перевезення товару підтверджує відповідна товарно-транспортна накладна № 13502 від 28 серпня 2014 року, згідно якої перевізником ТОВ «АСФІР ТРАНС» перевезено на склад покупця товар у кількості 9,672 т.

Оплата за надані послуги здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджує відповідна виписка з рахунку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

З аналізу статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Як вбачається з обставин справи, позивачем задекларовано податок на додану вартість за лютий 2014 року на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Мет-Ком» у зв'язку з придбанням товарів.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Мет-Ком» - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність операцій з надання послуг й питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Матеріали справи свідчать, що ТОВ «Ренак» було засновано 17 лютого 1993 року. Основним видом діяльності є збір та заготівля відходів шлаків металургійного виробництва, з подальшим експортом для переробки та утилізації у Німеччині.

Для накопичення відходів ТОВ «Ренак» орендує складське приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ-80, вул. Фрунзе, 40 на території ПАТ «Київський дослідно-експериментальний механічний завод» (договір оренди від 12 лютого 2003 року № 122, Додаткова угода від 02 грудня 2013 року № 11).

Як зазначає позивач, основними постачальниками відходів для ТОВ «Ренак є металургійні підприємства, на котрих ці відходи утворюються, а також підприємства, які мають відповідні ліцензії для збору брухту та відходів. Експортом шлаків металургійного виробництва ТОВ «Ренак» займається з 2000 року. На даний момент експорт шлаків здійснюється згідно Контракту від 12 січня 2012 року № 44 та Додатку № 2 від 01 червня 2014 року з заводом Siegfried Jacob Metallwerke GmbH & Co KG, Jacobstrasse 41-45, 58256 м. Еннепеталь, Німеччина.

Відповідно, мета використання придбаного товару - подальший продаж, після накопичення 20 т товару, що підтверджено ВМД по експорту та відомістю руху товару (картка рахунку).

Для здійснення вищевказаної діяльності ТОВ «Ренак» отримано наступні дозвільні документи: ліцензію на заготівлю, переробку брухту та відходів від 05 липня 2011 року. Серія АГ № 578731 строк дій необмежений, ліцензія на експорт від 05 червня 2013 року № 006133300000520 зі строком дій до 31 грудня 2013 року та подовженням на 2 місяці при невикористанні встановленої квоти до кінця року, транскордонне перевезення відходів - Повідомлення від 21 червня 2013 року № UA 000408 з терміном дії до 21 червня 2014 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Мет-Ком», здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Суд погоджується із твердженнями позивача про необґрунтованість доводів контролюючого органу про відсутність інформації про складські приміщення та транспортні засоби, оскільки мала вага та об'єм придбаного товару надає можливість перевезення у власному автомобілі та не потребує спеціального складського приміщення для зберігання.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Мет-Ком» був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Суд не приймає посилання відповідача на акт ДПІ у Куйбишевському районі міста Донецька від 26 березня 2014 року № 181/05-66-15-01/37718880 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Мет-Ком» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями та постачальниками, їх реальності та повноти відображення в обліку з ПДВ за січень, лютий 2014 року» оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та відповідно включено зазначену суму до бюджетного відшкодування по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мет-Ком», а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2014 року на загальну суму 26891,00 грн. з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 06 червня 2014 року № 0023150226 підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним висновку акту перевірки від 19 травня 2014 року № 114/26-59-15-02-27 суд зазначає наступне.

Справа в адміністративному суді може бути порушена за наявності між сторонами публічно-правового спору, оскільки в розумінні статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод (стаття 2, пункт 1 частини 1 статті 17 КАС України).

Із наведених норм випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, висновки ревізора, викладені в акті перевірки, не породжують та не змінюють права та обов'язки позивача, а тому вимоги про визнання таких висновків неправомірними не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Слід зазначити, що право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантується кожному (в тому числі юридичним особам) статтею 55 Конституції України.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 3 статті 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами.

Відповідно до частини 1 статті 6 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом.

Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально - правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до абзацу 1 та 2 пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року № 984 (далі по тексту Порядок № 984) результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Тобто акт перевірки за своєю правовою природою є службовим документом та який містить висновки податкового органу щодо результатів перевірки, не є актом державного чи іншого органу в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такий акт не породжує жодних правових наслідків, що спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і не має обов'язкового характеру для платника податків, який перевірявся, а висновки податкового органу не порушують прав позивача.

Враховуючи викладене, акт перевірки, складений органом державної податкової служби, не є нормативно-правовим актом або правовим актом індивідуальної дії, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки не встановлює, не змінює та не припиняє жодних прав та обов'язків.

При цьому, інтересом юридичної особи у сфері публічно-правових відносин слід розуміти інтерес, що може бути об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення потреб юридичної особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

При цьому, судом враховано відсутність підстав для закриття провадження у справі в частині вимоги про скасування акту перевірки з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально - правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.

Виключення з такої передумови для оскарження рішень (дій, бездіяльності), як наявність порушеного права, нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачена для справ щодо оскарження нормативно -правових актів, які можуть оскаржувати ті особи, щодо яких можливе застосування акту.

Однією з Конституційних засад судочинства є поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, згідно з частиною другою статті 124 Конституції України.

На підставі викладеного, суд доходить висновків, що у випадку оскарження позивачем рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які не порушують прав або охоронюваних Законом інтересів позивача, або не підлягають судовому оскарженню взагалі, суд повинен відмовити у задоволенні позову.

Закриття провадження судом вбачається можливим тільки у випадку відсутності владних повноважень відповідача, або у випадку прямого визначення Законом іншої юрисдикції заявлених вимог.

Оскільки іншого порядку оскарження дій податкових органів України чинним законодавством не встановлено, суд доходить висновків про відсутність підстав для закриття провадження у справі.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренак» підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренак» задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 06 червня 2014 року № 0023150226.

3.В решті вимог відмовити.

4.Судові витрати в сумі 182,70 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренак» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник