Ухвала суду № 41101837, 22.10.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/571/14-ц Головуючий у І інстанції Підкурганний В.В.Провадження № 22-ц/780/6019/14 Доповідач у 2 інстанції ПриходькоКатегорія 1 22.10.2014

УХВАЛА

Іменем України

22 жовтня 2014 року колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого: Приходька К.П.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

при секретарі: Черепинець А.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 08 вересня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення,-

встановила:

у лютому 2014 року позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

В позові просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23 травня 2007 року № К2НСGA00000108, в розмірі 79 352, 72 дол. США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 3 січня 2014 року становить 634 028 грн. 23 коп., звернути стягнення на садовий будинок загальною площею 223,50 кв.м. та земельну ділянку, які розташовані за адресою Київська область, Вишгородський район, с. Осещина, вул. Садова, 9 буд.83 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки, ПАТ КБ «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50 код ЄДРПОУ 14360570) з укладенням від імені відповідачів договору купівлі - продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі - продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Свої позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23 травня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, в наслідок чого останньому було передано 75000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23 травня 2017 року.

Але, відповідачем було порушено умови договору щодо своєчасного погашення кредиту та відсотків за його користуванням, через що утворилася заборгованість у розмірі 79 352,72 доларів США, яка складається із заборгованості по кредиту, заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості із комісії та із пені.

Зазначене зобов'язання було забезпечене договором іпотеки між сторонами по справі від 23 травня 2007 року, предметом якого є садовий будинок, що знаходиться в с. Осещина, вул. Садова, 9 буд. 83 Вишгородського району Київської області.

З тих підстав представник банку просив про задоволення позов.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 08 вересня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 08 вересня 2014 року, ухвалити нове, яким позовні вимоги в повному обсязі.

Зазначив, що суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що привезло до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 23 травня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №К2НСGA00000108, в наслідок чого останньому було передано 75 000 доларів США та визначено графік по зазначеному договору. Кредит надавався в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплати відсотків, винагороди в строки визначені договором (а.с. 14-17).

Також встановлено, що факт надання грошових коштів ОСОБА_3 підтверджується меморіальним валютним ордером від 07 червня 2007 року №01, згідно якого останньому надано кошти у розмірі 75 000 доларів США.

Також, 23 травня 2007 між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір іпотеки, предметом якого є садовий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Осещина, Садове товариство «Надія» садівницького масиву «Дніпро», вул. Садова, 9 буд. 83, загальною площею 223,50 кв.м., яке належить відповідачам на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про право на власності від 8 травня 2007 року №САВ 431938.

Встановлено, що 03 жовтня 2008 року на адресу відповідачів позивачем направлялося повідомлення щодо збільшення відсоткової ставки за кредитним договором .

Крім того, 26 листопада 2013 року на адресу відповідачів позивачем направлялася вимога щодо виконання зобов»язань за кредитним договором.

Згідно з ст.1 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Стаття 629 ЦК України зазначає, що договір є обов»язковим для виконання сторонами.

Як встановлено ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, в даному випадку сторони бажали укласти правочин і що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.

Також ч.1 ст.612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов»язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позивальник зобов»язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов»язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Як вбачається із кредитного договору від 23 травня 2007 року, укладеного між сторонами по справі, банк має право стягнути кредит до настання 23 травня 2007 року, у тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно, при настанні умов п.2.3.3 (пункт 2.3.7.).

Також, тим же кредитним договором передбачено нарахування пені та штрафу, у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту (розділ 3).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із наданих представником позивача розрахунків, вбачається, що зобов»язання за кредитним договором належним чином, у розумінні статті 527 ЦК України, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконано.

В супереч вимог статті 60 ЦПК України жодних доказів, які б спростовували суму заборгованості по кредитному договору відповідачами суду не надано.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов»язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов»язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, 7 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Так, у ч.1 ст.1 зазначеного Закону України, визначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов»язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об»єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об»єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140кв. метрів для квартири та 250кв. метрів для житлового будинку.

Згідно зі ст.4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Як вбачається із інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно, єдиним нерухомим майном, що є у власності відповідачів визначено будинок по вул. Садовій, 9 №83 у с. Осещина Вишгородського району Київської області, площею 223,5м.кв.

Відповідно до довідок СТ «Надія» від 13 серпня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є членами ГОСТ «Надія» та з 2001 року постійно проживають в садовому ІНФОРМАЦІЯ_1, 9 масиву Сади Дніпро.

Також з кредитного договору 23 травня 2007 року вбачається, що кредитні кошти позивачу ОСОБА_1 надавалися в іноземній валюті.

Тобто, за таких обставин, будинок відповідачів виведено з кола предметів іпотеки, на які може бути звернено стягнення, у тому числі, за рішенням суду Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Тому, суд приходить до вірного висновку про потребу прийняття рішення про відмову у задоволенні позову банку в цій частині.

Що стосується позовних вимог про звернення стягнення на земельну ділянку, яка належить відповідачам, судом правильно зазначається наступне.

У відповідності до ст.6 Закону України «Про іпотеку», будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована.

Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов»язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

Відповідно до статті 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Тобто, в результаті аналізу зазначених правових норм, та з урахуванням позиції суду про відсутність законних підстав для звернення стягнення на будинок, суд вірно зазначив за доцільне відмовити і в цій частині позовних вимог.

Доводи апелянта в апеляційній скарзі про те, що суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що привезло до неправильного вирішення справи, не знайшли свого підтвердження і повністю спростовуються дослідженими належними та допустимими доказами по справі.

За таких обставин, колегія судів, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку відмовивши в задоволенні позову.

Оскільки рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційні скарги і залишити рішення суду без змін.

Керуючись: ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України колегія суддів, -

ухвалила :

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» відхилити, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 08 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді