Постанова № 41174869, 25.09.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2014 р. Справа № 804/15101/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Павловського Д. П. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Атлан - В» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

17 вересня 2014 р. до суду надійшов даний адміністративний позов, у якому позивач просить: відкрити провадження за адміністративним позовом Приватного підприємства «Атлант - В» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо донарахування орендної плати за земельну ділянку, у розмірі 43 744, 24 гр.

Позовні вимоги обґрунтовано адміністративним позовом від 17.09.2014 р.

Представник позивача не заперечував проти розгляду справи у письмовому провадженні.

Представник відповідача не заперечував проти розгляду справи у письмовому провадженні.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи вищевказане, суд ухвалив розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, з урахуванням заперечень до позову судом були встановлені наступні обставини.

У листопаді 2013 року Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Міністерства доходів і зборів України (далі за текстом відповідач) було проведено документальну невиїзну перевірку приватного підприємства "АТЛАНТ-В" (далі по тексту позивач, ПП «Атлант - В») з питання повноти нарахування орендної плати за землю за період з 01.01.2011р. по 31.10.2013 року.

За результатами перевірки було складено акт «Про результати документальної невиїзної перевірки ПП «АТЛАНТ-В"» з питання повноти нарахування орендної плати за землю за період з 01.01.2011р. по 31.10.2013року.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення від 27.12.2013 року № 0003151503 , яким позивачу донараховано орендну плату за землю за 2011, 2012, 2013 роки у сумі 43 744,24 грн., (з них 36 315,14 за основним платежем, 7 429,10 грн. штрафних санкцій) згідно абз.2.п. 123.1 ст. 123 податкового кодексу України.

Підставою для донарахування орендних платежів є висновок перевіряючого про порушення Позивачем вимог пункту 276.3 статті 276 Податкового кодексу України, яким передбачено, що податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється із застосуванням коефіцієнту 1,5. Позивач вважає висновок відповідача необгрунтованим.

Також, судом були досліджені письмові докази, а саме: копія акту «Про результати документальної невиїзної перевірки Приватного підприємства «Атлант - В» з питань повноти нарахування орендної плати за землю за період з 01.01.2011р. по 31.10.2013р.» копія податкового повідомлення - рішення, копія договору оренди земельної ділянки. копія Статуту Приватного підприємства «Атлант - В», копія витягу про включення Позивача до ЄДРПОУ, копія рішення від 02.02.2011 року, № 216/8.

Судом встановлено, що ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Атлант-В» з питань повноти нарахування орендної плати за землю за період з 01.01.2011 по 31.10.2013.

Згідно висновку акта перевірки, платником податків допущено порушення підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 та пункту 276.3 статті 276 Податкового кодексу України, в результаті чого занижений розмір орендної плати за земельні ділянки на 2011 рік 13205,48 грн., 2012 рік - 13205,48 грн., січень-вересень 2013 року 9904,14

Відповідно до ст.203 Земельного Кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. При цьому, згідно ч.2 ст.206 Земельного кодексу України плата за землю справляється відповідно до закону, а з будь-які питання щодо оподаткування регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до ПК України та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Згідно до ст. 6 ПК України податком є обов'язковий безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податків відповідно до ПК України.

Відповідно п. 8.2 ст. 8 ПК України передбачено, що до загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені ПК України і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених ПК України.

Згідно ст. 9 ПК України плату за землю віднесено до загальнодержавних податків і зборів.

У відповідності до п.п 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених ПК України.

Згідно зі ст. 269, 270 ПК України платниками податків за землю є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об'єктами оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до п.п.14.1.73, 14.1.136, п.14.1 ст.14 ПК України визначено поняття землекористувачів як юридичних та фізичних осіб, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно п.288.1, 288.2 ст.288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду.

Також з метою приведення рішень Дніпропетровської міської ради та її виконавчого комітету у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства Дніпропетровською міською радою в зв'язку з вступом в дію з 01.01.2011 року ПКУ було прийнято рішення № 216/8 від 02.02.11, яким встановлено річний розмір орендної плати за користування земельними ділянками у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному ПКУ, незалежно від мети використання.

Відповідно до ст. 144 Конституції України рішення, прийняті органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно п.286.1 ст.286 ПКУ підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

П.14.1.42 ПКУ визначено, що дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Згідно п. 289.1 ст.289 ПКУ для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно п. 274.1 ст.274 ПКУ визначено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Так, підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цих Кодексом.

Особливості встановлення ставок земельного податку врегульовані статтею 276 Податкового кодексу України, згідно підпункту 276.3, якої визначено, що податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах історико- культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу із застосуванням таких коефіцієнтів: міжнародного значення - 7,5; загальнодержавного значення - 3,75; місцевого значення -1,5.

Відповідно до пункту «д» статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких визначено землі історико-культурного призначення.

Порядок встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок врегульовано статтею 20 Земельного кодексу України. Так, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Зміна цільового призначення земельних ділянок історико-культурного призначення, що перебувають у комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 53 Земельного кодексу України, до земель істотко-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Загальновідомим є факт розташування спірних земельних ділянок у центральній історичній частині міста Дніпропетровська.

Також, спірний коефіцієнт застосовується виключно на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, до яких не відносяться спірні земельні ділянки, оскільки для податкового законодавства недостатньо їх віднесення до категорії земель історико-культурного призначення - необхідна наявність території та об'єкта історико-культурного призначення.

Земельним кодексом України врегульовано питання віднесення земель до відповідних категорій, зокрема й до земель історико-культурного призначення.

Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкт культурної спадщини це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Особливості статусу територій, пов'язаних з охороною культурної спадщини, визначені в статті 34 вказаного Закону.

Зокрема, землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території й охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів, землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувольної та містобудівної документації.

ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська звернулася з листом вих.№12387/10/15-429 від 04.06.2013 до Дніпропетровської міської ради щодо приведення договорів оренди у відповідність до Податкового кодексу України. Листом вих.№5/8-304 від 11.06.2013 Дніпропетровською міською радою повідомлено.

Разом з тим, Дніпропетровською міською радою опубліковано в офіційному виданні газети «Наше місто» (від 06.07.2013 №59 (3674)) відкритий лист від 04.06.2013 №8/22-1233 «Про необхідність приведення договорів оренди землі у відповідність до вимог чинного законодавства» з пропозицією привести укладені договори оренди землі у відповідність до вимог Податкового кодексу України та рішення міської ради від

№216/8, в тому числі договори оренди земельних ділянок на територіях та об'єктах історико-культурного призначення у двотижневий термін після публікації даного листа. Позивач звернувся з відповідним клопотанням з пропущенням вищевказаного терміну.

Відповідач не погоджується з доводами позивача про відсутність підстав збільшення суми плати за землю у зв'язку із відсутністю внесених відповідних змін у договори оренди, оскільки в цих правовідносинах необхідно застосовувати норму статті 288 Податкового кодексу України, яка має вищу юридичну силу відносно статті 30 Закону України «Про оренду землі», статті 632 Цивільного кодексу України, та не суперечить статтям 651, 654 Цивільного кодексу України, оскільки вказані норми передбачають застосування інших випадків встановлених законом.

Пунктом 3 підрозділу 10 розділу XIX Податкового кодексу України встановлено, що в разі якщо законодавчими актами передбачені інші правила справляння податків, зборів, що регулюються цим Кодексом, застосовуються правила цього Кодексу.

Також, звертаємо увагу суду на ту обставину, що чинним законодавством було встановлено інший розмір орендної плати за землю на 2011, 2012, 2013 роки, а саме збільшено плату за землю, ніж той, що було зафіксовано сторонами договорів на момент їх підписання.

Нормою прямої дії - статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З огляду на викладене, оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не за волевиявленням сторін договору, а у зв'язку зі зміною ставки податку відповідно до закону, то необхідність сплати земельного податку у новому розмірі виникла у позивача незалежно від внесення змін до договору оренди.

Таким чином, відповідач, без застосування процедури внесення змін до договорів щодо розмірів орендної плати, правомірно збільшено позивачу податкове зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки відповідно до мінімального розміру спірного платежу, встановленого Податковим кодексом України у 2011, 2012, 2013 роках.

У зв'язку з вище наведеним суд вважає, що висновки відповідача в акті перевірки є обґрунтовані та такі, що відповідають дійсності, підстави таких висновків зроблені відповідачем у зв'язку з тим, що позивачем були порушені норми Податкового законодавства України.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач діяв на законних підставах та в межах своєї компетенції, тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані дії та рішення відповідача є цілком правомірними та відповідають чинному законодавству України.

Керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Д.П. Павловський