Вирок № 41105760, 26.08.2014, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/8452/13-к

Провадження №1-кп/761/6/2014

В И Р О К

іменем України

26 серпня 2014 року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Голуб О.А.,

при секретарі Дробязко К.М., Гаценко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві кримінальне провадження № 12013110100001650, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.01.2013 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м.Києва, українки, громадянки України, з вищою освітою, працюючої на посаді головного економіста КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737», заміжньої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190; ч.2 ст.190 КК України,

за участю прокурорів Захарченка Я.В., Тимошенко Н.М., Ваврентовича Р.Л.

захисників ОСОБА_2, ОСОБА_3,

обвинуваченої ОСОБА_1

свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

в с т а н о в и в:

в січні 2013 року до ОСОБА_1, як службової особи КП «Київського комунального автотранспортного підприємства № 2737», з метою укладення договорів на обслуговування автомобілів, звернувся громадянин ОСОБА_10, повідомивши, що має намір укласти з КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737» договори на стоянку автомобілів, проходження технічного та медичного контролю, у цей же час у ОСОБА_1, яка усвідомлювала, що «ККАП № 2737» потребує укладення таких угод, з метою поліпшення матеріального стану підприємства, виник умисел на незаконне збагачення, шляхом вчинення шахрайських дій.

ОСОБА_1, реалізуючи свій злочинний умисел направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману, повідомила ОСОБА_10, неправдиву інформацію, про те, що обов'язковою умовою укладення та підписання зазначених договорів є сплата «благодійного внеску» у сумі 10 000 гривень.

14.02.2013 року приблизно об 11 год. 00 хв. ОСОБА_10, перебуваючи в службовому кабінеті № 304, що знаходиться приміщенні КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737», яке розташоване по вул. Стеценка, 20-А в м.Києві, підписав надані ОСОБА_1 договори та за її вимогою пішов до каси сплачувати кошти, передбачені їх умовами.

Приблизно об 11 год. 15 хв. ОСОБА_10, повернувшись до службового кабінету ОСОБА_1 № 304, що знаходиться в приміщенні КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737», яке розташоване по вул. Стеценка, 20-А в м.Києві, отримав від останньої всі договори від 13.02.2013 року та розрахунки. При цьому ОСОБА_1, продовжуючи свій злочинний умисел направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману, нагадала ОСОБА_10 про необхідність передачі їй грошових коштів в розмірі 10 000 грн., в якості благодійного внеску. При цьому жестом вказала на місце на робочому столі, куди необхідно прокласти зазначені грошові кошти.

ОСОБА_10, виконуючи вказівки ОСОБА_1, помістив кошти в сумі 10 000 грн. на місце вказане останньою на робочому столі. Після чого ОСОБА_1, з метою надання своїм діям вигляду правомірності отримання грошових коштів від клієнта, використовуючи бланки прибуткових касових ордерів старого зразка, які не обліковуються на підприємстві з 2010 року, виписала квитанцію до прибуткового касового ордера серії 01 АЛ № 581251 про отримання коштів в сумі 10 000 грн., із зазначенням підстави прийняття коштів «Безповоротна благодійна допомога 10 000 грн. та надала її ОСОБА_10

Після того, як ОСОБА_10 залишив службовий кабінет ОСОБА_1, остання отримані грошові кошти в розмірі 10 000 грн. поклала на нижню полицю, ближче до задньої стінки тумби, що знаходилась за її робочим столом праворуч, тим самим розпорядилась грошовими коштами на власний розсуд.

Таким чином ОСОБА_1, шляхом обману заволоділа грошовими коштами, наданими їй ОСОБА_10 на загальну суму 10 000 грн.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 свою винуватість у вчиненні інкримінованого їй діяння, а саме у заволодінні чужим майном шляхом обману, фактично не визнала. Не заперечуючи факту отримання від ОСОБА_10 грошових коштів в розмірі 10 000 грн. 14.02.2013 року в приміщенні свого службового кабінету у якості благодійного внеску, ОСОБА_1, вказала, що ці грошові кошти були їй надані ОСОБА_10, у зв'язку з його власним бажанням допомогти на ремонт даху КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737».

Так, вона зазначила, що знайома з ОСОБА_10 приблизно з 2008 року, оскільки він звертався й раніше до КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737» з наміром укласти угоди. Так, 29.01.2014 року ОСОБА_10 подзвонив їй та повідомив, що йому необхідно укласти договір на стоянку біля 80-ти автомобілів та проходження технічного та медичного контролю. У відповідь на вказану пропозицію, вона сказала, що повідомить директора та це питання буде вирішуватись керівництвом. Директор ОСОБА_4 на наступний день зібрав збори, на яких були присутні головний бухгалтер, головний інженер, начальник технічного відділу, начальник відділу кадрів та вона, як головний економіст. За результатами зборів було вирішено, що 80 автомобілів їх підприємство не має можливості прийняти, а зможуть прийняти лише 20 автомобілів. Про що вона повинна була за вказівкою директора повідомити ОСОБА_10 Повідомивши ОСОБА_10 про умови на яких підприємство готове підписати угоди, вона, порадила останньому під'їхати на підприємство та поспілкуватись безпосередньо з директором. Коли ОСОБА_10 прибув та знаходився на території підприємства, він звернув увагу на те, що приміщення КП «ККПА № 2737» перебуває в незадовільному стані, зокрема протікає дах. Після чого, він в процесі їх спілкування повідомив, що переговорить зі своїм керівництвом, з метою спонукати їх надати благодійну допомогу КП «ККПА № 2737» в розмірі 10 000 грн., яку б вони могли витратити на ремонт даху. Після обговорення умов договорів, вона підготувала проекти договорів та, погодивши з директором ОСОБА_4, 14.02.2013 року надала їх на підписання ОСОБА_10 Після підписання договорів, ОСОБА_10 повинен був сплатити у касу підприємства частину необхідної суми по укладеним договорам. Іншу суму, він повинен був разом з бухгалтером сплатити у банку, оскільки ліміт каси на підприємстві за один день не міг перевищувати 10 000 грн. від однієї особи. Оплативши частково суму до каси, ОСОБА_10, повернувся до її службового кабінету та поклав їй на стіл грошові кошти, зазначивши, що це обіцяна ним благодійна допомога. Вона, знаючи, що на їх підприємстві не обліковується благодійна допомога, з метою надання вигляду, що ОСОБА_10 сплачено офіційний платіж, вписала у бланк касового ордеру старого зразка інформацію про підставу прийняття коштів, а саме «безповоротна благодійна допомога 10 000 грн.», та видала останньому, в якості квитанції на підтвердження отримання коштів в сумі 10 000 грн.

Хоча обвинувачена ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, а саме заволодіння чужим майном, шляхом обману (шахрайства) фактично не визнала, її винуватість у скоєнні даного кримінального правопорушення повністю доведена, дослідженими безпосередньо у судовому засіданні доказами у їх сукупності, а саме:

- показаннями свідка ОСОБА_4, даними під час судового розгляду, згідно яких, він працює на посаді директора комунального підприємства «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737», що знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Стеценка, 20-А. ОСОБА_1 працює в цьому ж підприємстві біля 20-ти років, останні роки на посаді головного економіста та вони перебувають у робочих стосунках. Так, на початку 2013 року ОСОБА_1 повідомила його, що до неї звернулась особа - ОСОБА_10, який виявив бажання поставити у них на території підприємства автомобілі на стоянку, тобто фактично з наміром орендувати частину території та приміщень. Це питання вирішувалось колегіально на зборах, після чого ОСОБА_1 було доручено вести переговори, зробити розрахунки, підготувати проекти договорів. В якості попередньої оплати ОСОБА_10 повинен був сплатити підприємству 46 000 грн. З цих грошових коштів 14.02.2013 року було оприбутковано біля 10 000 грн. через касу, а з іншою частиною суми грошових коштів ОСОБА_10 з бухгалтером в цей же день повинні бути їхати до банку та покласти на їх розрахунковий рахунок. З приводу благодійної допомоги в розмірі 10 000 грн. йому ніхто нічого не доповідав та йому з цього приводу нічого не відомо. Йому також нічого не відомо про отримання ОСОБА_1 грошових коштів від ОСОБА_10 у якості благодійної допомоги комунальному підприємству «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737». КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737» не має рахунків для отримання благодійної допомоги;

- показаннями ОСОБА_5 під час судового розгляду, згідно яких вона знайома з ОСОБА_1 з 02 січня 2013 року та в них робочі стосунки, оскільки вона працює на комунальному підприємстві «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737» на посаді головного бухгалтера. На їх підприємстві відсутні рахунки для благодійних внесків. Також їй нічого не відомо з приводу факту оплати ОСОБА_10 безповоротного благодійного внеску ОСОБА_1 Оглянувши у судовому засіданні ордер серії 01 АЛ № 581251, свідок повідомила, що даний касовий ордер по касі підприємства не проходив та взагалі даний документ не являється касовим ордером станом на 14.02.2013 року. Даний документ є касовим ордером старого зразку, який з 2010 року знятий з виробництва та обліку, як бланки суворої звітності. В них на підприємстві існує програма 1С і всі касові ордера роздруковуються з цієї програми. Хто виписав даний касовий ордер їй не відомо. При розрахунку касир до каси підприємства від одного підприємства може оприбуткувати в касі не більше 10 000 грн. готівкою. Якщо сума є більшою, то підприємство повинне платити через розрахунковий рахунок. Якщо кошти готівкою, а сума яку необхідно сплатити перевищує 10 000 грн., то клієнт повинен внести різницю через банк. Їй відомо, що їх підприємство укладало договір оренди, стоянки та обслуговування автомобілів. Представником особи з якою укладався договір був ОСОБА_10 В день підписання договору до каси було внесено 9720 грн. Він хотів внести 40 000 грн., однак вона пояснила що це не можливо. Він пропонував залишити їй на руки 40 000 грн., щоб вона на наступний день їх внесла до каси, однак вона на це не пішла та сказала, щоб він їхав до банку та вносив решту коштів на розрахунковий рахунок;

- показаннями свідка ОСОБА_6, під час судового розгляду, згідно яких вона працює в комунальному підприємстві «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737» на посаді заступника головного бухгалтера. В її обов'язки входить виписувати рахунок-фактуру на підставі підписаного договору обома сторонами. Рахунок-фактура - це підстава для внесення коштів в касу підприємства. Клієнт, який приходить на підставі виписаного рахунку-фактури вносить кошти. 14.02.2013 року вона виписувала ОСОБА_10 декілька рахунків-фактури на окремі види послуг, на стоянку, на оренду, інші послуги. Після чого їй відомо, що він з касиром поїхав до банку. Потім в цей же день 14.02.2013 року по місцю її роботи до комунального підприємства «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737», яке розташоване в м.Києві по вул. Стеценка, 20-А, приїхала купа невідомих осіб, закрились разом з головним економістом - ОСОБА_1 у кабінеті. Після чого запросили її та ОСОБА_9, в їх присутності зачитали документ, сказали, що було вилучено хабаря. Однак ні їй, ні ОСОБА_9 не показували предмету хабаря. В її присутності знімали спідницю з ОСОБА_1, повідомивши при цьому, що на спідниці якісь плями, робили змиви зі спідниці ватними тампонами змоченими у воді. Все, що вилучалось упаковувалось в пакети та скріплювалось підписами. Також проводився відеозапис;

- показаннями свідка ОСОБА_7 під час судового розгляду, згідно яких вона працює на посаді бухгалтера в комунальному підприємстві «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737». ОСОБА_1 знає, як головного економіста. На їх підприємстві ніколи не було благодійної допомоги, вона такої ніколи не зараховувала. Касовий ордер серії 01 АЛ 581251 вийшов з обігу, заповнений на бланку старого зразку, які зберігаються у архіві. До архіву ОСОБА_1 мала доступ. Особисто вона була затримана працівниками міліції 14.02.2013 року в банку, куди прибула здавати гроші до банку разом з ОСОБА_10, та доставлена на вул.Герцена, 9 в м.Києві у відділення міліції. Під час її допиту на Герцена, 9 в м.Києві був присутнім представник «Укртаксопарку», який вносив гроші - ОСОБА_10;

- показаннями свідка ОСОБА_8, даними під час судового розгляду, згідно яких знайома з ОСОБА_1 оскільки працювали разом в комунальному підприємстві «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737». Всі касові ордери на підприємстві завжди зберігали у касира. Благодійного рахунку на підприємстві не було.

Крім того винуватість ОСОБА_1 у учиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, підтверджується, даними, що міститься в протоколі про результати аудіо, відео контролю місця (за особою) від 16.02.2013 року, згідно яких ОСОБА_1 у розмові з ОСОБА_10 14.02.2013 року приблизно об 11 год. 15 хв. в приміщенні свого службового кабінету натякала на необхідність сплати неофіційного платежу у сумі 10000 грн. При цьому ОСОБА_1 жестом руки показала місце, куди необхідно покласти грошові кошти. Поклавши грошові кошти на вказане місце, ОСОБА_10 запропонував ОСОБА_1 їх перерахувати. (т.1 а.с.123-124).

Крім того, як вбачається з переглянутого у судовому засіданні відеозапису, що міститься на носіях інформації «Transend micro SDHC 8 GB», зареєстрованого за № 82т та «Transend micro SDHC 8 GB», зареєстрованого за № 83т, з якого вбачається, що після обговорення умов договорів та здійснення відповідних розрахунків, ОСОБА_1 на 11 годині 09 хвилині 08 секунді відеозапису повідомила ОСОБА_10 про необхідність сплати «благодійного внеску» в розмірі 10 000 грн. (т.1 а.с.122).

При цьому даним відеозаписом спростовуються показання ОСОБА_1 з приводу того, що ОСОБА_10 самостійно висловив бажання про надання через неї «благодійної допомоги» підприємству нібито для ремонту даху приміщення. Оскільки вперше за все спілкування ОСОБА_1 з ОСОБА_10 розмова про благодійні внески зайшла об 11 годині 09 хвилині 08 секунді та ініціатором цієї розмови була саме ОСОБА_1

З переглянутого відеозапису, що міститься на носії інформації «Transend micro SDHC 8 GB» за № 85т ОСОБА_1, знаходячись в приміщенні власного службового кабінету, повідомляє ОСОБА_10 на 11 годині 09 хвилині про те, що на благодійну допомогу вона випише рахунок, а іншу суму слід сплатити в банк. При цьому вказує ОСОБА_10 місце на своєму робочому столі, куди необхідно прокласти грошові кошти. В свою чергу з відеозапису вбачається, що ОСОБА_10, підійшовши до письмового столу за яким сидить ОСОБА_1 об 11 год. 21 хв., перехилився через стіл, після чого повернувся на своє попереднє місце. В свою чергу ОСОБА_1 запитує у ОСОБА_10 чи там десять та чи він перерахував. ОСОБА_10 відповів, що перерахував та запропонував ОСОБА_1, перерахувати.

Враховуючи, що даний відеозапис було отримано на підставі дозволу Апеляційного суду м.Києва у відповідності до вимог статей 246-249, 260 КПК України наданого слідчому СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві на проведення негласних слідчий (розшукових) дій, а саме аудіо-, відео контроль відносно ОСОБА_1 (ухвала № 01-532рт від 07.02.2013 року, строком на 30 діб), тобто в порядку встановленому КПК України (т.2 а.с.57), у зв'язку з чим визнається судом допустимим доказом у відповідності до ст. 99 КПК України.

Крім того, як вбачається з показань свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 благодійного рахунку на підприємстві не існує, підприємство ніколи не отримувало благодійних внесків. Касовий ордер 01 АЛ 581251 вийшов з обігу з 2010 року, являється бланком старого зразку, які зберігаються у архіві.

Як вбачається з копії протоколу № 4 від 30.01.2013 року наради у директора, завіреної належним чином, на нараді на якій були присутні головний інженер Бондар, головний бухгалтер ОСОБА_5, головний економіст ОСОБА_1, начальник ТВ ОСОБА_12, Інж ВХ Гомбовський обговорювалося питання, щодо передачі в оренду виробничих площ та надання місць стоянок а/м для ТОВ «Укртаксопарк» на 20 а/м. Головному економісту ОСОБА_1 було доручено підготувати проекти договорів з ТОВ «Укртаксопарк» та узгодити кількість місць стоянок. (т.2 а.с.212).

Відповідно даних протоколу огляду від 16.03.2013 року оглядалась копія аркушів касової книги за період з 14.12.2012 року по 01.03.2013 року на 23 аркушах. При огляді аркушів вказаної касової книги на 39 аркуші книги міститься запис від 14.02.2013 року про прийняття від ТОВ «Укртаксопарк» коштів в сумі 9720 грн. Будь-яких інших записів про прийняття коштів від ТОВ «Укртаксопарк» чи ОСОБА_10 на оглянутих аркушах вказаної касової книги не виявлено. За період з 14.12.2012 по 01.03.2013 року платежу як «безповоротна благодійна допомога не поступало. (т.2 а.с.70).

Дані, що містяться в копії касової книги (т.2 а.с.47-69) відповідають протоколу огляду від 16.03.2013 року. Копії аркушів касової книги за період з 24.09.2012 по 19.02.2013 року визнані речовими доказами (т.2 а.с.70, 71, 213-238).

Відповідно до особової справи ОСОБА_1 (т.1 а.с.192-201) ОСОБА_1 згідно наказу № 33-к з 25 травня 1994 року прийнято на роботу на посаду економіста. Згідно виписки з наказу № 65к змінено ОСОБА_1 з 01 жовтня 1994 р. прізвище на ОСОБА_1, у зв'язку з реєстрацією шлюбу. Згідно наказу № 62к ОСОБА_1 затверджено на посаду виконуючого обов'язки головного економіста. Згідно наказу № 01-к ОСОБА_1 змінено прізвище на ОСОБА_1, у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

З квитанції серії 01АЛ № 581251 вбачається, що від ОСОБА_10 прийнято безповоротну благодійну допомогу 10 000 грн. 14.02.2013 року (т.1 а.с.203).

Отже з урахуванням викладеного суд вважає, що винуватість ОСОБА_1 у повідомлені ОСОБА_10 неправдивої інформації, з приводу необхідності сплати благодійного внеску в розмірі 10 000 грн. та надання йому після сплати касового ордеру старого зразка про отримання безповоротної благодійної допомоги, свідчить про її намір ввести обману ОСОБА_10 щодо правомірності отримання від нього зазначених грошових коштів, що вказує на наявність в її діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України.

Невизнання своєї вини ОСОБА_1 у введенні в оману ОСОБА_10, з метою отримання від нього грошових коштів в розмірі 10 000 грн. в якості благодійної внеску, судом розцінюється як намагання уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, з урахуванням того, що така позиція обвинуваченої повністю спростовується вище наведеними, безпосередньо дослідженими у судовому засіданні доказами у їх сукупності.

Разом з тим, дані, що містяться у протоколі про результати аудіо, відео контролю місця (за особою) від 16.02.2013 року (т.1 а.с.120-121) не відповідають переглянутому в судовому засіданні відеозапису (т.1 а.с.122), оскільки фактично відеозапис триває з 10 год. 55 хв., а закінчується об 11 год. 28 хв., при цьому оперуповноваженим ОСОБА_17 було здійснено перегляд даного відеозапису та складено протокол про його перегляд за значно менший проміжок часу, а саме в проміжок часу з 09 год. 00 хв. по 10 год. 00 хв. У зв'язку з чим, суд визнає протокол про результати аудіо, відео контролю місця (за особою) від 16.02.2013 року (т.1 а.с.120-121) недопустимим доказом.

Стороною захисту під час судового розгляду подане клопотання про визнання доказів недопустимим, а саме: договору від 13.02.2013 року № 046/13 про надання послуг, перевірки технічного стану автомобілів в КП « АТП 2737» та додаток до нього; договору від 13.02.2013 року № 044/13 по наданню послуг по стоянці автомобілів в УКП «АТП 2737», та додаток до нього; договору від 13.02.2013 року № 045/13 про надання послуг по проведенню перед рейсового та після рейсового медичного огляду водії в КП «АТП 2737»; договору від 13.02.2013 року № 047/13 про надання послуг з мийки автомашин; договору від 13.02.2013 року № 01/13 (КП) про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна; попереднього договору від 13.02.2013 року № 01/13 (ПО) про передачу майна територіальної громади м.Києва в оренду; розрахунку стартової орендної плати для ТОВ «Укртаксопарк» на момент початку дії договору оренди (17,7 кв.м) підписаний головним економістом ОСОБА_1 та погоджений директором ТОВ «Укратаксопарк» ОСОБА_10; розрахунку стартової орендної плати для ТОВ «Укнртаксопарк» на момент початку дії договору оренди (135,0 кв.м.), підписаний головним економістом ОСОБА_1 та погоджений директором ТОВ «Укртаксопарк» ОСОБА_10; бланк заяви про надання в оренду нежилого приміщення комунальної власності територіальної громади; бланк ТОВ «Укравтокомплект-ЛТД», 50 (п'ятдесят) не заповнених прибуткових касових ордерів із квитанціями до них, виготовлені на бланках зеленуватого кольору, серії 01 АЛ з номерами 581251 до 581300,; прибуткового касового ордеру № 35 від 14.02.2013 року про отримання коштів від ТОВ «Укртаксопарк» в сумі 9 720,00 грн; рахунку на оплату № 91 від 14.02.2013 виписаного на ТОВ «Укртаксопарк» на суму 4080,00 грн.; рахунку на оплату № 90 від 14.02.2013 виписаного на ТОВ «Укртаксопарк» на суму 5640,00 грн.; записника із надписом «Фаворит»; кошти в сумі 10 000 (десять тисяч) грн.; висновок експерта № 100/тдд від 22.03.2013 року та висновок експерта № 101 від 13.03.2013 року.

Своє клопотання сторона захисту обґрунтовує тим, що дані документи були вилучені під час огляду місця події 14.02.2013 року, яке було проведено з порушенням порядку встановленого КПК України, тобто без отримання дозволу слідчого судді, а отже, документи, предмети, грошові кошти, які були вилучені під час огляду місця події так і висновки експертиз проведених на підставі доказів, отриманих з порушенням кримінально-процесуального закону є недопустимими доказами.

Сторона обвинувачення не спростувала доводи сторони захисту.

Так, відповідно до ч.2 ст. 237 КПК України огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Відповідно до ч.2 ст.234 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.

Визначення поняття інше володіння особи міститься у ч.2 ст.233 КПК України.

Так відповідно положення ч.2 ст.233 КПК України під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

Стороною обвинувачення на обґрунтування пред'явленого обвинувачення долучено до матеріалів кримінального провадження протокол огляду місця події від 14.02.2013 року.

Як вбачається зі змісту даного протоколу, огляд місця проводився, зокрема у службовому кабінеті № 304, яким користується ОСОБА_1 В процесі такого огляду безпосередньо були оглянуті робочий стіл ОСОБА_1, тумба та її жіноча сумочка. Так, з дерев'яної тумби було вилучено 10000 грн., із сумки ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 219 грн. та 100 доларів США, а документи - зі столу. Окрім вказаних речей було вилучено особистий записник ОСОБА_1

Разом з тим, дозвіл слідчого судді на проведення огляду в приміщенні службового кабінету ОСОБА_1 орган досудового розслідування не отримував ні перед оглядом місця події, ні невідкладно після проведення такого огляду.

При цьому стороною обвинувачення обґрунтовується законність проведення даної слідчої дії тим, що органом досудового розслідування було отримано дозвіл на проведення огляду службових приміщень Комунального підприємства «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737» у директора ОСОБА_4, посилаючись при цьому на положення ст.233 КПК України.

Як вбачається зі змісту ст.233 КПК України положенням даної статті, передбачено право проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді. В інших випадках прокурор, або слідчий за погодженням з прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.

Положення ч.1 ст.233 КПК України щодо отримання згоди особи, яка володіє житлом чи іншим володінням підлягають застосуванню, з метою недопущення недоторканості житла чи іншого володіння при необхідності проведення допиту в житлі, слідчого експерименту, освідування особи, тощо та є загальною нормою.

Враховуючи те, що характер огляду місця події, який у дійсності відбувався у службовому кабінеті ОСОБА_1, а саме, те що в процесі даної слідчої дії вилучались грошові кошти, документи, в тому числі особисті речі ОСОБА_1, в даному випадку орган досудового розслідування зобов'язаний був звернутись до слідчого судді про отримання дозволу на проведення огляду негайно після проведення такого огляду, враховуючи, що не звернувся до початку його проведення. Оскільки відповідно до ч.2 ст.237 КПК України огляд проводиться за правилами обшуку. А обшук відповідно до ч.2 ст.234 КПК України проводився лише на підставі ухвали слідчого судді та не містить альтернативної підстави як надання добровільної згоди особи, яка володіє житлом чи іншими володінням. Отже, у даному випадку положення ч.2 ст.234 та ч.2 ст.237 КПК України є спеціальними нормами, а тому саме цими положеннями Закону повинен був керуватись орган досудового розслідування.

Так, відповідно до рішення Європейського суду по справі «Пеєв проти Болгарії», 64209/01, 26 липня 2007 року, де Суд розглядає питання про можливість порушення права, передбаченого ст. 8 Конвенції при проведенні обшуку у службовому кабінеті. Судом у цій справі береться до уваги погляд самого заявника, який зберігав у службовому кабінеті свої особисті речі, а тому, сподівався, що вони публічно досліджуватися не будуть, та ставлення керівництва організації до такого сподівання, що виявилося у відсутності заборон на зберігання особистих речей у кабінетах та проваджень за порушення таких заборон. Отже, Суд дійшов висновку, що проведення обшуку, якому піддано письмовий стіл заявника і його шафи для зберігання документів, слід розглядати як втручання в його особисте життя та порушення пункту 2 ст. 8 Конвенції.

З огляду на наведене суд вважає, що враховуючи, що орган досудового розслідування не отримував дозволу слідчого судді на проведення огляду в службовому кабінеті ОСОБА_1 та інших службових приміщеннях, у зв'язку з чим було здійснено дану процесуальну дію з порушенням встановленого КПК України порядку (т.2 а.с.36-42), отже докази отримані в результаті проведення огляду місця події від 14.02.2013 року, здобуті внаслідок істотного порушення прав та свобод ОСОБА_1 та порядку встановленого КПК України, у зв'язку з чим суд визнає їх недопустимими доказами. (т.1 а.с.206-208, 209-210, 211, 213-239, т.2 а.с. 9-10, 11, 22, 23).

Всі інші докази (т.1 а.с. 132-134, 135-185, т.2 а.с. 22, 23, 33-34, 78-101, 110-118) надані стороною обвинувачення до зміни обвинувачення, не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а тому є неналежними доказами.

Висновки експертиз, а саме висновок експерта від 22.03.2013 року № 100/тдд (т.2 а.с.4-8); висновок експерта від 12.03.2013 року № 51хс (т.2 а.с. 13-21) суд визнає неналежними доказами, оскільки не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження.

Враховуючи, те, що при проведенні експертизи від 13.03.2013 року № 101 експерту в якості вільних зразків підпису слідчим надавався записник із надписом «Фаворит», який був вилучений під час проведення огляду місця події в кабінеті ОСОБА_1 з порушенням встановленого Законом порядку, прокурором не надано суду переконливих доводів, заперечень на клопотання сторони захисту з приводу визнання даного висновку експерта недопустимим доказом, а тому суд визнає даний висновок недопустимим доказом.

Що ж стосується показань свідка ОСОБА_9, суд не приймає до уваги показання даного свідка, оскільки її показання являються неналежним доказом у даному кримінальному провадженні так як не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та які мають значення для кримінального провадження.

Судом були викладені фактичні обставини вчиненого ОСОБА_1 вчинення кримінального правопорушення, яке мало місце 14.02.2013 року так як вони були встановлені в ході судового розгляду у відповідності до ч.3 ст.374 КПК України, враховуючи те, що стороною обвинувачення при зміні обвинувачення у суді було викладено фактичні обставини фактично з урахуванням попередньої кваліфікації дії обвинуваченої.

Окрім того, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що працюючи на посаді головного економіста комунального підприємства "Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737", що зареєстроване Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією, за адресою: м. Київ, вул. Стеценка, 20-А, код ЄДРПОУ 05456746 (далі КП "ККАП 2737" чи підприємство), відповідно до наказу № 62 від 08.09.1999 ОСОБА_1 з 08.03.1999 затверджено на посаду головного економіста КП "ККАП №2737". Відповідно до наказу № 01-К від 08.01.2008 ОСОБА_1 головному економісту змінено прізвище на ОСОБА_1, у зв'язку з укладенням шлюбу.

Таким чином, ОСОБА_1, перебуваючи у КП «ККАП №2737» на посаді головного економіста, яка пов'язана з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків, а також, виконуючи інші повноваження, передбачені діючим законодавством і підзаконними актами, відповідно до п. 1 примітки до ст. 364 КК України є службовою особою.

У вересні 2012 року до ОСОБА_1, як службової особи КП «ККАП № 2737», з метою укладення договорів на стоянку автомобілів, та проходження технічного та медичного контролю звернувся громадянин ОСОБА_10

У ОСОБА_1, яка усвідомлювала, що «ККАП № 2737» потребує укладення таких угод, з метою поліпшення матеріального стану підприємства, виник умисел на незаконне збагачення шляхом вчинення шахрайських дій. Маючи на меті незаконне збагачення, повідомила ОСОБА_10, що підготує відповідні договори на вигідних умовах та домовиться про їх підписання, однак обов'язковою умовою підписання договорів є сплата «благодійного внеску» у сумі 3 400 гривень, ОСОБА_10 був вимушений погодитися на висунуті ОСОБА_1 умови, з метою виконання завдань поставлених перед ним його керівництвом, а саме: укладення вищезазначених договорів та необхідність отримання ліцензії.

В подальшому, ОСОБА_1, самостійно провела всі розрахунки за договором, що мав укладатись із ОСОБА_10, підготувала його проект та повідомила директору про зазначеного клієнта, при цьому повідомивши, що укладання вказаного договору є вигідним для підприємства. Директор ОСОБА_4, не підозрюючи про кримінально-протиправні наміри ОСОБА_1, погодився на підписання вказаних договорів.

25.09.2012 ОСОБА_10 прибув до КП «ККАП №2737», що по вул. Стеценка, 20-А в м. Києві, де в кабінеті № 304 ОСОБА_1 підписав договори на автостоянку транспорту та оренду, після чого сплатив в касу товариства кошти за умовами договорів на суму 2684 гривень 98 коп. ОСОБА_10, перебуваючи у службовому кабінеті ОСОБА_1, передав їй грошові кошти в розмірі 3 400 грн. як благодійну допомогу.

ОСОБА_1, незаконно отримавши вказану суму грошових коштів, передала ОСОБА_10 підписані договори, після чого з власної ініціативи, власноручно, з метою надати своїм діям вигляду правомірності, видала ОСОБА_10, як підтвердження отримання коштів від клієнта, квитанцію до прибуткового касового ордера серії 01АААН №862924 на бланку, який не відповідав діючим на той момент зразкам, про отримання грошових коштів в сумі 3 400 грн. із зазначенням підстави прийняття коштів «Безповоротний благодійний внесок 3 400 грн.» та надала її ОСОБА_10

Таким чином, ОСОБА_1, заволоділа чужим майном шляхом обману, тобто вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.190 КК України.

Будучи допитаною під час судового розгляду ОСОБА_1 вказала, що працює на посаді головного економіста КП «ККАП № 2737». Наприкінці вересня 2012 року до неї звернувся ОСОБА_10, з прохання укласти договір оренди на стоянку таксопарку. Він повідомив, що укладення даного договору необхідне для подальшого отримання ліцензії для перевезення пасажирів. Оглянувши територію підприємства та приміщення, ОСОБА_10 повідомив, що бажає укласти договір та попросив їх підготувати проект договору. Заключивши попередній договір, який був підписаний директором ОСОБА_4 та ОСОБА_10 та сплативши у касу підприємства 2684 грн. 98 коп. ОСОБА_10, повернувшись до її службового кабінету, запитав чи не має в неї лишньої квитанції. Так, він їй пояснив, що в нього тяжко хворіє мати, а він виділені йому кошти витратив на ліки та йому треба відзвітувати перед своїми керівниками, щодо витрачених грошових коштів. Вона вирішила піти йому на зустріч та у квитанції старого зразка зробила на прохання ОСОБА_10 запис, що він сплатив 3400 грн. благодійного внеску на підприємство, після чого передала вказану квитанцію останньому. Ніяких грошових коштів насправді ОСОБА_10 їй не передавав.

Відповідно до ч.2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст.25 КПК України прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст.9 КПК України.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України покладається на прокурора.

Тобто обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Так, на обґрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України по епізоду від 25 вересня 2012 року, сторона обвинувачення, посилається на наступні докази, які в судовому засіданні були безпосередньо досліджені судом, а саме:

- заяву ОСОБА_10, згідно якої він надав слідчому СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.Києві на підтвердження своїх показів від 15.02.2013 року щодо передачі ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 3400 грн. за підписання договорів необхідних для отримання ліцензії на перевезення пасажирів легковими автомобілями для приєднання до матеріалів кримінального провадження № 12013110100001650, квитанцію № 206 від 25.09.2012 року та квитанцію серії 01 АААН № 862924, останню з яких йому було надано ОСОБА_1 (т.2 а.с.44);

- протокол огляду від 18 лютого 2013 року, відповідно до якого слідчим проведено огляд документів наданих ОСОБА_10 16.02.2013 року та зазначеними документами (т.2 а.с.43, 32,);

- протокол огляду від 16 березня 2013 року, відповідно до якого слідчим проведено огляд копії аркушів касової книги за період з 24.09.2012 року по 13.12.2012 на 26 арк. При огляді аркушів вказаної касової книги на 2 аркуші міститься запис від 25.09.2012 про прийняття від ТОВ «Укратаксопарк» коштів в сумі 2684,98 грн., будь-яких інших записів про прийняття коштів від ТОВ «Укртаксопарк» чи ОСОБА_10 не виявлено. За період з 24.09.2012 по 13.12.2012 відповідно до відомостей касової книги будь-які кошти із призначенням платежу як «безповоротний благодійний внесок» не надходило та копіями аркушів касової книги за період з 24.09.2012 року по 13.12.2012 року на 26 аркушах ( т.2 а.с. 47-69, 70, 71);

- протокол огляду від 28.03.2013 року, відповідно до якого слідчим проведено огляд копії аркушів договору від 25.09.2012 № 068/12 про надання послуг по стоянці автомобілів в Комунальному підприємстві «Київське комунальне автотранспортне підприємство №2737» підписаний ОСОБА_4 та ОСОБА_10 із відтисками печаток підприємств на 2 арк.; додаток № 1 до договору № 068/12 від 24.09.2012 підписаний на 2 арк.; договір від 25.09.2012 № 070/12 про надання послуг, перевірки технічного стану автомобілів в КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737» підписаний ОСОБА_4 та ОСОБА_10 із відтисками печаток підприємств на 2 арк.; додаток № 1 до договору № 070/12 від 24.09.2012 підписаний ОСОБА_4 та ОСОБА_10 із відтисками печаток підприємств на 1 арк.; договір від 25.09.2012 № 069/12 про надання послуг по проведенню перед рейсового та після рейсового медичного огляду водіїв в комунальному підприємстві «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737» підписаний ОСОБА_4 та ОСОБА_10 із відтисками печаток підприємств на 2 арк.; додаток № 1 до договору № 069/12 від 24.09.2012 підписаний ОСОБА_4 та ОСОБА_10 із відтисками печаток та даними документами; (т.2 а.с.125, 119-122, 127-129);

- копією касової книги в період з 24.09.2012 року до 13.12.2012 року (т.2 а.с.213-238);

- висновок експерта від 13.03.2013 року № 101 згідно якого рукописний текст в графах «прийнято від» та «підстава» у квитанції від 25.09.2012 серії 01АААН № 862924 виконаний гр. ОСОБА_1 (т.2 а.с.25-31).

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч.2 ст. 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст.374 КПК України.

Усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Суд, безпосередньо дослідивши зібрані під час досудового слідства докази сторони обвинувачення та сторони захисту у їх сукупності, давши їм належну оцінку, відповідно до вимог ст.94 КПК України, дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.190 КК України в якому обвинувачується ОСОБА_1, враховуючи, те, що стороною обвинувачення не надано суду доказів на спростування показань ОСОБА_1

Докази надані стороною обвинувачення на підтвердження причетності ОСОБА_1 до вчинення кримінального правопорушення, вчинення якого їй інкримінується згідно обвинувачення 25.09.2012 року, підтверджують лише факт, що укладались договори про надання послуг 25.09.2012 року між ККАП № 2737 та ТОВ «Укртаксопарк», те що в касі підприємства було оприбутковано 2684 грн. 98 коп. дані факти не оспорюють ся самою обвинуваченою ОСОБА_1 Однак ці докази не доводять винуватість ОСОБА_1, у вчиненні інкримінованого їй діяння органом досудового розслідування за ч.1 ст.190 КК України та не спростовують її показань.

Допитати ОСОБА_10 у судовому засіданні виявилось не можливим, у відповідності до п.3 ч.3 ст.97 КПК України.

Отже, суд, розглянувши кримінальне провадження в межах пред'явленого обвинувачення з урахуванням положень ст. 337 КПК України, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, у зв'язку з чим не наділений повноваженнями за власною ініціативою ініціювати проведення певних слідчих (розшукових) дій, оскільки функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган, приходить до висновків про необхідність виправдання ОСОБА_1 за ч.1 ст.190 КК України, а саме стосовно епізоду заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайства), вчинення якого їй інкримінується органом досудового розслідування 25.09.2012 року.

У відповідності з вимогами ст. 62 Конституції України, ст.ст.370, 374 КПК України, до п.23 ППВСУ №5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов ППВСУ з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» із змінами та доповненнями, в основу вироку можуть бути покладені тільки достовірні докази, досліджені в судовому засіданні. Обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Отже з урахування викладеного вище, в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ наданий як стороною обвинувачення так і стороною захисту з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до обґрунтованого висновку, що пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення за ч.1 ст.190 КК України по епізоду, вчинення якого їй інкримінується органом досудового розслідування 25.09.2012 року, не знайшло свого підтвердження, оскільки достатніх та допустимих доказів на доведення, що було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_1, органом досудового розслідування не здобуто, а стороною обвинувачення не надано, судом не виявлено, в зв'язку з чим, суд вважає необхідним в силу презумпції невинності, закріпленого у ст. 62 Конституції України виправдати ОСОБА_1

Отже, суд, безпосередньо дослідивши зібрані під час досудового слідства докази сторони обвинувачення та сторони захисту у їх сукупності, давши їм належну оцінку, відповідно до вимог ст.94 КПК України, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 було вчинене кримінальне правопорушення, яке мало місце 14.02.2013 року при обставинах встановлених судом у судовому засіданні.

Однак, суд вважає за необхідне кваліфікувати дії ОСОБА_1 за ч.1 ст.190 КК України, як заволодіння чужим майном, шляхом обману (шахрайство), виходячи з наступного.

З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, відповідно до ч.3 ст. 337 КПК України.

Так, суд прийшов до висновку, що кваліфікуюча ознака вчинення даного кримінального правопорушення ОСОБА_1 із заподіянням значної шкоди потерпілому ОСОБА_10 не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду з огляду на наступне.

Відповідно до примітки 2 ст. 185 КК України у статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік» від 6 грудня 2012 року № 5515-VI неоподатковуваний мінімум доходів громадян станом на 2013 рік становив 554 грн.

Враховуючи, що в даному випадку сума грошових коштів в розмірі 10 000 грн. не перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а отже відсутня кваліфікуюча ознака завдання значної шкоди потерпілому.

Окрім того, враховуючи, що суд виправдав ОСОБА_1 за ч.1 ст.190 КК України, а саме по епізоду заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайства), вчинення якого їй інкримінувалось органом досудового розслідування 25.09.2012 року, відсутня кваліфікуюча ознака повторність по епізоду 14.02.2013 року щодо заволодіння чужим майном, шляхом обману (шахрайство), що визнано судом доведеним.

Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_1 суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України бере до уваги ступінь суспільної небезпеки та тяжкість вчиненого нею злочину, характеризуючі дані про її особу, сімейний стан, вік підсудної, стан її здоров'я, пом'якшуючі та обтяжуючі обставини.

Зокрема судом враховуються, наступні обставини, а саме те, що обвинувачена ОСОБА_1, раніше не судима, кримінальне правопорушення вчинила вперше, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та батьків пенсійного віку, займається суспільно-корисною працею, позитивно характеризується по місцю роботи та по місцю проживання, має незадовільний стан здоров'я.

Обставин, які б обтяжували або ж пом'якшували покарання обвинуваченої судом не встановлено.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченій покарання в межах санкції ч.1 ст.190 КК України, у виді штрафу на користь держави.

Відповідно до п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року із змінами, внесеними згідно із Законом № 1246-VII від 06.05.2014 року, підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджені за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст.12 Кримінального кодексу України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до ст.12 Кримінального кодексу України, особи, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом, мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

Закон України «Про амністію у 2014 році» набрав чинності 19 квітня 2014 року.

Обвинувачена ОСОБА_1 вчинила кримінальне правопорушення 14 лютого 2013 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про амністію у 2014 році» та на день набрання чинності цим законом мала дітей: доньку ОСОБА_18 - ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_19 - ІНФОРМАЦІЯ_5

Відповідно до довідки від 14.07.2014 року за № 2414 зі служби у справах дітей при Подільській районній в м.Києві державній адміністрації у Службі відсутні відомості щодо позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_4 та малолітньої доньки ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_5.

З урахуванням викладеного та того, що підстав за яких би на обвинувачену ОСОБА_1 не розповсюджувалась дія Закону України «Про амністію у 2014 році», зокрема, передбачених у ст.8 цього Закону та ст.4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» судом не встановлено, остання виявила бажання про застосування до неї Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року, суд приходить до висновку про необхідність звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання призначеного за даним вироком.

Судові витрати не стягуються з обвинуваченої з огляду на те, що висновки експертиз судом визнані як неналежні та недопустимі докази та роз'яснює, що це питання може бути вирішене в порядку ст.ст. 537-539 КПК України.

Речові докази: ( т.1 а.с.122, 125, 187-204, 205, 209-2010, 211, 212-213, 214-239; т.2 а.с.32, 33-34, 47-69, 71, 78-101, 110-124, 125, 127-129, 213-238) слід зберігати в матеріалах кримінального провадження, інші (т.2 а.с.22, 23) - знищити.

Керуючись ст.ст.369-371, 373-374 КПК України, суд, -

з а с у д и в :

ОСОБА_1 визнати невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.1 ст.190 КК України.

Виправдати ОСОБА_1, у зв'язку з недоведеністю, що вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.190 КК України в якому вона обвинувачується.

ОСОБА_1 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, та призначити їй покарання у виді штрафу на користь держави в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання за даним вироком у виді штрафу на підставі п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року зі змінами від 06.05.2014 року.

Речові докази: ( т.1 а.с.122, 125, 187-204, 205, 209-2010, 211, 212-213, 214-239; т.2 а.с.32, 33-34, 47-69, 71, 78-101, 110-124, 125, 127-129, 213-238) слід зберігати в матеріалах кримінального провадження, інші (т.2 а.с.22, 23) - знищити.

На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - в той же строк із моменту отримання його копії. Якщо вирок ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий: