Ухвала суду № 41173994, 22.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2014 року м. Київ К/800/32405/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі - ДПІ)

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.02.2013

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014

у справі № 2а-4277/09/0770

за позовом відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування акту перевірки та податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Коцур Т.Б.,

відповідача - Борсенка О.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2009 року Товариство звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати акт від 12.03.2009 № 8/23-1/05448610 про результати виїзної позапланової перевірки, а також скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.10.2009 № 4035/23-1/5448610/25726 (0000942341/3) та № 4036/23-1/5448610/25727 (0000952341/3), від 07.08.2009 № 2650/23-1/05448610/20050 (0000952341/2) та № 2651/23-1/05448610/20051 (0000942341/2), від 03.06.2009 № 1648/23-1/5448610/13654 (0000952341/1) та № 1649/23-1/5448610/13655 (0000942341/1) та від 24.03.2009 № 866/23-1/5448610/7273 і № 865/23-1/5448610/7272.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.02.2013, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014, провадження у справі в частині позовних вимог щодо скасування названого акта перевірки закрито з підстав відсутності у цього акта ознак акта ненормативного характеру, який може виступати предметом оскарження в адміністративному суді; в іншій частині позов задоволено; оспорювані акти індивідуальної дії визнано протиправними та скасовано з мотивів недоведеності податковим органом фіктивності правочинів, на виконання яких здійснювалися спірні господарські операції, а також відсутності зв'язку останніх з господарською діяльністю платника.

Посилаючись на невідповідність наданої судами правової оцінки обставин справи вимогам чинного законодавства (зокрема, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 5.1, статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») та наявним у справі доказам, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та відмовити у позові. Зокрема, ДПІ зазначає, що отримані у рамках досудового слідства по кримінальній справі № 1603008 докази свідчать про безтоварний характер спірних операцій, які були оформлені штучним документообігом з метою створення сприятливих податкових наслідків для Товариства.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що державною податковою адміністрацією у Закарпатській області було проведено виїзну позапланову перевірку Товариства з питань повноти нарахування та своєчасності сплати податків, зборів та обов'язкових платежів при здійсненні фінансово-господарських операцій з обладнанням для автозаправних газонаповнювальних компресорних станцій (далі - АГЗКС) за період з 01.07.2006 по 31.12.2006; результати цієї перевірки висвітлені в акті від 12.03.2009 № 8/23-1/05448610. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 24.03.2009 № 0000952341/0 (865/23-1/5448610/7272), згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 25 409 796 грн. (у тому числі 16 939 864 грн. за основним платежем та 8 469 932 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 24.03.2009 № 0000942341/0 (866/23-1/5448610/7273), за яким позивачеві нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 39 719 586 грн. (у тому числі 19 859 793 грн. за основним платежем та 19 859 793 грн. за штрафними санкціями).

Інші оскаржувані рішення було прийнято у процедурі адміністративного оскарження позивачем зазначених нарахувань.

У вказаному акті перевірки зафіксовано, що у ході досудового слідства по кримінальній справі, порушеній за фактом розтрати державних коштів в особливо великих розмірах службовими особами Товариства, встановлено, що 20.06.2006 позивачем (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «ПО «Укрпромконтракт» (постачальник) було укладено ряд договорів, у рамках виконання яких позивачеві було поставлено обладнання для АГЗСК на умовах товарного кредиту; загальна вартість придбаного обладнання склала 49 636 363,59 грн. (у тому числі 8 272 727,32 грн. ПДВ), сума нарахованих відсотків за користування товарним кредитом - 54 600 000 грн. (у тому числі 9 100 000 грн. ПДВ). Виконання поставок обладнання за розглядуваними операціями оформлено складенням актів приймання-передачі, податковими накладними; оплата придбаної продукції була здійснена позивачем у безготівковому порядку за платіжними дорученнями.

Зазначене обладнання було передано позивачем на зберігання приватному підприємству «Юрсервіс Плюс» за договором від 07.07.2006 № 210, відповідно до якого зазначений контрагент зобов'язався надати позивачеві послуги по зберіганню обладнання у складських приміщеннях за адресою: с. Княжичі, вул. Слави, 21.

За висновком ДПІ, зазначені договори поставки та договір зберігання є нікчемними правочинами, що виключає законність відображення результатів розглядуваних операцій у податковому обліку Товариства. При цьому відповідач посилається на:

факт ліквідації товариства з обмеженою відповідальністю «ПО «Укрпромконтракт» 06.03.2007 у зв'язку з банкрутством;

отримані у рамках кримінальної справи № 1603008 показання керівника товариства з обмеженою відповідальністю «ПО «Укрпромконтракт» ОСОБА_3, який заперечує свою причетність до діяльності цього товариства та до підписання від його імені будь-яких первинних документів;

протоколи допитів свідків у матеріалах зазначеної кримінальної справи, якими спростовано факти завезення, зберігання та вивезення обладнання для АГНКС зі складських приміщень по вул. Слави, 21 у с. Княжичі у процесі виконання операцій з передачі цього обладнання на відповідальне зберігання контрагентові (приватному підприємству «Юрсервіс Плюс»).

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виконання спірних операцій) недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вказані наслідки мають цивільно-правовий характер.

У той же час наслідки у податковому обліку створюють не цивільно-правові правочини, а господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, у сфері податкових правовідносин підстави виникнення, зміни та припинення податкових зобов'язань є відмінними від підстав, з якими цивільне законодавство пов'язує настання правових наслідків.

Недійсність цивільного правочину не тягне податкових наслідків, крім випадків, коли податкове законодавство розглядає таку обставину в якості підстави виникнення, зміни або припинення податкового обов'язку.

У справі, що переглядається, ДПІ не подано доказів як на підтвердження того, що спірні договори є недійсними, так і того, що така недійсність призвела до зміни фінансового результату платника та його податкової бази.

Суди цілком об'єктивно відхилили як неспроможні і доводи ДПІ, якими вона мотивує безтоварний характер операцій з придбання Товариством спірного обладнання.

Адже самі по собі показання ОСОБА_3, який був керівником товариства з обмеженою відповідальністю «ПО «Укрпромконтракт», а також показання свідків у кримінальній справі з огляду на положення статті 77, 86 Кодексу адміністративного судочинства України є джерелом інформації про певні обставини та не можуть вважатися безумовним доказом у справі про податкове правопорушення, докази в якій підлягають оцінці у сукупності. Матеріали кримінальної справи самі по собі не є підставою для прийняття податковим органом рішення за результатами податкової перевірки, оскільки таке рішення повинно ґрунтуватися на доказах, одержаних та досліджених у рамках податкового контролю. Матеріали, отримані органами внутрішніх справ у ході проведення оперативно-розшукових заходів та передані податковим органам, можуть бути підставою для проведення заходів з податкового контролю, однак не є безпосереднім та беззаперечним доказом вчинення особою правопорушення у сфері оподаткування.

До того ж, слід зазначити, що власне ж заперечення керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності юридичної особи, яка була створена або керована ним, не є достатньо об'єктивною та достовірною інформацією, адже можуть бути надані особою у тому числі з метою можливого запобігання для себе негативних кримінально-правових наслідків.

На час виникнення спірних правовідносин порядок формування податкового кредиту визначався Законом України «Про податок на додану вартість». Так, згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який регулював порядок формування витрат у податковому обліку на момент виконання спірних операцій), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

Втім ДПІ не подано будь-яких доказів на підтвердження невідповідності сформованих позивачем валових витрат та податкового кредиту в оспорюваних сумах наведеним критеріям.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

А відтак, до обов'язку адміністративного суду, що розглядає справу за позовом платника про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення податкового органу, належить перевірка відповідності акта індивідуальної дії закону, а не визначення фактичних податкових зобов'язань господарюючого суб'єкта перед бюджетом.

Таким чином, судовий контроль не повинен підміняти податковий контроль (у рамках якого підлягає встановленню дійсний обсяг податкових зобов'язань платника) або усувати допущені податковим органом недоліки при зібранні доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Оскільки під час розгляду цієї справи ДПІ не подано безспірних доказів правомірності оспорюваних донарахувань, то суди цілком правомірно скасували оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

З урахуванням викладеного касаційний суд вважає, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку обставинам даної справи, а прийняті ними рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення.

2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.02.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014 у справі № 2а-4277/09/0770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько