Ухвала суду № 41165564, 23.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2014 року Справа № 108816/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Каралюса В.М.,

суддів: Затолочного В.С., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2012 року у справі за позовом приватного підприємства «Торговий дім «Промислово-енеретичний комплекс» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

В січні 2012 року позивач приватне підприємство «Торговий дім «Промислово-енеретичний комплекс» звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.09.2011 року № 0002552302/29887 та № 0002542302/29888.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС № 0002552302/29887 та № 0002542302/29888 від 13.09.2011 року.

Не погодившись із таким рішенням суду, його оскаржив відповідач, який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального права, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні заявлених позовних вимог відмовити. В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про безпідставність включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки фактично господарські операції не здійснювалися.

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до ч.1 п.2 ст.197 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе розглядати справу у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скаргаи не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Торговий дім «Промислово-енергетичний комплекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства згідно постанови з питань здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Версант», ПП «Сервіс Доріг», ПП «Інформаційно-консалтингова агенція «Інтелект», ПП «Трансзахідком», ПП «Сократ Плюс», ПП «Оптіма-Інформ», ПП «Бізнес груп», ПП «Західбізнесстандарт», ПП «Західбутторгівля», ПП «Галелектроторг», ПП «Вест інком», ПП «Нео Інвест Груп», ПП «Фірма Армада», ПП «Торггрупбізнес», ПП «Ліміт Інвест Груп», ТзОВ «Лемберг Техно груп», ТзОВ «Стартпромгруп»за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року.

За результатами проведеної перевірки складено Акт № 2332/23-2/35146061 від 31.08.2011 року, згідно якого встановлено порушення порядку ведення приватного підприємства «Торговий дім «Промислово-енергетичний комплекс» податкового обліку, зокрема: п.1, п.2 ст. 215, ст. 203, ст. 216, ст. 228 Цивільного Кодексу України, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у зв'язку з тим, що підприємством завищено валові витрати на придбання товарів (робіт, послуг) по одержаних товарно-матеріальних цінностях (далі - ТМЦ) від ПП «Бізнес груп»за ІІ квартал 2010 року на суму 93 590 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 23 397,50 грн.;- п.1, п.2 ст. 215, ст. 203, ст. 216, ст. 228 Цивільного Кодексу України, пп. 7.2.3 п. 7.2., пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у зв'язку з тим, що підприємством завищено податковий кредит за червень 2010 року по придбанню товарів від ПП «Бізнес груп»на суму 18 718 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 18 718 грн.

На підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення № 0002552302/29887 від 13.09.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем -податок на прибуток на суму 29 246,87 грн., з них за основним платежем - 23 397,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -5 849,38 грн., та податкове повідомлення -рішення № 0002542302/29888 від 13.09.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем -податок на додану вартість в сумі 23 397,50 грн., з них за основним платежем -18 718 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -4 679,50 грн.

В акті перевірки № 2332/23-2/35146061 від 31.08.2011 року зазначено, що позивачем завищено валові витрати по одержаних ТМЦ від ПП «Бізнес груп»на суму 93 590 грн. Так, ПП «Торговий дім «Промислово-енергетичний комплекс»отримало від ПП «Бізнес груп»податкові та видаткові накладні за червень 2010 року на придбання товару (промислового обладнання) на загальну суму 112 308 грн., в тому числі ПДВ -18 718 грн. Видаткові та податкові накладні, виписки з банку вилучені Залізничним РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області (протокол виїмки від 21.06.2011 року).

Вказані суми віднесені ПП «Торговий дім «Промислово-енергетичний комплекс»до валових витрат та відображені у бухгалтерському обліку, а також включені до податкового кредиту декларації ПДВ у червні 2010 року та відображені у реєстрах отриманих податкових накладних. Оплата за отримані ТМЦ проводилась у безготівковій формі. Станом на 31.12.2010 року заборгованості по придбанню ТМЦ у ПП «Бізнес груп»немає.

При перевірці використано Акт ДПІ у Франківському районі м. Львова №4326/23-4/36828601 від 21.09.2010 року перевірки діяльності ПП «Бізнес груп», згідно висновків якого угоди, укладені підприємством на придбання та подальшу реалізацію товару, мають протиправний характер, суперечать інтересам держави і суспільства, внаслідок цього неправомірно віднесено ПДВ до складу податкового кредиту та валових витрат.

Згідно п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.1.7 ст. Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції чинній на час здійснення господарських операцій) податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно з п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до п. 7.2.4 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як вбачається з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст. 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Не підлягають включення до податкового кредиту, згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку із придбанням товарів (послуг), не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями.

Позивачем долучено до матеріалів справи первинні бухгалтерські документи, зокрема: видаткові накладні № РН-6-08005 від 08.06.2010 року, № РН-6-15008 від 15.06.2010 року, № РН-6-16003 від 16.06.2010 року, № РН-6-21007 від 21.06.2010 року, № РН-6-22013 від 22.06.2010 року, № РН-6-29010 від 29.06.2010 року, № РН-6-29009 від 29.06.2010 року, № РН-0000044 від 09.06.2010 року, № РН-0000045 від 16.06.2010 року, № РН-0000048 від 22.06.2010 року, № РН-0000049 від 24.06.2010 року, № РН-0000052 від 29.06.2010 року, № РН-0000046 від 17.06.2010 року, № РН-0000053 від 30.06.2010 року; податкові накладні №6080000005 від 08.06.2010 року, №6150000006 від 15.06.2010 року, №6160000003 від 16.06.2010 року, №6210000006 від 21.06.2010 року, №6220000012 від 22.06.2010 року, №6290000009 від 29.06.2010 року, №6290000010 від 29.06.2010 року, № 44 від 09.06.2010 року, № 45 від 16.06.2010 року, № 46 від 17.06.2010 року, № 48 від 22.06.2010 року, № 49 від 24.06.2010 року, № 52 від 29.06.2010 року, № 53 від 30.06.2010 року; довіреності на отримання ТМЦ; відомості про оплату придбаного товару (бухгалтерська довідка про платіжні відомості, оборотно-сальдова відомість по рахунках за червень 2010 року).

Первинні бухгалтерські документи підписані уповноваженими згідно довіреностей представниками ПП «Бізнес груп»та ПП «Торговий дім «Промислово-енергетичний комплекс».

Вказані документи підтверджують факти придбання товарів, час та обсяги проведених господарських операцій, а також відображають факти проведених взаєморозрахунків за придбаний товар.

На момент здійснення спірних господарських операцій ПП «Бізнес груп» було включене в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, щодо нього не було внесено записів про відсутність за юридичною адресою чи ліквідацію юридичної особи. Крім того, такий контрагент позивача на момент здійснення господарських операцій був дійсним платником податків, в тому числі податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між ПП «Торговий дім «Промислово-енергетичний комплекс» та його контрагентом ПП «Торговий дім «Бізнес груп», ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 1 ст. 203 ЦК України, тобто господарські операції суперечать інтересам держави та спрямовані на заволодіння її майном.

Суд першої інстанції дійшов вірного переконання про помилковість висновків відповідача, оскільки господарські операції позивача з вищевказаним контрагентом не суперечать актам цивільного законодавства, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін і, що такі спрямовані на заподіяння шкоди інтересам держави та заволодіння її майном. Суб'єктом владних повноважень не представлено суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагентів на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо. Позивачем доведено товарність господарських операцій, придбаних у вказаного контрагента. З огляду на викладене, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ст. 86 Податкового Кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформляються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.

Згідно із п.6 І Розділу Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 22.12.2010 року №984, факти виявлених порушень викладаються в акті перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Проте, відповідачем не встановлено і не надано жодних доказів, які б підтверджували те, що здійснені позивачем господарські операції щодо придбання товару не відповідали дійсним намірам щодо набуття цивільних прав і обов'язків.

А також всупереч зазначеному, під час перевірки податковим органом не вчинено дій стосовно застосування положень п. 44.6 ст. 44 Податкового Кодексу України, яка саме передбачає отримання необхідних документів на підтвердження показників, відображених у звітності платника податків, та стосовно об'єктивного і повного аналізу його господарської діяльності. Податковим органом, конкретних доказів, на підставі яких можна дійти до висновку про порушення платником податків норм податкового законодавства суду надано не було.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2012 року в справі № 2а-253/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.М. Каралюс

суддя В.С. Затолочний

суддя З.М. Матковська