Ухвала суду № 41129804, 21.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/5198/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий суддя:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014 р.

у справі № 806/6546/13-а

за позовом Комунального підприємства «Житомирводоканал»

до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

про визнання незаконними податкові повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В :

Комунальне підприємство «Житомирводоканал» (далі - позивач, КП «Житомирводоканал») звернулось до суду з позовом до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - відповідач, Житомирська ОДПІ) про визнання незаконними податкові повідомлення - рішення.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 р. позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Житомирської ОДПІ від 12.09.2013 року №00010422, №000107222, №000106222 та №000105222.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014 р. постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі Житомирська ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу КП «Житомирводоканал», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Житомирською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку КП «Житомирводоканал» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.03.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.03.2013 року, за результатами якої складено акт № 336/22-2/03344065 від 23.08.2013 року.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: п.п.138.1.1, п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 610061,00 грн.; п.176.1, п.176.2 ст.176, п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту по отриманих послугах від КП «Житомиртеплокомуненерго» по обслуговуванню водопідкачуючих установок в кількості 64 одиниці в бойлерних КП «Житомиртеплокомуненерго» в сумі 789986,00 грн.; п.176.1, п.176.2 ст.176, п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту по фінансово-господарським операціям з СП ТОВ «Техносервіс», а саме: 564,00 грн. за січень 2012 року, 1675,00 грн. за березень 2012 року, 2620,00 грн. за травень 2012 року, 1648,00 грн. за листопад 2012 року.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято: податкове повідомлення-рішення № 00010422 від 12.09.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 610061,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 152515,00 грн.; податкове повідомлення-рішення № 000107222 від 12.09.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 666359,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 166590,00 грн.; податкове повідомлення-рішення № 000106222 від 12.09.2013 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 471502,00 грн.; податкове повідомлення-рішення № 000105222 від 12.09.2013 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 100258,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем отримувалися послуги від КП «Житомиртеплокомуненерго» у власних теплових пунктах (бойлерних) та господарські товари від СП ТОВ «Техносевіс».

Виконання зазначених договорів підтверджено належним чином складеними первинними документами: видатковими накладними, податковими накладними, актами прийому-передачі, товарно-транспортними накладними.

Отже, позивачем реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з КП «Житомиртеплокомуненерго» та СП ТОВ «Техносевіс», що підтверджено належним чином складеними первинними документами.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, податковим органом зменшено витрати позивача на суму витрат, які не включено до податкових декларацій з податку на прибуток за перевірені періоди.

Відповідно до п.13 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово до 1 січня 2014 року датою збільшення доходів підприємств житлово-комунального господарства від надання житлово-комунальних послуг є дата надходження коштів від споживача на банківський рахунок або в касу платника податку, крім випадків, якщо таке надходження відбувається у рахунок погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу.

При цьому підприємства житлово-комунального господарства у складі собівартості реалізації житлово-комунальних послуг визнають витрати на придбання товарів, робіт, послуг у сумі фактично сплачених за них коштів, крім випадків якщо така сплата відбувається в рахунок погашення заборгованості за такі роботи, послуги, придбані до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу.

Як встановлено судами, суми відображені в акті перевірки - це суми погашення заборгованості, яка була станом на 01.04.2011 року, до введення в дію ПК України.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що кошти, які сплачувалися КП «Житомирводоканал» за надані послуги, є боргами попередніх періодів, та, враховуючи касовий метод податкового обліку, вказані суми обґрунтовано не були відображені в деклараціях з податку на прибуток.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні податкові повідомлення-рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення.

2.Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов