Ухвала суду № 41174121, 27.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2014 року м. Київ К/800/28049/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г., Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2014

у справі № 876/7126/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Датекс С»

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської області ДПС

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2013, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2014, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.01.2013 №0000022302/77.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 30.09.2012, за результатами якої складено акт від 21.12.2012 №4638/22-10/36153038.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення п.198.2, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6 ст.201 Податкового Кодексу України в результаті чого занижено ПДВ всього в сумі 167509,17 грн., в тому числі у травні 2012 року в сумі 132849,50 грн., у червні 2012 року в сумі 34659,67 грн.

Підставою для таких висновків стало те, що в травні та червні 2012 року позивачем проведено взаєморозрахунки з ТОВ «Фірма «Домус-Стиль». При опрацюванні Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України встановлено розбіжності між податковим кредитом ТОВ «Фірма «Домус-Стиль» та податковими зобов'язаннями постачальників. ДПІ проведено перевірку ТОВ «Фірма «Домус-Стиль» з питань підтвердження взаємовідносин з ПП «Інформзв'язок» за період травня-червня 2012 року за результатами якого складено акт позапланової невиїзної документальної перевірки від 17.10.2012. №3434/15-40/31215859, в якому зафіксовано відсутність трудових ресурсів та основних засобів у ТОВ «Фірма «Домус-Стиль», які необхідні для здійснення господарської діяльності, а відтак правочини, укладені між ТОВ «Фірма «Домус-Стиль» та ПП «Інформзв'язок» не спричинили реального настання юридичних наслідків. Внаслідок відображення в податковій звітності результатів господарської діяльності з ТОВ «Фірма «Домус-Стиль» позивач отримав право на формування податкового кредиту, тобто право на податкову вигоду, що вплинуло на розмір сплаченого ним ПДВ до бюджету за травень та червень 2012 року. Враховуючи вищенаведене, вартість робіт (послуг) згідно укладених договорів, на думку податкового органу, вважається непідтвердженою, так як податковим органом не можливо провести зустрічні перевірки фінансово-господарської діяльності даного підприємства, що в свою чергу, не дає можливості визначити та підтвердити суми витрат від проведених операцій.

З огляду на викладене податковий орган дійшов висновку, що позивачем зайво включено до складу податкового кредиту суми ПДВ з продажу робіт по безтоварних операціях з метою одержання податкової вигоди, так як у податковій звітності декларувались господарські операції щодо придбання робіт, які фактично не відбувались, а отже є нікчемними.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.01.2013 №0000022302/77, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем на 167509,17 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафи) на 83754,58 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлено обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст.198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для підтвердження наявності підстав для включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем (замовник) було укладено з ТОВ «Домус-стиль» (виконавець) договори субпідряду на виконання робіт №ДГ-013 від 26.04.2012, №ДГ-014 від 26.04.2012; №ДГ-015 від 17.05.2012, №ДГ-016 від 22.05.2012, №ДГ-017 від 28.05.2012, №ДГ-18 від 30.05.2012, №ДГ-019 від 30.05.2012, №ДГ-020 від 30.05.2012.

Необхідність укладення позивачем договорів субпідряду обумовлена строками виконання укладених позивачем, як Підрядником, з Замовниками ТОВ «Будстра Груп» угод від 28.05.2012 №280512, від 30.05.2012 №300512, ПАТ «Київстар» угоди від 20.05.2011 №38034 з Додатками від 26.04.2012, від 17.05.2012, та ТОВ «Скайпро» угод від 19.04.2012 №1900412, від 22.05.2012 №220512.

ТОВ «Фірма «Домус-стиль» як субпідрядник по вищевказаних договорах виконувало лише роботи, які визначені ними та зазначені в актах приймання-передачі робіт, з матеріалів замовника.

Факт наданих ТОВ «Фірма «Домус-стиль» (Ліцензія Серії АВ №490777 від 12.01.2010) послуг позивачу засвідчується належним чином оформленими актами виконаних робіт, як первинно-обліковими документами, в яких визначено вид наданих послуг (виконаних робіт), їх зміст та посилання, що ці послуги (роботи) надаються на виконання умов договору, укладеного між позивачем та його контрагентами.

В подальшому надані ТОВ «Фірма «Домус-стиль» послуги були передані позивачем замовникам робіт ПАТ «Київстар», ТОВ «Скайпро», ТОВ «Будстра Груп», що підтверджується підписаними з ними актами приймання-передачі виконаних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт і витрат, локальними кошторисами, реальність яких податковим органом не заперечується.

Оплата наданих ТОВ «Фірма «Домус-стиль» послуг проведена позивачем у безготівковій формі.

Зазначені господарські операцій були відображені позивачем у бухгалтерському обліку, що підтверджується даними журналів-ордерів та оборотно-сальдових відомостей по рах. №631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками та підрядчиками», 311 «Поточні рахунки в національній валюті», 361 «Розрахунок з вітчизняними покупцями».

Відповідач, заперечуючи право позивача на формування податкового кредиту за вищезазначеними операціями, обґрунтовував свої доводи нікчемністю укладених позивачем з ТОВ «Фірма Домус-стиль» договорів.

Однак, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи контролюючого органу про нікчемність спірних договорів, оскільки, висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи. Наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано.

Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат та податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні договори та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Судами досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вищеназваним контрагентом, перед укладенням договорів з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісним суб'єктом господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагент позивача був зареєстрований в ЄДРПОУ, тобто був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, був платником податку на додану вартість.

Крім того, позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Господарські операції позивача з ТОВ «Фірма Домус-стиль» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності суб?єкта господарювання при здійсненні вказаних операцій.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2014 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун