Рішення № 41099598, 22.10.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2014 р. Справа № 911/1861/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РГК», Київська обл., смт Рокитне

про стягнення 76899671,40 грн.

Головуючий суддя Наріжний С.Ю.

Суддя Бацуца В.М.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Лиходій Д.В. - довіреність № 13-11-14162 від 02.10.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

до господарського суду Київської області звернулось Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РГК» (далі - відповідач) про стягнення 76899671,40 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором від 21.12.2012 р. № 2/1/2-1/2012/980-К/24 щодо повернення отриманих кредитних коштів та нарахованих відсотків. У зв'язку з цим Позивач просить суд стягнути з Відповідача 76899671,40 грн. заборгованості, з якої: 72000000,00 грн. основного боргу, 3718000,00 грн. поточної заборгованості по нарахованим та несплаченим відсоткам, 1100000,00 грн. заборгованості по простроченим відсоткам, 1870,00 грн. пені, нарахованої на несвоєчасно погашені відсотки, 48372,10 грн. інфляційних втрат та 31429,30 грн. 3 % річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.05.2014 р. порушено провадження у справі № 911/1861/14 та призначено її до розгляду на 23.06.2014 р. В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався.

11.07.2014 р. через відділ діловодства суду надійшов відзив Відповідача від 10.07.2014 р. № 200 (вх. № 13643/14) на позовну заяву, згідно якого Відповідач заперечив проти позову, обґрунтовуючи свою позицію наявністю форс-мажорних обставин за вказаним договором, що підтвердив довідками Київської обласної Торгово-промислової палати № 100/03.05 від 26.02.2014 р. та № 5 від 24.04.2014 р.

29.07.2014 р. через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення Позивача на відзив Відповідача, в яких Позивач зазначив, що згідно Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення обставин форс-мажору віднесено виключно до повноважень Торгово-промислової плати України, а Київська обласна ТПП не наділена відповідними повноваженнями, отже довідки, на які посилається Відповідач не можуть бути належними та допустимими доказами на підтвердження позиції Відповідача.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.07.2014 р. витребувано у Торгово-промислової палати України відомості щодо можливості надання Київською обласною ТПП висновків щодо існування форс-мажорних обставин та проаналізувати і надати інформацію про наявність або відсутність форс-мажорних обставин для ТОВ «РГК» при виконання зобов'язань по кредитному договору № 2/1/2-1/2012/980-К/24 від 21.12.2012 р. зазначених, зокрема, в довідках Київської обласної ТПП № 100/03.05 від 26.02.2014 р. та № 5 від 24.04.2014 р.; витребувано у Київської обласної ТПП інформацію щодо періоду існування обставин, які кваліфіковані палатою, як форс-мажорні та зазначені в довідках № 100/03.05 від 26.02.2014 р. та № 5 від 24.04.2014 р.

18.08.2014 р. через відділ діловодства суду надійшов лист ТПП України від 13.08.2014 р. № 2334/05-5 (вх. № 16846/14), в якій остання повідомила, що форс-мажорні обставини на території України підтверджує ТПП України, та вказана інформація підтверджується за кожною визначеною угодою відповідно до їх умов, а не обставин форс-мажору взагалі, і вказані дії проводяться за заявою зацікавленої сторони. Крім цього ТПП України повідомила, що законодавством не передбачено підтвердження форс-мажорних обставин регіональними торгово-промисловими палатами.

19.08.2014 р. через відділ діловодства суду надійшов лист Київської обласної ТПП від 13.08.2014 р. № 372/11.1 (вх. № 16965/14), в якій остання повідомила, що Київська обласна ТПП не видає сертифікатів про форс-мажорні обставини, а надані Відповідачу довідки мали інформаційно-консультативний характер і могли бути використані при зверненні до ТПП України для отримання сертифікату про засвідчення обставин форс-мажору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.08.2014 р. призначено колегіальний розгляд даної справи.

Відповідно до розпорядження № 171-АР від 27.08.2014 р. було призначено для розгляду даної справи колегію у складі: головуючий суддя Наріжний С.Ю., судді: Бацуца В.М., Щоткін О.В. та ухвалою суду від 27.08.2014 р. справу прийнято до провадження у названій колегії, розгляд справи призначено на 18.09.2014 р. В подальшому розгляд справи відкладався.

22.10.2014 р. через відділ діловодства суду надійшла заява Позивача від 21.10.2014 р. № 1-4-15221 (вх. № 97/14) про вжиття заходів забезпечення позову, в якій Позивач просить суд накласти арешт на майно Відповідача, яке є предметом застави, згідно наданого переліку.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що за інформацією банку, керівництвом Відповідача здійснюються заходи щодо відчуження зазначеного майна, що може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до абз. 2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 р. № 16, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Із поданого клопотання Позивача про забезпечення позову суд не вбачає достатніх підстав для забезпечення позову, оскільки Позивачем до клопотання не надано жодного доказу на підтвердження викладених у клопотанні обставин щодо відчуження означеного майна Відповідача.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що клопотання Позивача про вжиття заходів забезпечення позову від 21.10.2014 р. № 1-4-15221 (вх. № 97/14) не підлягає задоволенню.

В судове засідання 22.10.2014 р. з'явився представник Позивача, позов підтримав та просив задовольнити його в повному обсязі. Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 82 ГПК України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

У відповідності з правилами статей 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд, -

ВСТАНОВИВ:

21.12.2012 р. між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (кредитор, позивач у справі), Товариством з обмеженою відповідальністю «РГК» (позичальник, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рокитнянський гранкар'єр» (майновий поручитель) укладено кредитний договір № 2/1/2-1/2012/980-К/24 (далі - кредитний договір), з наступними змінами та доповненнями.

Відповідно до умов Кредитного договору, кредитор погодився надати позичальнику кредит для цілей, викладених у пункті 1.2. Кредитного договору, відповідно до строків та умов, що містяться у Кредитному договорі.

Згідно п. 1.1.1. Кредитного договору, сума кредиту складає 72000000,00 грн. з наступним погашенням суми основної заборгованості згідно графіку, додатку № 5 до цього договору, що є невід'ємною його частиною: 24500000,00 грн. - з 01.07.2013 р. по 30.11.2017 р.; 47500000,00 грн. - з 30.11.2017 р. по 30.11.2022 р.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач виконав свої зобов'язання за Кредитним договором, перерахувавши Відповідачу суму 72000000,00 грн., що підтверджується випискою від 27.12.2012 р., копія якої додана до позовної заяви.

Умови нарахування та сплати відсотків і комісій, а також погашення кредитних коштів визначені у ст. 2 Кредитного договору.

Як зазначає Позивач, починаючи з 01.09.2013 р. Відповідач належним чином не виконує обов'язки зі сплати відсотків (відсотки сплачуються не в повному обсязі та з порушенням строку їх сплати), а починаючи з 25.03.2014 р. Відповідач повністю припинив виконання взятих на себе зобов'язань щодо сплати відсотків за користування кредитом.

Зокрема, як зазначає Позивач, сума нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом станом на 10.04.2014 р. склала 4818000,00 грн., з яких 3718000,00 грн. - поточна заборгованість по нарахованих та несплачених відсотках, 1100000,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.

Вказані обставини щодо припинення виконання зобов'язань за Кредитним договором Відповідачем у відзиві на позов та представником Відповідача протягом розгляду справи не заперечувались.

Згідно п. 4.4. Кредитного договору, у разі невиконання позичальником зобов'язань, визначених п.п. 3.3.2. - 3.3.25. цього договору, порушення позичальником або третьою особою з якою укладений договір забезпечення виконання зобов'язань за кредитом, умов договорів визначених п. 1.3. цього договору, протягом більше 30 (тридцять) днів, банк направляє позичальнику письмове повідомлення про дострокове погашення кредитних коштів, нарахованих відсотків за фактичний час використання кредитних коштів, комісій та нарахованих штрафних санкцій.

15.04.2014 р. Позивачем в порядку п. 4.4. Кредитного договору було направлено Відповідачу вимогу від 11.04.2014 р. № 1-4-5509 про дострокове погашення кредиту, яка була отримана Відповідачем 23.04.2014 р., про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0100115613663.

Пунктом 4.5. Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня, з дати отримання повідомлення банку, визначеного в п. 4.4. цього договору, погасити заборгованість за кредитом, сплатити відсотки за фактичний час використання кредитних коштів, комісії та нараховані штрафні санкції.

Таким чином, передбачений п. 4.5. Кредитного договору строк на виконання Відповідачем вимоги банку про дострокове повернення кредиту, відсотків та нарахованих фінансових санкцій сплив 24.04.2014 р.

Однак, в порушення п.п. 4.4., 4.5. Кредитного договору, зазначена вимога Відповідачем виконана не була, у зв'язку з чим, починаючи з 25.04.2014 р. у Відповідача виникла прострочена заборгованість перед банком за основною сумою кредиту у розмірі 72000000,00 грн.

Заперечуючи проти позову, Відповідач у відзиві обґрунтовує свою позицію наявністю форс-мажорних обставин, що підтверджує довідками Київської обласної Торгово-промислової палати № 100/03.05 від 26.02.2014 р. та № 5 від 24.04.2014 р., та посилається на ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України та пункти 5.1., 7.2. Кредитного договору, як на підставу звільнення від відповідальності.

Відповідно до п. 5.1. Кредитного договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов'язань за цим договором у випадку настання та дії обставин, що знаходяться поза межами контролю сторін, та які сторони не могли передбачити або запобігти. До таких обставин за цим договором належать: військові дії, незалежно від факту оголошення війни, повстання стихійні лиха, громадські заворушення, пожежі, аварії/збої в інформаційних, платіжних системах, а також прийняття органами державної влади України та/або органами місцевого самоврядування відповідних нормативно-правових актів (рішень) тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», засвідчення форс-мажорних обставин віднесено до компетенції Торгово-промислової палати України.

Таким чином твердження Відповідача про наявність форс-мажорних обставин спростовуються наявними матеріалами справи, оскільки Відповідачем не надано відповідного сертифікату, отриманого в установленому законом порядку, та довідки, на які посилається Відповідач у відзиві на позов, носять лише інформаційно-консультаційний характер, що також підтверджено листами ТПП України та Київської обласної ТПП.

Згідно п. 7.2. Кредитного договору, у разі виникнення на ринку несприятливих обставин (у випадку спаду виробництва позичальником щебеневої продукції менше 90 тис. тон на місяць, що виник не з вини позичальника, на весь період такого спаду виробництва, але не більш ніж на 6 місяців; починаючи з 15 грудня по 15 березня кожного року; у випадку довготривалого ремонту техніки та обладнання по видобутку та переробці щебеневої продукції не з вини позичальника та інших обставин), позичальник вправі отримати відстрочення по сплаті основної суми боргу та відсотків у разі виникнення обставин, які будуть підкріплені фінансовими документами та підтверджені фінансовим контролером згідно наданих позичальником документів.

Як зазначає Відповідач у відзиві на позов, Відповідачем в порядку п. 7.2. Кредитного договору було направлено Позивачу листи від 20.01.2014 р. № 21, від 07.04.2014 р. № 107, від 22.04.2014 р. № 125 та від 17.06.2014 р. № 184 щодо відстрочення виконання зобов'язань за Кредитним договором, проте Позивачем зазначені листи залишені без реагування.

Водночас, Відповідачем не надано суду доказів направлення відповідних листів на адресу Позивача, та як вбачається з текстів листів, Відповідачем всупереч положенням п. 7.2. Кредитного договору не надавалися банку фінансові документи на підтвердження викладених обставин.

Крім цього, як зазначив Позивач у письмових поясненнях, Позивачем після направлення вимоги про дострокове погашення кредиту було отримано листи Відповідача від 07.04.2014 р. № 107, від 22.04.2014 р. № 125, та у відповідь на вказані листи Позивачем було направлено Відповідачу лист від 20.05.2014 р. № 1-5-6976 про відмову у погодженні внесення змін до графіку погашення кредитних коштів, оскільки додана Відповідачем до листа довідка Київської обласної ТПП не є підставою для звільнення від відповідальності, та Відповідачем не було додано підтверджуючих фінансових документів, як цього вимагає п. 7.2. Кредитного договору.

Вказаний лист Позивача був отриманий Відповідачем 30.05.2014 р., що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Таким чином всі заперечення Відповідача проти позову повністю спростовуються наявними матеріалами справи.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договором, відповідно до ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані норми кореспондуються з аналогічними положеннями Господарського кодексу України.

Так, відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як встановлено ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом було перевірено правильність нарахування Позивачем відсотків відповідно до умов Кредитного договору, та встановлено, що заявлена сума відсотків у розмірі 4818000,00 грн., з яких з яких 3718000,00 грн. - поточна заборгованість по нарахованих та несплачених відсотках та 1100000,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, є обґрунтованою та арифметично вірною.

Твердження Відповідача у відзиві на позов відносно того, що заявлена у позові сума заборгованості не збігається з даними бухгалтерського обліку Відповідача, не підтверджені Відповідачем за допомогою належних та допустимих доказів.

Доказів здійснення оплати вказаної заборгованості за Кредитним договором станом на дату прийняття рішення Відповідачем суду не надано та наявність такої заборгованості Відповідачем не спростована.

Отже, оскільки на момент прийняття рішення заборгованість Відповідача за Кредитним договором, а саме заборгованість за кредитом у сумі 72000000,00 грн., заборгованість по нарахованих та несплачених відсотках у сумі 3718000,00 грн. та заборгованість за простроченими відсотками у сумі 1100000,00 грн. не сплачена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то господарський суд дійшов висновку, що вказані позовні вимоги підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем грошового зобов'язання за Кредитним договором, Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача 1870,00 грн. пені.

Частиною першою ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини першої ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 4.2. Кредитного договору, у випадку порушення позичальником платіжної дисципліни, зокрема п.п. 1.1.2., 2.5., 2.6., 2.8., 3.3.4.-3.3.6., 5.6. цього договору, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,01 відсотка, в національній валюті України, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобов'язань за цим договором.

Враховуючи те, що наданий Позивачем розрахунок пені є арифметично вірним, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення з Відповідача 1870,00 грн. пені.

Окрім того, у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем грошового зобов'язання за Договором, Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача 31429,30 грн. 3% річних та 48372,10 грн. інфляційних втрат за несвоєчасне погашення відсотків.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки Позивача, господарський суд встановив, що розрахунок 3% річних є обґрунтованим та арифметично вірним, а отже вимога Позивача про стягнення з Відповідача 3% річних за загальний період з 12.08.2013 р. по 09.04.2014 р. підлягає задоволенню повністю в сумі 31429,30 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий Позивачем, судом встановлено, що останній є невірним на підставі наступного.

Згідно п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до абзаців 2, 3 п. 3.2. вказаної Постанови, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, враховуючи те, що найменший період визначення індексу інфляції складає місяць, а згідно наданого Позивачем розрахунку інфляційних втрат, останнім не заявлено жодного періоду нарахування, який би складав повний місяць, суд дійшов висновку, що заявлена Позивачем вимога про стягнення з Відповідача інфляційних втрат є необґрунтованою, отже не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РГК» (09600, Київська обл., смт Рокитне, вул. Ентузіастів, 3; код ЄДРПОУ 37066355) на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (04053, м. Київ, вул. Артема, 15; код ЄДРПОУ 20025456) 72000000 (сімдесят два мільйони) грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 3718000 (три мільйони сімсот вісімнадцять тисяч) грн. 00 коп. заборгованості по нарахованих та несплачених відсотках, 1100000 (один мільйон сто тисяч) грн. 00 коп. заборгованості по простроченим відсоткам, 1870 (одну тисячу вісімсот сімдесят) грн. 00 коп. пені, 31429 (тридцять одну тисячу чотириста двадцять дев'ять) грн. 30 коп. 3% річних, та 73034 (сімдесят три тисячі тридцять чотири) грн. 03 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата виготовлення та підписання рішення 27.10.2014 р.

Головуючий суддя Наріжний С.Ю.

Суддя Бацуца В.М.

Суддя Щоткін О.В.