Ухвала суду № 41174052, 22.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/46580/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:не з'явився, відповідача:Ананка Ю.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013

у справі № 825/46/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6

до Бахмацької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.01.2013 позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Бахмацької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби № 0000681710, №0000691710 від 18.12.2012.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вирішив, що Бахмацькою МДПІ неправомірно донараховано ФОП ОСОБА_6 податок на додану вартість та податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, оскільки наявними матеріалами справи встановлено факт поставки товарів, їх використання позивачем у власній господарській діяльності та правомірність віднесення цих сплачених сум до складу витрат.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013 скасовано рішення суду першої інстанції і прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013 і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_6 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2011. За результатами цієї перевірки відповідачем 05.12.2012 складено акт № 473/17/НОМЕР_2 (надалі - акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів:

частини першої статті 202, статтей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на суму 74 489,00 грн., у тому числі за лютий 2011 року в сумі 30667,00 грн., за серпень 2011 року в сумі 11585,00 грн., листопад 2011 року в сумі 32237,00 грн.;

частини першої статті 202, статтей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів від підприємницької діяльності за 2011 рік в сумі 37 248,67 грн.

На підставі висновків акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0000681710 від 18.12.2012, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 85 445,50 грн., з якої 74 489,00 - основного платежу, 10 956,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№ 0000691710 від 18.12.2012, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 46 560,84 грн., з якої 37 248,67 основного платежу та 9 312,17 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Судами встановлено, що 17.02.2011 між позивачем та ТОВ «Ника Транс» було укладено договір поставки № 17/2, згідно умов якого продавець - ТОВ «Ника Транс» зобов'язався поставити та передати у власність покупця - позивача нафтопродукти.

На виконання умов цього договору ТОВ «Ника Транс» виписало податкову накладну № 60 від 25.02.2011, відповідно до якої ТОВ «Ника Транс» поставило ФОП ОСОБА_6 дизпаливо на загальну суму 184 000,00 грн., в т.ч. податок на додану вартість 30 666,67 грн. Постачання товару також підтверджено видаткової накладної № 107 від 25.02.2011.

Оплата товару за вказаним договором не проводилась, до складу валових витрат сума договору не включалась.

Також судами встановлено, що 14.07.2011 між позивачем та ТОВ «Український ресурс» укладено генеральний договір поставки № 44. Предметом цього договору була поставка на адресу позивача нафтопродуктів.

Поставка нафтопродуктів - бензину А-80 на загальну суму 69 507,90 грн., в т.ч податок на додану вартість 11 584,65 грн. відбулась, що підтверджено податковою накладною № 24 від 05.08.2011, видатковою накладною № Ук-0508/05 від 05.08.2011.

Розрахунки між сторонами проводились в безготівковій формі. Згідно виписки по рахунку № 26004156334 за період 18.08.2011 по 22.08.2011 всього оплачено 69 507,90 грн., згідно платіжних доручень № 675 від 18.08.2011 та № 685 від 22.08.2011 року.

Також судами встановлено, що 09.03.2011 між позивачем та ТОВ «Нафтопромпостач» було укладено договір поставки нафтопродуктів № 43.

Факт поставки нафтопродуктів згідно цього договору, а саме бензину А-95 та А-92 на загальну суму 323 678,85 грн., у т. ч. податок на додану вартість 53 946,48 грн., підтверджено податковою накладною № 32 від 11.11.2011 та видатковою накладною № 1341 від 11.11.2011.

Транспортування товару засвідчено товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів серії 01АААА № 250130 від 11.11.2011. На підтвердження якеості, поставлених нафтопродуктів, ТОВ «Нафтопромпостач» надало позивачу сертифікати відповідності № UA.035.0054369-09, № UA.035.0054368-09 та паспорти № 545 та № 722.

Розрахунки між сторонами здійснено згідно платіжних доручень: № 987 від 22.11.2011, № 1000 від 24.11.2011, № 1008 від 25.11.2011, № 1026 від 30.11.2011, № 1048 від 07.12.2011, 1057 від 09.12.2011, № 1073 від 14.12.2011, № 1095 від 20.12.2011, № 1108 від 23.12.2011, № 1118 від 27.12.2011, № 1121 від 28.12.2011, № 1125 від 29.12.2011, № 335 від 23.11.2011, № 338 від 28.11.2011, 3 340 від 29.11.2011, № 343 від 05.12.2011, № 346 від 12.12.2011, № 348 від 13.12.2011, № 350 від 15.12.2011, № 352 від 16.12.2011, № 353 від 19.12.2011, № 355 від 21.12.2011, 3 360 від 26.12.2011, № 1 від 04.01.2012, № 4 від 10.01.2012.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з приписами пунктів 177.1 - 177.4 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування платником податку витрат підприємства допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманих за договором поставки товарів у власній господарській діяльності.

Як встановлено судом першої інстанції, усі необхідні первинні документи, що підтверджують реальність проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами наявні в матеріалах справи та оформлені у відповідності до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, та Податкового кодексу України. Транспортування, придбаних товарів до позивача, також підтверджена всіма необхідними первинними документами.

Бахмацькою МДПІ не надано суду доказів того, що позивачем не було використано у власній господарській діяльності отримані нафтопродукти.

Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що понесені згідно договорів поставки нафтопродуктів витрати, обгрутовано включено позивачем до складу витрат на підставі пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, а відтак висновки Бахмацької МДПІ про завищення витрат та заниження суми податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності є безпідставними, як і подальше донарахування сум з цього податку.

Крім того, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно з пунктами 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу викладених норм вбачається, що формування податкового кредиту з податку на додану вартість допускається за умови підтвердження відповідних сум податковими накладними. Наявність податкових накладних, які відповідають вимогам Податкового кодексу України була встановлена і під час проведення перевірки і в судовому засіданні суду першої інстанції, тому у позивача були законні підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Що стосується посилання податкового органу на висновки Бахмацької МДПІ щодо безтоварності взаємовідносин позивача з ТОВ «Нафтопромпостач», ТОВ «Український ресурс», ТОВ «ТК Ника-Транс», то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки вони ґрунтуються лише на таких доказах, як: акт про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «ТК Ника Транс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період 01.02.2011 по 28.02.2011 від 19.04.2012 № 66/15-36944520, складений ДПІ в м. Херсоні; акт про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Нафтопромпостач» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 20.10.2010 по 31.12.2011 валютного та іншого законодавства за період з 20.10.2010 по 31.12.2011 від 07.11.2012 № 365/2200/37377048, складений Світловодською ОДПІ; акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Український ресурс» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за період з 01.08.2011 по 31.08.2011 від 22.10.2012 № 1709/22-20/34689480, складений ДПІ в Шевченківському районі м. Києва.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає рішення суду першої інстанції, яким скасовано податкові повідомлення-рішення Бахмацької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби № 0000681710, №0000691710 від 18.12.2012 законними та обґрунтованими.

Зважаючи на викладене, висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позову та скасування рішення суду першої інстанції зроблено при помилковому трактуванні норм чинного законодавства, що призвело до винесення неправильного рішення.

Згідно статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013 у справі № 2а-5003/12/2670 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2012 у справі № 2а-5003/12/2670 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. ЛосєвСудді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна