Ухвала суду № 41107564, 08.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/20371/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.,

за участю: секретаря Гончарук І.Ю.,

представника позивача Новосьолової І.А.,

представника відповідача Української Т.О.,

прокурора Бараненко І.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.10.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012 по справі №2а-2598/09/1470 за позовом Публічного акціонерного товариства «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві, за участю прокуратури Миколаївської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін та проркурора, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.10.2009, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві, за участю прокуратури Миколаївської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 04.06.2009 №00001240/0, від 04.06.2009 №00001340/0, від 04.06.2009 №00001440/0.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.10.2009 частково змінено. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.10.2009 в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.06.2009 №00001240/0 в частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 36900,30грн. скасовано, провадження у справі у вказаній частині закрито у зв'язку із відмовою позивача від позову, в решті - постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві 13.03.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 30.03.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.10.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», частини четвертої статті 11, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві проведено планову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2008, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2008.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1, підпункту 5.2.7 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого підприємством завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та занижено податок на прибуток; підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті, завищено суму бюджетного відшкодування та завищено залишок від'ємного значення ПДВ.

Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на тому, що господарські операції позивача з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Івего», Товариством з обмеженою відповідальністю «Флорида», Товариством з обмеженою відповідальністю «Мітракс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технопік-Юг».

При цьому, судами встановлено, як на підставу нікчемності угод, укладених з зазначеними вище підприємствами, відповідач посилається на те, що одні підприємства, які поставляли позивачу товари за договорами, ухилялися від сплати податків, унаслідок чого останні до бюджету не надходили (Товариство з обмеженою відповідальністю «Івего», Товариство з обмеженою відповідальністю «Флорида», Товариство з обмеженою відповідальністю «Мітракс»), інші - є фіктивними, оскільки судом визнана недійсність установчих документів та свідоцтва платника податку з моменту його реєстрації (Товариство з обмеженою відповідальністю «Технопік-Юг»).

За результатами перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві складено акт від 22.05.2009 №530/40/00952114 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.06.2009 №00001240/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 21585,00грн. та за штрафними санкціями - 332086,80грн.; від 04.06.2009 №00001340/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними санкціями у розмірі 151985,50грн.; від 04.06.2009 №00001440/0, яким позивачу зменшено бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 199905,00грн. зі сплатою штрафних санкцій у розмірі 99952,50грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат зараховуються суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснених як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у господарській діяльності, під якою розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій Публічного акціонерного товариства «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Івего», Товариством з обмеженою відповідальністю «Флорида», Товариством з обмеженою відповідальністю «Мітракс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технопік-Юг» підтверджується матеріалами справи, зокрема, наданими позивачем первинними документами.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Сам факт визнання у судовому порядку недійсною з моменту реєстрації юридичну особу, її установчі документи, свідоцтво платника податку на додану вартість не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту її державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Таким чином, слід погодитися з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій щодо неправомірності визначення позивачу податкових зобов'язань є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 221, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.10.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012 по справі №2а-2598/09/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв