Рішення № 41112236, 28.10.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2014 р. Справа № 914/3110/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.

при секретарі Фартушку Н.Б.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Брама ВК», м. Дніпропетровськ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бранка Нова», Львівська область, м. Новий Розділ,

про: стягнення 1 000 грн. 00 коп. суми основної заборгованості, 114 грн. 00 коп. пені, 500 грн. 00 коп. штрафу, 120 грн. грн. 00 коп. інфляційних втрат, 20 грн. 00 коп. трьох відсотків річних та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: Маклашов В.М. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від відповідача: не з'явився.

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Представник позивача не наполягає на фіксуванні судового процесу технічними засобами (докази в матеріалах справи).

Суть спору: розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брама ВК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бранка Нова» про стягнення 1 000 грн. 00 коп. суми основної заборгованості, 114 грн. 00 коп. пені, 500 грн. 00 коп. штрафу, 120 грн. грн. 00 коп. інфляційних втрат, 20 грн. 00 коп. трьох відсотків річних та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.09.2014 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 30.09.2014 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою Наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28 (докази в матеріалах справи).

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених в відповідних ухвалах суду у справі.

Представник позивача в судове засідання 28.10.2014 року з'явився, подав заяву (вх. №5091/14), у якій, на підставі здійснення відповідачем часткової сплати заборгованості, яка є предметом спору, зменшує розмір позовних вимог і просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 750 грн. 00 коп. суми основної заборгованості, 114 грн. 00 коп. пені, 500 грн. 00 коп. штрафу, 120 грн. грн. 00 коп. інфляційних втрат, 20 грн. 00 коп. трьох відсотків річних, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог, подав для огляду в судовому засіданні оригінали документів, які витребовувалися господарським судом (копії - у справі), надав усні пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою Наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

Спір розглядається у відповідності до поданої позивачем 28.10.214 року за вх. №5091/14 заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Враховуючи достатність, належність і допустимість поданих позивачем доказів, належним чином повідомлення судом відповідача про дату і час судового засідання, повторну неявку повноважного представника відповідача та неподання ним відзиву на позовну заяву справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.

В ході судового розгляду встановлено:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Брама ВК» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРЮО та ФОП 35203810, знаходиться за адресою: 49044, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Чкалова, буд. 12, кім. 201, що підтверджується долученими до матеріалів справи Випискою з ЄДРЮО та ФОП серії ААВ №185148 та Довідкою Головного управління статистики у Дніпропетровській області з ЄДРЮО та ФОП серії АА №537214 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бранка Нова» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРЮО та ФОП 34318220, знаходиться за адресою: 81652, Львівська область, м. Новий Розділ, вул. Промислова, буд. 4, що підтверджується долученим до матеріалів справи Витягом з ЄДРЮО та ФОП від 19.09.2014 року №19319753 (докази в матеріалах справи).

01.04.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Брама ВК» (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бранка Нова» (надалі - відповідач, покупець) укладено Договір постачання №ЛВ-53 (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця товар, відповідно до заявок покупця, а також документи, що стосуються товару та підлягають поверненню разом з ним, а покупець зобов'язувався прийняти товар відповідно до видаткових накладних, а також сертифікати та інші документи на товар, підписати і повернути постачальнику екземпляр видаткової накладної щодо кожної поставки, оплатити товар у відповідності до умов договору та виконувати інші умови договору.

Зазначений договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - сторін за договором, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Доказів розірвання та/або визнання недійсним Договору постачання від 01.04.2013 року №ЛВ-53 станом на час розгляду справи в суді сторонами не заявлено та не подано.

Розділом 3 договору встановлено ціну товару і вартість договору, розділом 4 - порядок розрахунків.

Так, відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. договору ціна, кількість, асортимент товару визначаються в національній валюті України та вказуються в накладних, що визначаються специфікаціями та є невід'ємною частиною договору. Загальна вартість товарів, що постачаються за договором, складається із вартості усіх товарів, отриманих по накладним, але не повинна перевищувати 1 000 000 грн. 00 коп. із урахуванням ПДВ.

Згідно пункту 4.1. договору покупець сплачує вартість товару протягом чотирнадцяти календарних днів з моменту поставки.

Пунктом 4.3. договору сторонами погоджено, що моментом оплати вважається дата надходження коштів на поточний рахунок постачальника.

Розділом 5 договору визначено умови і порядок постачання, розділом 9 - відповідальність сторін.

Так, відповідно до пункту 5.2. договору передача товару покупцю здійснюється на підставі довіреності на отримання ТМЦ або централізовано-кільцевої довіреності згідно додатку №1, які покупець зобов'язаний надати постачальнику. В разі відсутності такої довіреності постачальник має право не передавати товар покупцю, при цьому будь-які штрафні санкції за зрив (прострочення) поставки до постачальника не застосовується.

Згідно пункту 5.4. договору товарно-транспортна накладна з відміткою (штампом, печаткою) та підписом уповноваженої особи покупця є достатнім підтвердження передачі товару (фату поставки) постачальником в кількості та за ціною, визначеній в такій накладній.

Пунктом 5.6. договору встановлено, що перехід права власності на товар відбувається в момент його передачі постачальником покупцю в кількості та за ціною, зазначених у товарно-транспортних накладних.

Відповідно до пункту 9.3. договору у випадку недотримання покупцем термінів оплати згідно пунктів 4.1. та 7.2. договору покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого товару за кожний день прострочення. У випадку, якщо прострочення оплати перевищує десять календарних днів, додатково покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 40 відсотків від несплаченої суми, але не менше 500 грн. 00 коп.

Централізовано-кільцевою довіреністю від 01.04.2013 року сторонами затверджено перелік уповноважених осіб покупця на отримання товару а договором (належним чином завірена копія в матеріалах справи).

Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, видатковою накладною від 05.12.2013 року №00Г/72648 передав відповідачу товар за договором на суму 3 885 грн. 00 коп. Вказану видаткову накладну підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб - сторін договору (належним чином завірена копія видаткової накладної в матеріалах справи).

Відповідач своїх зобов'язань з оплати поставленого за договором товару не виконав, сплатив на користь позивача 2 885 грн. 00 коп., внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 750 грн. 00 коп. (розрахунок суми заборгованості в матеріалах справи).

З підстав наведеного позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 750 грн. 00 коп. заборгованості з оплати поставленого за договором товару.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передба чених законом, а також з угод, не передбачених зако ном, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок ін шої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної вла сності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

В даному випадку господарське зобов'язання виникло з Договору постачання від 01.04.2013 року №ЛВ-53, що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.

Статтею 175 ГК України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Вищий господарський суд України у пункті 1 Інформаційного листа від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» вказує, що відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 №5002-8/481-2011).

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 року №9/252-10).

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Окрім стягнення суми основної заборгованості в розмірі за договором позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 114 грн. 00 коп. пені та 500 грн. 00 коп. штрафу, нарахованих у відповідності до пункту 9.3. договору (розрахунок суми пені та штрафу в матеріалах справи).

Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 219 ГК України визначено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Приписами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини другої статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. частиною третьою вказаної статті передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частини третьої вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 10.01.2002 року №2921-ІІІ, передбачено, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищенаведеного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно приписів статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином суд дійшов до висновку про те, що погоджене сторонами у договорі одночасне нарахування пені та штрафу за порушення строку виконання взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленого товару не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», а також в постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 року у справі № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08 та від 27.04.2012 року № 06/5026/1052/2011.

В судовому засіданні 28.10.2014 року перераховано розмір пені, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача з врахуванням вимог частини шостої статті 232 ГК України і вона становить:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення211020.12.2013 - 14.04.20141166.5000 %0.036 %*87.17211015.04.2014 - 24.04.2014109.5000 %0.052 %*10.98100025.04.2014 - 20.05.2014269.5000 %0.052 %*13.53

Так, загальна сума пені становить 111 грн. 68 коп. (87,17 + 10,98 + 13,53).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 114 грн. 00 коп. пені підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 111 грн. 68 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 20 грн. 00 коп. трьох відсотків річних та 120 грн. 00 коп. інфляційних втрат, нарахованих у відповідності до статті 625 ЦК України (розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат в матеріалах справи).

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ (Лист Верховного Суду України від 03.04.1997 року №62-97Р) встановлено, що сума, внесена за період з першого по п'ятнадцяте число відповідного місяця індексується за період з врахуванням індексу інфляції цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок розпочинається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулось з 1 по 15 число відповідного місяця, то інфляційна зміна розраховується без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційна зміна розраховується з врахуванням індексу інфляції цього місяця. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Абзацом 3 пункту 2 Інформаційного листа від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» визначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 05.04.2011 року №23/466.

В судовому засіданні 28.10.2014 року перераховано розмір трьох відсотків річних та інфляційних втрат, які слід стягнути з відповідача на користь позивача і вони становлять:

три відсотки річних:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів211020.12.2013 - 24.04.20141263 %21.85100025.04.2014 - 20.08.20141183 %9.70

інфляційні втрати:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період?Інфляційне збільшення суми боргу?Сума боргу з врахуванням індексу інфляції?20.12.2013 - 24.04.201421101.064135.432245.4325.04.2014 - 20.08.201410001.06160.991060.99

Так, загальна сума трьох відсотків річних, які слід стягнути з відповідача на користь позивача, складає 31 грн. 55 коп. (21,85 + 9,70), інфляційних втрат - 196 грн. 42 коп. (135,43 + 60,99).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 20 грн. 98 коп. трьох відсотків річних та 120 грн. 00 коп. інфляційних втрат підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення частково.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у відповідності до статті 49 ГПК України та стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1 824 грн. 18 коп., оскільки спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого за договором товару.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 77, 82 - 85, 116 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бранка Нова» (81652, Львівська область, м. Новий Розділ, вул. Промислова, буд. 4; код ЄДРЮО та ФОП 34318220) на користь стягувача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Брама ВК» (49044, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Чкалова, буд. 12, кім. 201; код ЄДРЮО та ФОП 35203810) 750 грн. 00 коп. суми основної заборгованості, 111 грн. 68 коп. пені, 500 грн. 00 коп. штрафу, 20 грн. 00 коп. трьох відсотків річних, 120 грн. грн. 00 коп. інфляційних втрат та 1 824 грн. 18 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.

28.10.2014 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 28.10.2014 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.