Ухвала суду № 41097039, 21.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2014 р. Справа № 142817/11

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Старунського Д.М., Гінди О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2011 року у справі за позовом колективного виробничого підприємства «Енергомонтаж» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИЛА :

Колективне виробниче підприємство «Енергомонтаж» 1 лютого 2011 року звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 0007621510/0 від 28.09.2010 року.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду у справі № 2а-4884/11/1370 від 30.08.2011 року адміністративну справу № 2а-4884/11/1370 за позовом колективного виробничого підприємства «Енергомонтаж» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення об'єднано зі справою № 2а-1093/11/1370 за позовом колективного виробничого підприємства «Енергомонтаж» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 0007621510/0 від 28,09.2010 року. Вказаним справам присвоєно номер 2а-1093/11/1370. З урахуванням ухвали про об'єднання адміністративних справ від 30.08.2011 року позивач просить визнати недійсними податкові повідомлення - рішення № 0007621510/0 від 28.09.2010 року та № 0006531520/0/18263/10/15-2 від 04.08.2010 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки правильність сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентом ПП «ВКФ «Інвест-Сервіс-Компані» є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. Відтак позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Оскаржуваною постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2011 року позовну заяву колективного виробничого підприємства «Енергомонтаж» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень - задоволено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що під час проведення перевірки встановлено безтоварність операцій з контрагентом ПП «ВКФ «Інвест-Сервіс-Компані» не підтверджується реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявність виробничих, складських приміщень, відтак позивачем занижено податок на прибуток у сумі 494974.25 грн. та завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 395979.39 грн. Відповідач вважає, що при формуванні даних податковою обліку не повинні враховуватись первинні документи, які вказують на проведення господарських операцій із контрагентом ПП «ВКФ «Інвест-Сервіс-Компані».

Сторони по справі належним чином судом були повідомлені, однак з невідомих для суду причин не з'явилися в зал судового засідання, а тому відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного, або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону:

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину. зокрема й корегувати податкові, зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права.

Колективне виробниче підприємство «Енергомонтаж» зареєстровано 26.06.1996 року, що підтверджено Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців № 11794060. 19.07.2010 року Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова проведено невиїзну документальну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість колективного виробничого підприємства «Енергомонтаж». про що складено Акт № 707/15-2 від 19.07.2010 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. п. 7.4.1. п. 7.4., п. и. 7.7.5. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 395979,39 грн.

04.08.2010 року відповідачем на підставі акта перевірки № 707/15-2 від 19.07.2010 року прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0006531520/0/18263/10/15-2, яким відповідно до вимог п. п. 7.4.1. п. 7.4., п. п. 7.7.5. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану : вартість в сумі 593969,08 грн., у тому числі основний платіж 395979,39грн., штрафні (фінансові) санкції 197989,69 грн.

16.09.2010 року Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова проведено невиїзну документальну перевірку податкової звітності з податку на прибуток колективного виробничого підприємства «Енергомонтаж», про що складено Акт № 80/15-1/01018671 від 16.09.2010 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1. п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 494974,25 грн.

28.09.2010 року відповідачем на підставі акта перевірки № 80/15-1/01018671 від 16.09.2010 року прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» №0007621510/0, яким відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 742461,38 грн., у тому числі основний платіж 494974,25 грн., штрафні (фінансові) санкції 247487.13 грн.

Позивач з прийнятим податковими повідомленнями - рішеннями не погодився, оскаржив вказані рішення в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження оскаржувані податкові повідомлення - рішення1 залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Згідно п. п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно п. 3.1. ст. З цього ж Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону: суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 4.1. ст. 4 цього ж Закону валовий доход - загальна ста доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно п. 5.1. ст. 5 цього ж Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються і виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону, до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою. . організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п. 5.11. ст. 5 цього ж Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно п. 1.7. ст. 1 цього ж Закону, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно п. п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закон}' податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін. у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари, (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким. і придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно п. п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів(послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту)!

Згідно п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 цього ж Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п. п. 7.7.5. п. 7.7. ст. 7 цього ж Закону протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзду перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підтвердження дотримання вимог п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем надано копії: попереднього договору № 10-11/01 від 10.11.2008 року, згідно якого ПП «ВКФ «Інвест-сервіс-компані» (продавець) та КВП «Енергомонтаж» (покупець) зобов'язуються до 12.11.2008 року укласти договір купівлі - продажу товару, визначеного договором; договору купівлі-продажу № 12-11/01 від 12.11.2008 року, згідно якого ПП «ВКФ «Інвест-сервіс-компані» (продавець) зобов'язується продати, а КВП «Енергомонтаж» (покупець) - прийняти та оплатити на умовах договору товар в асортименті та за ціною відповідно до-специфікації. що є невід'ємною частиною даного договору, та специфікації № 1 до нього; податкових накладних № 111101 від 11.11.2008 року на суму 114871,79 грн., № 011219 від 01.12.2008 року на суму 1806192.19 грн., № 211101 від 21.11.2008 року на суму 454902,38 грн.: накладної № 011219 від 01.12.2008 року на суму 2375876,36 грн.; виписок з банківського рахунка за грудень 2008 року; акта заліку взаємних заборгованостей від 31.10.2009 року, складеного КВП «Енергомонтаж» та ПП «ВКФ «Інвест-сервіс-компані», згідно якого кінцева сума заборгованості ПП «ВКФ «Інвест-сервіс-компані» перед КВП «Енергомонтаж» становить 315941,86 грн.

Надані сторонами докази вказують на відсутність порушень позивачем п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Позивачем представлено суду всі відповідні первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарської операції. її відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин. повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин. що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або. встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених . законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п.4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину ,має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини - спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини. що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини. спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України): правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між КВП «Енергомонтаж» і ПТІ : «ВКФ «Інвест-сервіс-компані» ґрунтуються на тому. Що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в актах перевірки віл 19.07.2010 року та від 16.09.2010 року.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований, як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел КВП «Енергомонтаж» на укладення договорів з ПП «ВКФ «Інвест-сервіс-компані» без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо поставки товарів. Це підтверджується не лише документами, але й реальними діями КВП «Енергомонтаж» щодо оплати отриманого товару, його подальшого використання у власній господарській діяльності. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема КВП «Енергомонтаж». на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію, як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в актах перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від - 04.12.1990 року (з наступними змінами і доповненнями). Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного, або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону:

Так. відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин. який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину. зокрема й корегувати податкові, зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова № 0006531520/0/18263/10/15-2 від 04.08.2010 року та № 0007621510/0 від 28.09.2010 року є протиправними і підлягають скасуванню, оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також вимог п. п. 7.4.1. п. 7.4.. п. п. 7.7.5. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

А тому висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2011 року у справі № 2а-1093/11/1370 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий В.В. Ніколін

Судді Д.М. Старунський

О.М. Гінда