Рішення № 41162213, 29.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19491/14 29.10.14

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"

до Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк"

про стягнення 37 649,68 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача: Коноваленко Є.Л. - представник за довіреністю №196-10825/КР від 28.07.2014р.

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 15.10.14. в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" про стягнення 37 649,68 грн. заборгованості з Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20.08.2013 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (позивачем) та ПАТ "Міський комерційний банк» (відповідачем) було укладено договір № 1084/13 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва. Відповідачем умови договору в частині здійснення оплати за користування майном належним чином не виконувались, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за період з 01.05.14 по 31.08.14 у розмірі 37 649,68 грн, з яких: 32 398,88 грн. - основного боргу; 251,47 грн. - інфляційне збільшення боргу; 3670,30 грн. - штраф, 1175,82 грн. - пеня, 3% річних - 153,21 грн..

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.09.2014 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/19491/14 та призначено розгляд справи на 15.10.2014.

14.10.2014 через загальний відділ діловодства господарського суду м. Києва надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника.

У судове засідання, призначене на 15.10.2014, з'явився представник позивача, який на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі надав документи для долучення до матеріалів справи. Представник позивача проти відкладення розгляду справи не заперечував.

Ухвалою суду від 15.10.2014 задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи на 29.10.2014.

28.10.2014 позивач через загальний відділ діловодства суду подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої зазначив, що після подання КП «Київреклама» позовної заяви до суду (період заборгованості з 01.05.2014 по 30.08.2014) відповідно до умов укладеного договору №1084/13/ТК від 20.08.2013 року позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури № 95435 від 01.09.2014 за період з 01.09.2014 по 30.09.2014 на загальну суму 7930,20 грн. та № 96961 від 06.10.2014 за період з 01.10.2014 по 31.10.2014, які згідно умов договору повинні були сплачені відповідачем до 25.09.2014 та до 25.10.2014 відповідно, але станом на 27.10.2014 року відповідачем на оплачені. Також позивач зазначив, що відповідачем було сплачено повністю 05.09.2014 рахунок фактура №91073 від 19.05.2014 на загальну суму 1 633,28 грн. А тому, позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 46 073,22 грн, пеню у розмірі 2 313,30 грн.; 3 % річних у розмірі 230,95 грн.; 15% штраф у розмірі 5 804,37 грн. та інфляційне збільшення у розмірі 1 214,67 грн.

У судове засідання 29.10.2014 з'явився представник позивача та просив суд прийняти до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог підтримала.

Відповідно до п.17 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006, № 01-8/2351 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року»" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог. Під збільшення розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи викладене, судом приймається вказана заява позивача до розгляду, тобто у справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання вдруге, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0314101882947, з якого вбачається, що відповідач отримав ухвалу суду 24.10.2014. Клопотання про відкладення від відповідача не надходило.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

20 серпня 2013 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (підприємство) та Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк» (розповсюджувач) було укладено Договір № 1084/13 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають ц комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, за умов повного дотримання розповсюджувачем цього договору та Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, а розповсюджувач зобов'язується користуватись наданим йому правом тимчасового користування у відповідності до умов цього договору, порядку, інших норм чинного законодавства України, що встановлюють вимоги до розміщення РЗ, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Відповідно до п. 5.2.3 договору відповідач зобов'язується не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету

Пунктом 5.2.4 договору встановлено обов'язок відповідача в повному обсязі сплачувати штрафи, пеню у разі прострочення розповсюджувачем строків (термінів) сплати та порушення розповсюджувачем інших умов цього договору.

Згідно з п. 6.8 договору плата за право тимчасового користування нараховується позивачем щомісячно та перераховується відповідачем не пізніше 25 числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок позивача, в розмірах, зазначених позивачем в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє відповідача від здійснення плати за право тимчасового користування.

Акт приймання-передачі до договору, із наведеним в ньому розрахунком плати за право тимчасового користування, підтверджує факт надання права тимчасового користування к відповідному розрахунковому періоді (п. 6.9 договору).

Пунктом 8.1 договору встановлено, що договір набирає чинності після його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця РЗ, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу.

20.08.13, 16.10.13, 02.12.13, 10.12.13, 17.12.13, 30.01.14, 18.02.14, 12.05.14 та 13.05.14 сторонами було підписано відповідні Адресні програми, які згідно п. 3.6 договору є невід'ємними частинами договору № 1084/13.

Позивачем до матеріалів справи надані копії рахунків за період з травня по жовтень 2014 року на загальну суму 46 073,22 грн.

Як визначено частинами 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за період з травня по жовтень 2014 року за договором № 1084/13 в сумі 46 073,22 грн. підтверджується рахунками-фактури та довідкою позивача про розмір заборгованості відповідача станом на 27.10.14, які містяться в матеріалах справи, тобто належним чином доведений і документально підтверджений і відповідачем не спростований.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за право розміщення реклами не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 46 073,22 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 2 313,30 грн.; 3 % річних у розмірі 230,95 грн.; 15% штраф у розмірі 5 804,37 грн. та інфляційне збільшення у розмірі 1 214,67 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Порушення відповідачем строків оплати, передбачених п. 6.8 Договору є порушенням зобов'язання, що відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України тягне за собою правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплату неустойки.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.2. Договору за несвоєчасну та /або неповну сплату платежів за право тимчасового користування місцем (-ями) Розповсюджувач зовнішньої реклами сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з п. 7.3 договору підприємство має право нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 місяця - штраф у розмірі 15 відсотків річних від простроченої суми.

Враховуючи положення ст. 6, ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до умов яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення пені.

Суд погоджується з обґрунтованим розрахунком пені, який наданий в додатках до позовної заяви, тому вимоги про стягнення пені в розмірі 2 313,30 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до п.5.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» застосовуючи у вирішенні спорів, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням договорів оренди (найму) положення статті 549 ЦК України, господарським судам слід виходити з того, що: одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із зазначеною статтею ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто вони не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, і у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій; можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов'язань передбачено абзацом другим частини другої статті 231 ГК України; для учасників господарських відносин законодавством не встановлено обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи укладення договору, встановленим статтею 627 ЦК України, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи викладене, з відповідача підлягає стягненню штраф в сумі 5 804,37 грн. відповідно до обґрунтованого розрахунку позивача, що міститься в позовній заяві.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Пунктом 7.2 договору встановлено, що за прострочення внесення платежів за тимчасове користування позивач має право нарахувати відповідачу 3 % річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунок інфляційного збільшення суми заборгованості та 3 % річних наданий позивачем, суд встановив, що вказаний розрахунок є обґрунтованим та підлягає задоволенню в сумі заявленій позивачем, а саме: 1 214,67 грн. - інфляційне збільшення суми боргу та 230,95 грн. - 3 % річних.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення основної заборгованості у розмірі 46 073,22 грн., пені у розмірі 2 313,30 грн.; 3 % річних у розмірі 230,95 грн.; 15% штраф у розмірі 5 804,37 грн. та інфляційного збільшення у розмірі 1 214,67 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 32, 44, 49, 75, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» (03141 м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 33, ідентифікаційний код 34353904) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070 м. Київ, Боричів узвіз, 8, ідентифікаційний код 26199714) суму основного боргу у розмірі 46 073 (сорок шість тисяч сімдесят три) грн. 22 коп.; пеню у розмірі 2 313 (дві тисячі триста тринадцять) грн. 30 коп.; 3 відсотки річних в сумі 230 (двісті тридцять) грн. 95 коп.; інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 1 214 (одну тисячу двісті чотирнадцять) грн. 67 коп.; штраф в розмірі 5 804 (п'ять тисяч вісімсот чотири) грн. 37 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.10.2014 р.

Суддя Л.Г. Пукшин