Ухвала суду № 41174117, 20.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/37737/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011

у справі №2а-7784/10/1570

за позовом Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями Державного головного підприємства «Медисан» лікувально-санаторної восстановчої асоціації державної канцелярії республіки Молдова «Санаторій «Молдова»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.12.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси №0002141504/0 від 26.02.2010 та №0002141504/1 від 21.05.2010.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові в повному обсязі, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час ті місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ДП «Санаторій «Молдова» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 по 30.09.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.09.2009, за результатами якої складено акт від 11.01.2010 №8/23-4/03356074.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення статей 2, 7, 12, 14, 17, 23 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 року №2535-ХП (далі Закон України №2535-ХП), з огляду на те, що земельний податок за 2008-2009 роки не справлявся, та невірно обчислений земельний податок за 2007 рік.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0002141504/0 від 26.02.2010, яким визначено податкове зобов'язання за платежем: земельний податок з юридичних осіб у сумі 1520563,50 грн., у т.ч. 1013709,00 грн. за основним платежем та 506854,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження, скарга платника залишена без задоволення, прийнято податкове повідомлення-рішення №0002141504/1 від 21.05.2010, яким доведено нові граничні строки сплати податкового зобов?язання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДП «Медисан» зареєстроване 04.03.1999, остання реєстрація відбулась 16.02.2010. Відповідно до п.1.1 Статуту Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями державного головного підприємства «Медисан» лікувально-санаторної восстановчої асоціації державної канцелярії республіка Молдова «Санаторій «Молдова» з 04.03.1999 є правонаступником Підприємства «Санаторій Молдова» лікувально-санаторної асоціації Державної канцелярії Республіки Молдова, що було зареєстроване Приморським РВК міста Одеси під №10 від 28.07.1994. Засновником підприємства є Державне головне підприємство «Медисан» лікувально-санаторної восстановчої асоціації державної канцелярії республіка Молдова. Пунктом 4.4 Статуту визначено, що засновник надає майно Підприємству на праві повного господарського відання без переходу права власності згідно з діючим законодавством України. На податковому обліку в органах податкової служби позивач знаходиться з 16.03.1999.

На підставі рішень виконкому ОМР від 28.04.1954 №362 з доповненнями від 25.08.1956 №924 Управлінню справами ради Міністрів Молдавської РСР для будівництва санаторію відведено земельну ділянку загальною площею 4,5 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул.Посмітного, 2. Згідно з протоколом від 21.11.2003 між Урядом Молдови і ФДМ України «Про правовий статус (права власності) Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями державного головного підприємства «Медисан» лікувально-санаторної восстановчої асоціації державної канцелярії республіка Молдова «Санаторій «Молдова», Республіка Молдова набула право власності на Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями державного головного підприємства «Медисан» лікувально-санаторної восстановчої асоціації державної канцелярії республіка Молдова «Санаторій «Молдова» з дати підписання протоколу.

ДП «Санаторій «Молдова» та його попередники надавали до податкового органу розрахунки земельного податку на дану земельну ділянку та здійснювали його сплату з 1993 по 2007 роки включно. Податкові розрахунки земельного податку за 2008-2009 р.р. до податкового органу не надані та земельний податок не сплачено.

У 2007 році земельний податок санаторієм обчислений за ставкою, яка не підтверджена землевпорядними органами, у зв?язку з чим перевіряючими здійснено розрахунок заборгованості по земельному податку, виходячи з грошової оцінки земельної ділянки визначеної в листі Одеського міського управління земельних ресурсів №1279-ДР від 02.10.2006, при цьому площа земельної ділянки перевіряючими визначалась за рішенням виконкому Одеської міської ради від 28.04.1954 №362.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовував свої висновки тим, що у позивача відсутні документи, які підтверджують право власності, користування або оренди земельної ділянки площею 4,5 га розташованої за адресою м.Одеса, вул. Посмітного, 2, а тому у відповідача були відсутні передбачені законом умови та підстави для нарахування позивачу земельного податку та відповідно для прийняття податкових повідомлень-рішень №0002141504/0, №0002141504/1 за якими визначене податкове зобов'язання з земельного податку у сумі 1520563,50 грн.

Крім того, судом зроблено висновок, що податкове зобов'язання по земельному податку позивачу було нараховане фактично непрямим методом, оскільки відповідно до пп.4.3.1 п.4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов?язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» такий метод повинен застосовуватись у зв'язку з відсутністю визначених законодавством первинних документів необхідних для визначення податкового зобов'язання. Відсутність таких документів для визначення земельного податку позивачу була встановлена судом.

Однак, судова колегія вважає, що зазначені висновки судами зроблені без всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин справи, незастосування системного аналізу норм чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2535-XII використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку в порядку, визначеному цим Законом, та подають дані відповідній державній податковій інспекції (стаття 14 цього Закону).

У статті 5 цього Закону визначено, зокрема, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, суб'єктом власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.

За змістом статті 15 вказаного Закону обов'язок сплачувати за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

У частинах 1, 2 статті 125 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Статтею 126 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України.

Нинішня редакція цих норм чітко встановлює, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Водночас стаття 120 Земельного кодексу України і в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, не давала підстав для іншого розуміння її змісту.

Задовольняючи позовні вимоги, суди на обґрунтування своїх рішень посилалися на те, що у позивача відсутні документи, що підтверджують право власності чи право користування спірною земельною ділянкою.

Однак, цей висновок є наслідком порушення правил застосування норм права, перевагу було надано положенням Закону України № 2535-XII та Земельного кодексу України (статті 125, 126), які регулюють випадки набуття права власності чи права користування на земельну ділянку, як окремий об'єкт та які щодо спірних відносин є загальними. У той же час перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання споруди, розміщеної на земельній ділянці, за наведених обставин, стаття 120 Земельного кодексу України та стаття 377 Цивільного кодексу України (щодо відносин, які виникли після 1 січня 2004 року).

Крім того, статтею 12 Закону України № 2535-ХІІ визначено пільги щодо сплати земельного податку, зокрема, пунктом 4 частини першої статті 12 встановлено, що від земельного податку звільняються вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров?я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Однак, обставини фактичного використання позивачем земельної ділянки площею 4,5 га, а також наявності у нього пільг по сплаті земельного податку судами попередніх інстанцій не з?ясовувались.

Не можна визнати обґрунтованими і висновки судів, що нарахування позивачу податкових зобов?язань з земельного податку відбулось за непрямим методом.

Сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом у випадках, передбачених пунктом 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами2, а саме, у разі, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону (якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію) у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів.

Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Підпунктом 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону передбачено, що за непрямим методом податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону.

Однак, існування таких обставин у даній справі судами встановлено не було.

Контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, відповідно до статті 27 Закону України №2535-ХІІ, покладено на органи державної податкової служби.

Згідно підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун