Рішення № 41102725, 22.10.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження 22ц/790/7049/14 Головуючий 1 інстанції - Шабас О.С.

Справа № 622/728/14-ц Доповідач - Пилипчук Н.П.

Категорія - інші

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - судді: Пилипчук Н.П.,

суддів: Трішкової І.Ю.,Кірсанової Л.І.

при секретарі - Черепаха С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 02 вересня 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Золочівського районного управління юстиції Харківської області, ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання права на майно та про звільнення з-під арешту,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на 1/3 частину будинку, що знаходиться у спільній сумісній власності її та ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язати ВДВС Золочівського РУЮ Харківської області звільнити 1/3 частки вказаного житлового будинку з-під арешту.

Свої вимоги мотивує тим, що у січні 1994 року вона уклала шлюб із відповідачем ОСОБА_2, за час шлюбу відповідач отримав у власність 1/3 частину спірного житлового будинку, в зв'язку з чим, позивач вважала, що дане майно є спільною сумісною власністю подружжя, проте 12 травня 2014 року на дане майно було накладено арешт ВДВС Золочівського РУЮ Харківської області.

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 02 вересня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

У відповідності до статті 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, що з'явились, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що будинок, що є предметом спору був набутий ОСОБА_2 в порядку приватизації, тому належна йому 1/3 частина будинку є особистою власністю відповідача.

Проте обставини, які суд вважав встановленими, залишились недоведеними, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Судом встановлено, що 22 січня 1994 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали шлюб, зареєстрований Писарівською сільською радою Золочівського району Харківської області, про що у книзі реєстрації актів про укладення шлюбу того ж дня було вчинено запис №1 та видано відповідне свідоцтво серії НОМЕР_1. Після одруження подружжя обрало спільне прізвище ОСОБА_2.

В рамках виконання судового рішення Комінтернівського районного суду Харківської області від 20 квітня 2012 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ПРАТ «ІнтерТрансПоліс» про відшкодування шкоди заподіяної дорожньо-транспортною пригодою (виконавче провадження №39253816) ВДВС Золочівського РУТО Харківської області було складено акт опису та арешту майна від 12 травня 2014 року, яким накладено арешт на майно боржника ОСОБА_2, а саме на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Зазначене нерухоме майно на підставі рішення виконкому Писарівської сільської ради від 21 серпня 2007 року та відповідного свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03 вересня 2007 року на праві спільної часткової власності належить, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 по 1/3 частині кожному.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності.

Згідно ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка, в тому числі, є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядкуспадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Судова колегія вважає, що, вирішуючи справу, суд першої інстанції неповно з*ясував обставини справи, не встановив походження та правовий режим спірного майна, дійшов помилкового висновку про набуття ОСОБА_2 1/3 частини спірного будинку в порядку приватизації.

З пояснень ОСОБА_2 встановлено, що спірний будинок був побудований його батьками до 1972 року. Він особисто не брав ніякої участі у будівництві цього будинку, не вкладав у це будь-які кошти; даючи пояснення в суді першої інстанції він вважав приватизацією оформлення документів про право власності на будинок в порядку забудови, оскільки до того часу будинок не був прийнятий в експлуатацію, свідоцтво про право власності на нього не видавалось.

Судова колегія вважає, що той факт, що свідоцтво про право власності на будинок було оформлено в період шлюбу ще не свідчить про те, що це нерухоме майно є набутим в період шлюбу в розумінні ст. 60 СК України.

ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції з*явитися не побажала, належних та допустимих доказів того, що спірний будинок був побудований під час шлюбу із залученням спільних сумісних коштів подружжя - суду не надала, пояснення ОСОБА_2 про те, що будинок був побудований його батьками до 1972 року не спростувала.

За таких обставин, судова колегія вважає позов таким, що не підлягає задоволенню за недоведеністю, а не з тих підстав, що були вказані судом першої інстанції в оскаржуємому рішенні.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції підставою для чого, згідно п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права. Необхідно ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 02 вересня 2014 скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити з інших підстав.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді