Рішення № 41134862, 21.10.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/10981/13-ц Головуючий у І інстанції Кошель Л.М.Провадження № 22-ц/780/4454/14 Доповідач у 2 інстанції МалородКатегорія 1 21.10.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

21 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Малорода О.І.

суддів: Ігнатченко Н.В., Поліщука М.А.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, ОСОБА_1 ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_2, треті особи - друга Білоцерківська міська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 14.08.2012 р. № 307 в частині оформлення за відповідачами права власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 76,5 кв.м., визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на дану квартиру, видане 16.08.2012 року, визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_2

Позовні вимоги мотивував тим, що позивач є власником спірної квартири. Відповідно до рішення виконкому Білоцерківської міської ради № 307 від 14.08.2012 р. ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 було видане свідоцтво про право власності на квартиру № 42 в зазначеному будинку загальною площею 76,5 кв.м., в яку увійшли допоміжні приміщення, які знаходяться на четвертому поверсі даного будинку, що на його думку є спільною сумісною власністю всіх власників квартир в цьому будинку. В подальшому цю квартиру було продано відповідачу ОСОБА_2

Вважав, що оскільки рішенням Апеляційного суду Київської області від 06.06.2013 року було скасоване рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.06.2012 року, то відповідачі не мали правових підстав для відчуження спірної квартири.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2013 року вказаний позов задоволено.

Визнано незаконними та скасовано п.1.19 рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 14.08.2012 р. № 307 щодо оформлення права власності за ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане управлінням житлово-комунального господарства Білоцерківської міської ради 16.08.2012 р., ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 76,5 кв.м, житловою площею 47,5 кв.м.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, загальною площею 76,5 кв.м, житловою площею 47,5 кв.м, укладений 13.11.2012 р. між ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_2, який було посвідчено державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної контори і зареєстровано в реєстрі за № 2-2444.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 безпідставно набули право власності на нежитлові приміщення, то є незаконним та таким, що підлягає скасуванню п.1.19 рішення виконавчого комітету Білоцерківського міської ради та видане на його підставі свідоцтво про право власності на спірну квартиру, а оскільки при укладенні спірного договору купівлі-продажу відповідачі здійснили відчуження нерухомого майна, яке їм не належало, то це суперечить змісту ст.ст. 317, 319, 382 ЦК та моральним засадам суспільства, то необхідно визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 30 січня 2014 року рішення суд першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки у зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення індикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Ухвалою вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ вищевказане рішення апеляційного суду скасовано та направлено справу на новий розгляд до суд апеляційної інстанції.

В своїй ухвалі ВСС України зазначив, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові апеляційний суд не визначився з характером спірних правовідносин, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, не з'ясував характеристику спірних приміщень і чи є ці приміщення допоміжними, в якому чи в частині якого може знаходитися технічне обладнання будинку, без доступу до яких експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувались вони чи якась їх частина для обслуговування будинку.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Мотивує свої вимоги тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсності.

Зазначає, що на час складання договору купівлі-продажу спірної квартири, відповідачі були власниками вказаної квартири та мали відповідні документи, що посвідчують право власності, тому мали право відчужувати належне їм на праві власності приміщення.

ОСОБА_2 також подав апеляційну скаргу з тих же підстав та просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Також зазначає, що на час укладання договору купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 мали зареєстроване у встановленому законом порядку право власності на вказану квартиру.

Апеляційні скарги слід задовільнити.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 та члени його сім'ї - ОСОБА_8, ОСОБА_9 є співвласниками квартири АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності № 39350, виданого комунальною службою приватизації державного житлового фонду м. Біла Церква 12.10.2006 року.

Відповідачам ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 належала квартира АДРЕСА_1 загальною площею 34,7 кв.м., по 1/3 частині кожному на підставі свідоцтва про право власності на житло №18587 від 31.03.1997 року.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 27.06.2012 року у справі 2/1003/2957/12 за ОСОБА_1 визнано право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, яке складається з приміщень, а саме: « 1» площею 5,9 кв.м, « 7» площею 3,5 кв.м, « 8» площею 17,3 кв.м та « 9» площею 12.7 кв.м з лоджією 2.3 кв.м, які прилягають до квартири відповідачів (а.с.10).

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 307 від 14.08.2012 року, на підставі вищевказаного рішення суду, яке набрало законної сили, вирішено оформити право власності за ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 на спірну квартиру, з урахуванням вищезазначених приміщень, а управлінням житлово-комунального господарства Білоцерківської міської ради 16.08.2012 року, ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 було видане свідоцтво про право спільної часткової власності на спірну квартиру, загальною площею 76,5 кв.м, житловою площею 47,5 кв.м.

13 листопада 2012 року між ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, загальною площею 76,5 кв.м, житловою площею 47,5 кв.м, який було посвідчено державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної контори і зареєстровано в реєстрі за № 2-2444.

06 червня 2013 року Апеляційним судом Київської області було скасовано рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 27.06.2012 року та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1

////// Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що рішення Виконавчого комітету, згідно якого відповідачі отримали у власність спірні приміщення, видане на підставі скасованого рішення суду першої інстанції /Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 червня 2012 року (т.1, а.с. 10)/.

Колегія, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку про наступне.

Колегією встановлено, що згідно акту обстеження квартири АДРЕСА_1 від 23 вересня 2014 року, у кімнатах вказаної квартири проходять три стояки центрального опалення та прилади опалення в кількості три штуки.

Згідно листа Білоцерківської міської санітарно-епідеміологічної станції від 17 жовтня 2005 року можливе використання як житлову кімнату квартири АДРЕСА_1.

Згідно листа Білоцерківського районного управління ГУ МНС України в Київській області №1725 від 20 жовтня 2005 року можливе використання як житлову кімнату квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до листа ТОВ «Управління Проектно Виробничих Робіт» від 30 вересня 2014 року, повідомлено, що в результаті огляду приміщень квартири ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 встановлено: санітарно-технічних комунікацій та технічних пристроїв,які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир, за виключенням стояків та приладів(радіаторів) мережі опалення в приміщеннях №7,8,9, не виявлено.

Крім цього, на виконання ухвали ВСС України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 травня 2014 року, колегією витребувано докази та додатково встановлено, що відповідач ОСОБА_1 28 липня 2005 року звернувся із заявою до міського голови про надання дозволу на викуп приміщення, що розташоване біля його /відповідача/ квартири, для поліпшення умов проживання.

Згідно листа начальника ЖЕК-3 начальнику відділу експлуатації жилого фонду від 12 вересня 2005 року, адміністрація ЖЕК-3, розглянувши заяву ОСОБА_1, не заперечувала щодо продажу приміщення квартири №42а для поліпшення умов проживання та зазначено, що перепланування приміщення після викупу проводиться на основі проекту, узгодженого в управлінні головного архітектора і дозволу на виконання робіт.

Згідно проекту перепланування квартири АДРЕСА_1, виконаного ТОВ «Управління проектно-виробничих робіт» /ліцензія: АБ № 208102 Держбуду України, протокол № 191 від 30.12.2004 року/, передбачається об'єднання приміщень квартири №42 і нежитлового приміщення №42а, яке після перепланування і викупу буде житловим приміщенням.

Вищевказаний проект виконаний на основі дозволів Білоцерківської СЕС, Білоцерківського районного управління ГУ МНС України в Київській області.

З вищевказаного вбачається, що спірні приміщення не містять будь-яких необхідних комунікацій загального користування, без доступу до яких експлуатація житлового будинку є неможливою; спірні приміщення чи їх частина не використовувались для обслуговування будинку.

Крім цього, колегією встановлено, що згідно контракту-договору №723 від 27 березня 1997 року колективне підприємство «Білоцерківський ДБК» саме будівельник передав у власність ОСОБА_1 кімнату АДРЕСА_3 та приміщення, яке прилягає до неї в обсязі 35, 12 кв.м. (т.1, а.с. 160).

Згідно рішення Білоцерківської МР Київської області від 14 серпня 2012 року № 307 оформлено право власності за ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 61).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст. 10 указаного Закону стають об'єктами права спільної власності співвласників будинків одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

У Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 2 березня 2004 року (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладові, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п.1.1).

У той же час законодавство розрізняє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.

Статтею 1 ЗУ «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку це приміщення, призначені для експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні шахти та інші технічні приміщення ). Нежиле приміщення це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

Колегія з наданих апелянтом доказів встановила, що спірне приміщення не є спільною частковою власністю власників приватизованих квартир, отже відповідачі мали право приватизувати вказані приміщення, при цьому право позивача жодним чином не порушено.

Колегія, встановила, що спірні приміщення не є допоміжними, в них не знаходяться будь-які комунікації загального користування, без доступу до яких неможлива експлуатація будинку, тому вони не відносяться до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин як нежилі приміщення.

Крім цього, колегія вважає, що відповідач придбав, здійснив переобладнання спірних житлових приміщень відповідно до норм діючого на той час законодавства та відповідно до контракту, що не скасований.

Докази, подані позивачем, а саме лист Білоцерківського районного відділу ГУ ДНС України від 17 жовтня 2014 року, колегія оцінює критично, оскільки документація про перепланування квартири №42 і приміщення №42а була погоджена Білоцерківським РУ ГУ МНС України ще 20 жовтня 2005 року, згідно висновку якого визнано можливим використання нежитлового приміщення на 4 поверсі будинку по АДРЕСА_1 і використання його як житлову кімнату №42.

Так колегія встановлено, що згідно контракту-договору №723 від 27 березня 1997 року відповідачу ОСОБА_10 було передано забудовником спірні приміщення, за які покупець сплатив 3500 дол. США. Рішенням виконавчого комітету №307 від 14 серпня 2014 року було вирішено оформити за відповідачами право власності на спірні приміщення. Проте зі змісту вказаного рішення не вбачається, що право власності передається відповідачам на підставі рішення суду. Натомість, колегією встановлено, що право власності на вказані приміщення відповідачі набули на підставі контракту-договору, а зазначеним рішенням ВК було вирішено оформити за ними право власності.

Тому колегія критично ставиться до висновку суду першої інстанції, що позов підлягає задоволенню з тих підстав, що відповідачі набули право власності на спірні приміщення на підставі скасованого рішення суду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що вказане право було набуто відповідачами на підставі контракту-договору та рішення ВК, які видані на законних підставах та не скасовані.

Скасування рішення суду першої інстанції, згідно якого було визнано за ОСОБА_1 право на спірні приміщення за набувальною давністю, не тягне за собою висновків про незаконний порядок набуття відповідачами прав власності на підставі вищевказаних доказів.

За встановлених колегією обставин, порушення прав позивача не вбачається, оскільки спірні приміщення були приватизовані та переобладнані відповідачами у встановленому законом порядку.

Колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому згідно з ст. 309 ч. 1 ЦПК України колегія задовольняє апеляційну скаргу і скасовує рішення суду першої інстанції, ухваливши нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 309 ч. 1, 315 ЦПК України колегія,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги задовільнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий:

Судді: