Ухвала суду № 41159917, 03.07.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

03 липня 2013 рокусправа № 2а-8257/10/0870

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Проценко О.А.

суддів: Туркіної Л.П. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимовій Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільнянський елеватор»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.11.2010р. у справі

№ 2а-8257/10/0870

за позовом Запорізького обласного центру зайнятості

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільнянський елеватор»

про стягнення штрафу,

в с т а н о в и в:

Запорізький обласний центр зайнятості (далі по тексту - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення штрафу з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільнянський елеватор" (далі по тексту - відповідач) штрафних санкцій за порушення вимог п. 5 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" у сумі 143143 грн. 51 коп.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем порушено строки подачі списків вивільнених працівників; за порушення п.5 ст.20 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено застосування штрафних санкцій, які у добровільному порядку відповідачем не сплачені.

Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Суд погодився з позивачем та застосував до відповідача штраф за рішенням №8/20-р від 09.08.2010р., яке не було оскаржено останнім в установленому законом порядку.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, відповідач оскаржує постанову суду в апеляційному порядку. На обґрунтування апеляційних вимог зазначається, що приймаючи постанову, суд першої інстанції не встановив та не дослідив належним чином фактичні обставини спору, невірно застосував норми матеріального права. На думку апелянта позивач неправомірно застосував штрафні санкції, чим порушив конституційні права відповідача. Стверджує, що Звіт за формою №4-ПН "Звіт про заплановане вивільнення працівників" було надано у двомісячний термін згідно із законодавством. Апелянт вважає судове рішення незаконним, просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вільнянський елеватор" (ідентифікаційний код 36474844) зареєстроване як платник внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття .

З матеріалів справи вбачається, що 06.08.2010 Запорізьким обласним центром зайнятості згідно з повідомленнями-листами №630 від 07.07.2010 та №651 від 09.07.2010 Вільнянського районного центру зайнятості, пов'язаних з порушенням вимог п. 5 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення", була проведена перевірка відповідача з питань дотримання вимог п. 5 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення".

За результатами перевірки складено акт №42/20 від 06.08.2010р. (а.с.16-17), яким зафіксовано факт порушення відповідачем вимог п.5 ст.20 Закону України "Про зайнятість населення" №8903-ХІІ від 01.03.1991, а саме, порушення десятиденного строку подання списку фактично вивільнених працівників. Звіт про фактичне вивільнення працівників, звільнених 14.06.2010, подано до Вільнянського районного центру зайнятості 05.07.2010.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до документів, наданих Запорізькому обласному центру зайнятості ТОВ "Вільнянський елеватор" звільнило відповідно до п.1 ст. 40 Кодексу Законів про працю України (далі КЗпПУ) (скорочення чисельності штату 11 чоловік, а саме: ОСОБА_4 - наказ про звільнення відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпПУ №73 від 14.06.2010, ОСОБА_5 - наказ про звільнення відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпПУ №82 від 14.06.2010, ОСОБА_6 - наказ про звільнення відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпПУ №78 від 14.06.2010, ОСОБА_7 - наказ про звільнення відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпПУ №76 від 14.06.2010, ОСОБА_8 - наказ про звільнення відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпПУ №79 від 14.06.2010., ОСОБА_9 - наказ про звільнення відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпПУ №83 від 14.06.2010, ОСОБА_1 - наказ про звільнення відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпПУ №77 від 14.06.2010, ОСОБА_11 - наказ про звільнення відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпПУ №75 від 14.06.2010, ОСОБА_12 - наказ про звільнення відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпПУ №80 від 14.06.2010, ОСОБА_13 - наказ про звільнення відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпПУ №81 від 14.06.2010, ОСОБА_14 - наказ про звільнення відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпПУ №74 від 14.06.2010.

Зазначене підтверджується наказом від 12.04.2010 №23 "Про попередження працівників підприємства про майбутнє звільнення у зв'язку із скороченням штатів", який підписано директором ТОВ "Вільнянський елеватор" ОСОБА_1. Копії зазначених документів ТОВ "Вільнянський елеватор" під час перевірки були надані перевіряючим Запорізького обласного центру зайнятості (а.с.18).

За порушення десятиденного строку подання списку фактично вивільнених працівників рішенням №8/20-р від 09.08.2010р. на відповідача накладено штрафні санкції.

Аналіз матеріалів справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав наступне.

Відповідно до ст. 49-2 Кодексу законів про працю України передбачений порядок вивільнення працівників. Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи.

З метою захисту конституційного права особи на працю згідно з п. 5 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" при вивільненні працівників (у тому числі працюючих пенсіонерів та інвалідів) у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, повідомляють про це не пізніш як за два місяці в письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці, а в десятиденний строк після вивільнення - направляють списки фактично вивільнених працівників, зазначаючи в них інвалідів.

За неподання або порушення строків подання цих даних вищевказаними нормами передбачено застосування штрафу у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. Ці кошти зараховуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і використовуються для фінансування заходів по працевлаштуванню та соціального захисту вивільнюваних працівників.

Факт порушення відповідачем норм п. 5 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" матеріалами справи підтверджується. Доказів добровільної сплати штрафних санкцій, застосованих рішенням №8/20-р від 09.08.2010р., до суду не надано.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що рішення №8/20-р від 09.08.2010р. відповідачем у встановленому законом порядку не оскаржено, а тому є законним та обов'язковим до виконання.

Доводи відповідача про порушення його прав матеріалами справи спростовуються.

Колегія суддів також не приймає до уваги посилання відповідача про відсутність у позивача права стягувати суму штрафу за порушення п.5 ст.20 Закону України "Про зайнятість населення", оскільки п.6 ст.20 вказаного Закону передбачено, що порядок стягнення та розміри штрафів за невиконання вимог цієї статті з підприємств, установ і організацій встановлюється законодавством України, та відсутність нормативно визначеного порядку стягнення штрафу за невиконання вимог статті 20 Закону не позбавляє центр зайнятості права стягнути суму відповідного штрафу.

Так, за статтею 34 Закону України «Про зайнятість населення» контроль за додержанням законодавства України про зайнятість населення здійснюється, в тому числі інспекціями служби зайнятості.

В силу пункту 1 Положення про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.1991 р. № 47 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), інспекція по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення входить до складу державної служби зайнятості.

Відповідно до підпункту "л" пункту 8 Положення про державну службу зайнятості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.1991 р. № 47 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.98 р. № 1435) державна служба зайнятості має право стягувати відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" штрафи з підприємств, установ та організацій усіх форм власності, зокрема у разі неподання або порушення строків подання державній службі зайнятості письмового повідомлення про наступне вивільнення працівників, як це передбачено пунктом 5 статті 20 Закону України "Про зайнятість населення".

Доводи відповідача щодо реєстрації у журналі вихідної кореспонденції ТОВ "Вільнянський елеватор" за 22.06.2010 відправлення звіту про фактичне вивільнення працівників спростовуються відсутністю доказів, які підтверджують фактичне направлення зазначеного звіту (здача на пошту, передача кур'єрській службі доставки тощо), оскільки будь які докази відповідачем на надані. Таким чином, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що передача відповідачем спірної інформації на адресу позивача матеріалами справи не підтверджується.

З урахуванням встановленого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції. Матеріали справи підтверджують факт порушення з боку відповідача вищезазначених норм. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, суд повно та всебічно дослідив обставини, що мають значення для вирішення справи, надав їм належну правову оцінку, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду є законним та обґрунтованим. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 195,196,198,200,205,206 Кодексу адміністративного судочинства України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільнянський елеватор» на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.11.2010р. у справі

№ 2а-8257/10/0870 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.11.2010р. у справі № 2а-8257/10/0870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у відповідності до ст.254 КАС України та може бути оскаржена згідно зі ст.212 КАС України.

Головуючий: О.А. Проценко

Суддя: Л.П. Туркіна

Суддя: А.В. Шлай