Ухвала суду № 41120698, 28.10.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1532/2014(м)

263/4260/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Соловйов О.Л.

Суддя-доповідач Сорока Г.П. Категорія 53

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

28 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді - Сорока Г.П.,

суддів - Баркової Л.Л., Гаврилової Г.Л.,

при секретарі - Одінцові Е.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 серпня 2014 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

05 травня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» (далі за текстом ПАТ «МК «Азовсталь»), який в подальшому уточнив та просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.02.2007 рок по 31.03.2014 року в розмірі 301017,20грн., та у відшкодування моральної шкоди 1000 грн., а всього 302017,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 21.04.1986 року по 24.01.2007 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем. Під час його роботи на підприємстві при виплаті заробітної плати не проводилася індексація, передбачена діючим законодавством, внаслідок чого були порушені його права на оплату праці. Відновлення порушених прав відбулось 06.02.2014 року шляхом добровільної виплати безготівкої заборгованості за період з 01.03.2003 року по липень 2006 року у розмірі 172,95 грн., 14.02.2014 року - 161,76 грн., 09.04.2014 року - 49 грн. За період з 01.08.2006 року по 24.01.2007 року відповідач заборгованість не сплатив. Тому просив стягнути середній заробіток у розмірі за весь час затримки розрахунку з 01.02.2007 року по 31.03.2014 року. Також просив компенсувати моральну шкоду, яка виражається у моральних стражданнях, викликаних порушенням його права вільно розпоряджатися своїм заробітком.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 серпня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ «МК «Азовсталь» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «МК «Азовсталь» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 1500 грн. з утриманням ПАТ «МК «Азовсталь» з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, та моральну шкоду у розмірі 100 грн., а всього на загальну суму 1600грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Також стягнуто з ПАТ «МК «Азовсталь» на користь держави судовий збір у розмірі 487,20грн.

Не погодившись з рішенням суду, позивач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд неправильно зменшив розмір відшкодування середнього заробітку та моральної шкоди, що висновки суду не відповідають вимогам закону.

Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, заяву про відкладення розгляду справи не подали, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином шляхом направлення телефонограм, зареєстрованих у встановленому порядку в журналі телефонограм за №797, №798, що підтверджується витягом із журналу телефонограм. Тому, виходячи з положень ст.305 ЦПК України, колегія суддів дійшла до висновку про можливість розгляду справи у відсутності позивача та його представника.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника ПАТ «МК «Азовсталь» Бузивської Н.М., яка просила апеляційну скаргу позивача відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без зміни, перевіривши та дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач з 21.04.1986 року по 24.01.2007 року перебував у трудових відносинах із ПАТ «МК «Азовсталь». За цей період йому нараховувалась і виплачувалась заробітна плата.

Під час роботи позивача на підприємстві з березня 2003 року по липень 2006 року при перевищенні порогу інфляції заробітна плата останнього не індексувалась, у зв'язку з чим сума заборгованості індексації заробітної плати з компенсацією була виплачена у добровільному порядку.

Частково задовольняючи позов, керуючись положеннями ст.ст.116,117 КЗпП України, з урахуванням правових позицій Верховного Суду України, викладених в постановах від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11 та від 21.11.2011 року у справі №60цс11, роз'яснень, наведених в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки при звільненні позивача з підприємства з ним не був проведений повний розрахунок із заробітної плати, не була виплачена сума індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 383,71грн., яка була відповідачем виплачена позивачу добровільно на його звернення від 17.01.2014 року, та, враховуючи те, що позивач в день звільнення не працював, суд дійшов до висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дня його звернення до відповідача про такі виплати, тобто, з 17.01.2014 року, по 31.03.2014 року (день, зазначений в позові).

Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача суд виходив з того, що згідно довідки-розрахунку, наданої представником відповідача, середньоденний заробіток позивача складає 162,80грн. Відповідно сума середнього заробітку за період з 17.01.2014 року по 31.03.2014 року, зазначений в позові, тобто, за 73 робочих днів складає 11884,40грн. Враховуючи розмір неоспорюваної позивачем суми індексації та компенсації заробітної плати, істотності цієї суми у порівнянні із середнім заробітком, про який просив позивач, конкретних обставин справи, загальних засад цивільного судочинства щодо справедливості, добросовісності та розумності, суд визначив розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 1500грн.

Вирішуючи позов про відшкодування моральної шкоди, керуючись положеннями ст.237-1 КЗпП України, п.п.9,13 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року з наступними змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд першої інстанції виходив з того, що позивачу заподіяна моральна шкода внаслідок невиплати йому частини заробітної плати. Враховуючи конкретні обставини справи, характер порушення прав позивача, істотність вимушених змін у його житті через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення порушених трудових прав, суд дійшов до висновку, що в грошовому вираженні достатньою та справедливою буде компенсація моральної шкоди у розмірі 100грн.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитись, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд неправильно зменшив розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на його користь за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки між сторонами відсутній спір про розмір заборгованості, що, висновок суду першої інстанції про зменшення середнього заробітку не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, колегія суддів вважає безпідставними.

Так, згідно вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, наведеними в п.20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

З урахуванням наведених вимог, виходячи з того, що позивач в день звільнення (24.01.2007 року) не працював, з вимогою про виплату заборгованої суми індексації заробітної плати та компенсації звернувся до відповідача 17.01.2014 року, що не оспорювалось сторонами, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про часткове задоволення позову та у зв'язку з частковим задоволенням позову обґрунтовано дійшов до висновку про зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням того, що заборгованість сум індексації заробітної плати з компенсацією за період з 2003 року по 2007 рік становить в сумі 383,71грн., яка є незначною порівняно із сумою середнього заробітку, що відповідачем заборгованість виплачена позивачу добровільно, з січня 2007 року позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату заборгованості та інших істотних обставин, виходячи з принципів розумності та справедливості. Свій висновок суд достатньо повно та мотивовано обґрунтував. Наведені в апеляційній скарзі доводи цей висновок не спростовують.

Також безпідставними колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги позивача про необґрунтованість рішення суду щодо зменшення визначеного ним розміру відшкодування моральної шкоди.

Згідно вимог ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребували від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених в п.п.9,13 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника чи уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої приналежності.

Як вбачається зі справи, обґрунтовуючи свої позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач в позовній заяві посилався на те, що порушення його права на оплату праці та своєчасне її отримання спричинило моральні страждання, пов'язані з порушенням права вільно розпоряджатись своїм заробітком, чим заподіяна моральна шкода, яку він оцінює в 1000грн. При цьому, в своїй позовній заяві позивач не зазначив ніяких конкретних обставин щодо характеру та тривалості моральних страждань.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходячи з встановленого факту порушення права позивача на своєчасне отримання заробітної плати в повному обсязі дійшов до висновку, що діями відповідача заподіяна позивачу моральна шкода. Враховуючи конкретні обставини справи, характер порушення прав позивача, істотність вимушених змін у житті позивача через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих ним для відновлення порушених трудових прав, з урахуванням засад розумності та справедливості, суд дійшов до обгрунтованого висновку, що в грошовому вираженні достатньою та справедливою буде компенсація відшкодування моральної шкоди у розмірі 100грн.

Будь-яких нових обставин чи нових доказів, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та давали б апеляційному суду провести переоцінку, зроблену судом першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено та апеляційному суду не надано. З урахуванням наведеного, виходячи з того, що у своєму рішенні суд достатньо повно та обґрунтовано мотивував свій висновок щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для втручання у рішення суду.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є безумовними для скасування чи зміни рішення, у справі не встановлено.

З урахуванням наведеного, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, та в межах доводів апеляційного оскарження на підставі доказів, наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає обставинам справи та вимогам закону, апеляційних підстав для його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі у справі не вбачається, у зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.307,309,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 серпня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Сорока Г.П.

Судді : Баркова Л.Л.

Гаврилова Г.Л.