Рішення № 41122713, 22.10.2014, Рубіжанський міський суд Луганської області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2014 року Провадження №2/425/614/14

Справа №425/1889/14-ц

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Мирошникової О.Ш.,

при секретарі Варикаші М.Л.,

за участю сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рубіжне Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів, -

встановив:

08 липня 2014 року до Рубіжанського міського суду Луганської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про захист прав споживачів, просить суд зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача майнову шкоду в розмірі вартості мобільного телефону 2190,00 гривень, неустойку у розмірі 3% від вартості товару у сумі 8410,00 гривень та покласти на відповідача судові витрати. Свої вимоги мотивує тим, що 10.01.2014 року звернувся до майстра мобільного центру ОСОБА_2 з метою ремонту мобільного телефону Nokia E52, в якому не працювала функція WiFi, після закінчення строку ремонту 16.01.2014 року позивач прийшов за телефоном, проте відповідач повідомив йому, що телефон він ще ремонтує та ним виявлена ще одна несправність - телефон не вмикається та запропонував прийти пізніше. Через декілька днів позивач звернувся до відповідача та виявив, що його телефон у розібраному стані та в телефоні проблеми з процесором та коли через деякий час позивач прийшов до відповідача забирати телефон ним було виявлено, що в телефоні замінено процесор та номер IMEI телефону не відповідає заводському, тобто відповідач самовільно змінив процесор телефону, при цьому функція WiFi телефону не працювала. Телефон на час звернення позивача до суду йому не повернуто відповідачем, тому позивач змушений звернутися до суд з цим позовом.

В судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги, додатково пояснив, що відповідач дев'ять місяців тримав телефон у себе, не повертав його позивачу, самовільно замінив процесор телефону, не надав документів на новий змінений процесор, відмовлявся повернути старий процесор, не полагодив функцію роботи WiFi. Також, зазначив, що вартість ремонту між сторонами не була встановлена, строк проведення ремонтних робіт був встановлений сторонами до закінчення ремонту телефону. З 16.01.2014 року по 17.02.2014 року позивач неодноразово приходив до відповідача, втім не отримавши свого телефону, позивач звернувся до відділу захисту прав споживачів Рубіжанської міської ради, де 05.03.2014 року між сторонами була проведена бесіда та запропоновано сторонам звернутися до сервісного центру міста Сєвєродонецька. Позивач змушений був звертатися до правоохоронних органів за для притягнення відповідача до відповідальності та 24.09.2014 року в присутності слідчого відповідачем було повернуто позивачу мобільний телефон з новим процесором та старий процесор, який зараз знаходиться у позивача.

В судовому засіданні відповідач проти задоволення позову заперечує в повному обсязі. 01.10.2014 року надав до суду письмові заперечення, відповідно до яких він зазначає, що дійсно 10.01.2014 року позивач передав йому для ремонту мобільний телефон Nokia E52 з заявленими несправностями: вимикається, перезавантажується, не працює функція WiFi, про що було зазначено у квитанції про приймання телефону. Відповідач зробив перепрошивання телефону, проте функція WiFi не почала працювати, позивачу було доведено про це та роз'яснено, що необхідно можливо міняти мікросхеми, отримавши згоду позивача на це, відповідач встановив, що з ладу вийшов процесор телефону. Оскільки з позивачем не було досягнуто згоди, з метою повернення телефону у тому самому стані в якому він був зданий для ремонту, відповідач замінив старий процесор на новий. 28.01.2014 року позивач відмовився отримувати телефон, 13.02.2014 року позивач прийшов до відповідача, перевірив усі функції роботи телефону та повторно відмовився його забирати з причини заміни процесора на новий, також вимагав оплати ремонту функції WiFi в іншому сервісному центрі або сплатити повну вартість телефону. 05.03.2014 року відповідач зустрівся з позивачем у відділі захисту прав споживачів Рубіжанської міської ради, де намагалися мирно вирішити питання, проте не вдалося. Наприкінці березня відповідач виїхав до місця своєї реєстрації у місто Красний Луч та перебував там до вересня 2014 року в зв'язку з військовими діями, 24.09.2014 року у приміщенні Слідчого відділу

Рубіжанського МВ УМВС України в присутності слідчого передав мобільний телефон Nokia E52 в справному стані з заміненим новим процесором та старий процесор також віддав позивачеві, який зазначив, що претензій ні до кого не має. Також, в судовому засіданні пояснив, що вартість робіт встановлена не була, позивач коштів відповідачу не сплачував. Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, розглянувши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом сторонам були створені усі умови для подання доказів в підтвердження обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, сторони не скористалися своїм правом клопотати перед судом про призначення судової експертизи.

Судом встановлено, 10 січня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до сервісного мобільного центру ОСОБА_2, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 для ремонту свого мобільного телефону Nokia E52, який мав наступні несправності: вимикається, перезавантажується, не працює функція WiFi, що підтверджується поясненнями сторін, квитанцією від 10.01.2014 року про прийняття (а.с. 4, 56) та визнається сторонами у справі.

Телефон Nokia E52 належить позивачу, що підтверджується товарним чеком від 13.09.2011 року та гарантійним талоном від 13.09.2011 року (а.с. 4).

Згідно квитанції від 10.01.2014 року позивач повинен був зателефонувати відповідачу 16.01.2014 року о 16 годині (а.с. 4, 56). Зазначена квитанція складається з двох частин: одна знаходиться у позивача, на якій міститься підпис відповідача, а інша частина квитанції, на якій міститься підпис позивача знаходиться у відповідача. На частині квитанції, яка залишилася у відповідача, зазначено, що діагностування телефону у випадку відмови від ремонту становить 10-30 гривень; оплатний ремонт до 60 гривень проводиться без погодження, сервісний центр усуває тільки заявлені несправності, вартість зберігання телефону понад 14 днів з моменту закінчення ремонту (діагностування) 5 гривень на день; обладнання за згодою клієнта прийнято без розбирання і перевірки несправностей, без перевірки внутрішніх ушкоджень; клієнт згоден, що всі несправності і внутрішні пошкодження, які можуть бути виявлені в обладнанні при його технічному обслуговуванні, виникли до прийому обладнання з даної квитанції. На квитанції міститься підпис позивача з відміткою «ознайомлений», що позивач підтвердив в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 865 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір побутового підряду є публічним договором. До відносин за договором побутового підряду, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.

Відповідно до ст. 866 ЦК України договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладення договору.

З огляду на викладені обставини, суд приходить до висновку, що між сторонами було укладено договір побутового підряду щодо надання послуг з ремонту мобільного телефону, на підтвердження чого відповідачем, який є підрядником за договором побутового підряду, 10.01.2014 року було видано позивачу, який є замовником за договором, квитанцію (а.с. 4, 56).

Також, судом було встановлено, що діяльність відповідача як фізичної особи-підприємця була припинена з 29.08.2013 року, при цьому відповідно до ч. 3 ст. 50 ЦК України якщо особа розпочала свою підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем (а.с. 59-60).

Відповідно до ч. 2 ст. 867 ЦК України замовник має право у будь-який час до здачі йому роботи відмовитися від договору побутового підряду, сплативши підрядникові частину встановленої ціни роботи пропорційно роботі, фактично виконаній до повідомлення про відмову від договору, та відшкодувавши йому витрати, здійснені до цього моменту з метою виконання договору, якщо вони не входять до частини ціни роботи, яка підлягає сплаті.

Відповідно 1 ст. 870 ЦК України за договором побутового підряду підрядник виконує роботу із свого матеріалу, а за бажанням замовника - з його матеріалу. Якщо робота виконується з матеріалу підрядника, вартість матеріалу оплачується замовником частково або в повному обсязі, за погодженням сторін, з остаточним розрахунком при одержанні замовником виконаної підрядником роботи.

Відповідно до ст. 873 ЦК України вартість робіт, виконаних за договором побутового підряду, визначається за погодженням сторін, якщо інше не передбачено у встановленому порядку прейскурантами (цінниками), тарифами тощо.

В судовому засіданні позивач надав пояснення, що після передання телефону на ремонт відповідачу, він декілька разів приходив до сервісного центру, проте відповідач тривалий час намагався відремонтувати телефон, але у нього не виходило, останній раз коли він прийшов до відповідача у сервісний центр після перевірки телефону позивач виявив, що в телефоні змінений процесор та в зв'язку з чим у телефоні змінився IMEI (примітка: International Mobile Equipment Identifier - міжнародний ідентифікатор мобільного обладнання) - це п'ятнадцятизначне число, яке є унікальним для кожного мобільного телефону). При цьому, відповідач відмовився повернути позивачу старий процесор телефону та надати документи про новий замінений процесор та позивач в свою чергу відмовився прийняти телефон та звернувся до відділу захисту прав споживачів.

В судовому засіданні відповідач надав пояснення, що 10.01.2014 року прийняв від позивача в ремонт мобільний телефон із вказаними в квитанції несправностями, намагався його відремонтувати, в процесі діагностики виявилося, що в телефоні не працює процесор про що він роз'яснив позивачу, проте останній відмовився забирати телефон. Відповідач пояснив, що позивач погодився на ремонт телефону на умовах, зазначених в квитанції, яку сам й підписав, тому відповідач замінив старий непрацюючий процесор на новий та намагався його повернути позивачу, але позивач відмовлявся його забирати. Після заміни процесора телефон перебував у стані, в якому був переданий відповідачу - в робочому стані, функція WiFi не працює. Навесні 2014 року відповідач виїхав з міста Рубіжне в зв'язку з воєнними діями до міста Красний Луч, у вересні 2014 року відповідачу зателефонували з міліції міста Рубіжне, де він 24.09.2014 року в присутності слідчого передав позивачу його мобільний телефон з заміненим новим процесором та старий непрацюючий процесор телефону.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_3 надала показання, що працює у відділі по захисту прав споживачів та 27.01.2014 року до них звернувся позивач зі скаргою на відповідача щодо невиконання ремонту телефону відповідачем, у скарзі позивач вимагав від відповідача провести ремонт телефону за рахунок відповідача або сплатити позивачу вартість телефону. У березні сторони були запрошені до відділу для вирішення питання, їм було запропоновано звернутися до сервісного центру міста Сєвєродонецька за для проведення діагностування та ремонту телефону, сторони погодилися. Через деякий час до відділу прийшов позивач та повідомив, що відповідач відмовився звертатися до іншого сервісного центру. Свідок запросила відповідача, який повідомив, що може повернути позивачу телефон в тому стані, в якому він був зданий до нього, старий процесор повернути не може з причини його відсутності.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_4 надав показання, що є знайомим відповідача, був присутній 05.03.2014 року у відділі захисту прав споживачів при спільній зустрічі сторін, зазначив, що відповідач намагався вирішити питання мирним шляхом, пропонував позивачу повернути телефон у тому стані в якому він був прийнятий на ремонт, проте позивач відмовлявся та вимагав від відповідача сплатити повну вартість телефону біля 2000 гривень.

Судом встановлено, що згідно квитанції від 01.10.2014 року (а.с. 4, 56) платний ремонт до 60 гривень проводиться без погодження, сервісний центр усуває тільки заявлені несправності. Позивач гроші за ремонт відповідачу не сплачував, що визнається сторонами в судовому засіданні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вартість замовлення згідно квитанції складає 60 гривень.

Як зазначали сторони в судовому засіданні, строк проведення ремонту був ними встановлений - до закінчення ремонту телефону. 13 лютого 2014 року позивач відмовився забирати телефон у позивача, оскільки відповідач змінив в телефоні процесор та відмовився надати позивачу документи на цей замінений процесор та повернути старий процесор, зазначене підтверджується матеріалами справи.

Оскільки відповідач тривалий час не міг відремонтувати телефон позивача, останній звернувся до відділу захисту прав споживачів, де 05.03.2014 року між сторонами було проведено зустріч, на якій відповідач відмовився повертати старий процесор позивачу та не повернув телефон з заміненим процесором. Доводи відповідача про те, що він намагався повернути позивачу телефон з встановленим новим процесором та старий процесор ще 28.01.2014 року спростовуються показаннями свідка ОСОБА_3, також, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів в підтвердження обставин стосовно намагання відповідача повернути телефон позивачу.

Разом з цим, судом відхиляються доводи позивача, що він не надавав згоди на заміну комплектуючої деталі, а саме процесору у телефоні, оскільки згідно квитанції від 10.01.2014 року оплатний ремонт до 60 гривень заявлених несправностей проводиться без погодження з замовником, тобто позивач підписуючи квитанцію погодився на проведення ремонту відповідачем, в тому числі й на заміну комплектуючих.

Судом були роз'яснені сторонам положення ст.ст. 57-60, 143 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів та порядку призначення експертизи, положення щодо змагальності процесу та необхідності надання доказів на підтвердження своїх доводів, що підтверджується журналом судового засідання (а.с. 71, 96-97).

В судовому засідання позивач відмовився від призначення по справі судової експертизи з приводу з'ясування розміру матеріальної шкоди й вартості відновлювального ремонту його телефону. Відповідач також не заявив клопотання про призначення судової експертизи.

Інших доказів в підтвердження розміру матеріальної шкоди спричиненої позивачу окрім копії товарного чеку про придбання телефону до матеріалів справи позивачем не надано. Також, не надано сторонами доказів знищення або пошкодження телефону відповідачем під час проведення ремонту.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки встановлені договором або законом.

В своєму позові позивач, посилаючись на статті 6 та 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 1166 ЦК України, просить стягнути з відповідача майнову шкоду, яка складається з вартості телефону у розмірі 2190,00 гривень.

Наслідки порушення зобов'язань виконавця встановлені у ст. 872 ЦК України та ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких не передбачено стягнення вартості речі, яка здана в ремонт.

За таких обставин, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вартості телефону у розмірі 2190 гривень задоволенню не підлягають як безпідставні та такі, що не ґрунтуються на законі, тому в задоволенні вимог про стягнення 2190 гривень суд відмовляє.

Також, позивач в позові та заяві від 17.10.2014 року просить стягнути пеню відповідно до п. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 3% від вартості товару за кожен день затримки виконання вимог позивача за період з 17.01.2014 року по день повернення телефону позивачу 24.09.2014 року у розмірі 14125,50 гривень (а.с. 14-16,103).

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуг) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначена у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого належного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання обов'язку в натурі.

Перевіривши розрахунок позивача, суд не погоджується з ним.

Відтак, позивач всупереч ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» рахує пеню у розмірі 3% від вартості телефону, проте пеня рахується у розмірі 3% від вартості робіт (послуг), а у разі коли вартість не визначено рахується від загальної вартості замовлення.

Як вбачається з квитанції від 10.01.2014 року (а.с. 4, 56). оплатний ремонт до 60 гривень проводиться без погодження, сервісний центр усуває тільки заявлені несправності. Як пояснили сторони в судовому засіданні чітка вартість ремонту телефону ними встановлена не була, тому суд приходить до висновку, що загальна вартість замовлення була встановлена сторонами у розмірі 60 гривень, про що й було зазначено у квитанції.

Також, суд частково не погоджується з періодом нарахування пені визначеним позивачем. В частині кінцевої дати періоду прострочення 24.09.2014 року - це день повернення телефону відповідачем позивачу, суд погоджується, проте не погоджується з початковою датою 17.01.2014 року. На думку суду, період прострочення слід рахувати з 05.03.2014 року - дня коли сторони зустрілися у відділі захисту прав споживачів та намагалися вирішити свій спір, саме в цей день, на думку суду, позивач відмовився від договору підряду з відповідачем, оскільки сторони прийшли до погодження звернутися до іншого сервісного центру з метою ремонту телефону, тобто відповідач визнав, що не може виконати (прострочує виконання) роботи (надання послуги) згідно з договором.

Отже, пеню слід рахувати за період з 06.03.2014 року (з наступного після порушення дня) по 24.09.2014 року у розмірі 3% від загальної вартості замовлення у 60 гривень:

-60,00 Х 3% Х 203 дні = 365,40 гривень.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 365,40 гривень підлягають до задоволення, в решті вимог з пені слід відмовити за безпідставністю та в зв'язку з тим, що вимоги не ґрунтуються на законі.

При звернені до суду з цим позовом позивачем судовий збір сплачено не було, оскільки він звільнений від оплати на підставі ст. 24 Закону України «Про захист прав споживачів».

Розглядаючи цю справу суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 365,40 гривень та з цих задоволених позовних вимог підлягає сплаті судовий збір у мінімальному розмірі 243,60 гривень, які підлягають стягненню з відповідача на користь держави відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 10, 11, 88, 212-215, 218 ЦПК України, ст. 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції», суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3) пеню за період з 06.03.2014 року по 24.09.2014 року у сумі 365,40 гривень (триста шістдесят п'ять гривень 40 копійок).

В іншій частині в задоволені позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2) на користь Держави (отримувач: УДКСУ у м. Рубіжне, код отримувача 37904431, банк отримувача: ГУДКСУ у Луганській області, МФО 804013, п/р 31211206700071, код класифікації доходів бюджету: 22030001), судовий збір в розмірі 243,60 гривень (двісті сорок три гривні 60 коп.).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.Ш. Мирошникова