Ухвала суду № 41173992, 22.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/26490/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012

у справі № 2а-5850/11/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Логос" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 19.04.2011 № 0001542305 та № 0001552305.

У прийняття цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що валові витрати та податковий кредит за операціями з придбання товарів та послуг у товариства з обмеженою відповідальністю фірмою «Енергоспецбуд» (далі - ТОВ «Енергоспецбуд») були відображені позивачем відповідно до їх дійсного економічного змісту на підставі належним чином оформлених первинних документів, тоді як податковою інспекцією не доведено обставин, що виключають обґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність наданої судами правової оцінки обставин справи вимогам чинного законодавства (зокрема, підпунктам 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») та наявним у справі доказам, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. Зокрема, ДПІ зазначає, що спірні операції ґрунтуються на фіктивних правочинах, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку позивача.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ «Енергоспецбуд» за період з 01.04.2010 по 30.09.2010. Результати цієї перевірки викладені в акті від 27.12.2010 № 13658/2305/23748273, в якому зазначено про фіктивний характер правочинів, укладених позивачем на названим постачальником.

На обґрунтування цього висновку податкова інспекція посилається на те, що директор ТОВ «Енергоспецбуд» ОСОБА_1, заперечує свою причетність до фінансово-господарської діяльності цього товариства та до підписання від його імені первинних документів.

Наведене (з урахуванням результатів процедури адміністративного оскарження) стало підставою для прийняття ДПІ податкового повідомлення-рішення від 19.04.2011 № 0001542305, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 985 391,25 грн. (у тому числі 788 313 грн. за основним платежем та 197 078,25 грн. за штрафними санкціями), та податкового повідомлення-рішення від 19.04.2011 № 0001552305 про донарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 788 312,50 грн. (у тому числі 630 650 грн. за основним платежем та 157 662,50 грн. за штрафними санкціями).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

На час виникнення спірних правовідносин порядок формування валових витрат визначався Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

Досліджуючи відповідність наведеним критеріям сформованих позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціями з придбання товарів та послуг у рамках господарських правовідносин з ТОВ «Енергоспецбуд», суди зробили висновок, що Товариство підтвердило реальність господарських операцій, з якими пов'язує отримання податкової вигоди. При цьому суди послалися на наявні у справі первинні документи, складенням яких опосередковувалося виконання цих операцій (договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання наданих послуг, товарно-транспортні накладні, якими оформлювалося перевезення товару).

Суди не встановили недостовірності або суперечливості у поданих Товариством первинних документах, та не виявили фактичних обставин, що дозволили б оцінити операції між Товариством та ТОВ «Енергоспецбуд» як фіктивні.

Слід зазначити, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Під час перевірки податковим органом не було встановлено обставин, що викликали б сумніви у добросовісності позивача як платника податків.

Не є доказом існування таких обставин і посилання відповідача на показання ОСОБА_1, яка була керівником ТОВ «Енергоспецбуд», адже такі показання з огляду на положення статті 77, 86 Кодексу адміністративного судочинства України є джерелом інформації про певні обставини та не можуть вважатися безумовним доказом у справі про податкове правопорушення, докази в якій підлягають оцінці у сукупності.

Самі по собі заперечення керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності юридичної особи, яка була створена або керована ним, не є достатньо об'єктивною та достовірною інформацією, адже можуть бути подані у тому числі з метою можливого запобігання для себе негативних кримінально-правових наслідків.

За звичаями ділового обороту допускається укладення договорів шляхом обміну екземплярами документів поштою або через представників (кур'єра), тобто не у присутності директорів обох контрагентів. А тому у податковому спорі податковий орган не може ставити під сумнів оподатковувану операцію, посилаючись лише факт реєстрації постачальника на підставну особу, а повинен довести відсутність реальності такої операції в силу відсутності товарно-грошового обороту, номінального оформлення операції, її імітації з єдиною метою отримати незаконну податкову вигоду та податкову економію.

Притягнення ж платника до відповідальності та накладення на нього податкового обов'язку зі сплати податку до бюджету не може ґрунтуватися на припущеннях та повинно підтверджуватися безспірними доказами.

У зв'язку з викладеним Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для невизнання права Товариства на податковий кредит та на формування валових витрат за спірними операціями та погоджуються з правильністю оскаржуваних судових рішень про задоволення даного позову.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу вимог статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

А відтак, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2012 у справі № 2а-5850/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько