Постанова № 41090018, 20.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 жовтня 2014 року № 826/2895/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФС Україна" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкового повідомлення рішення № 0001282202 від 11.10.2013

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 11.10.2013 року № 0001282202.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.03.2014 року повернуто позовну заяву позивачу. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2014 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2014 року скасовано. Справу направлено для продовження розгляду. За результатом автоматичного розподілу, адміністративну справу № 826/2895/14 передано на розгляд судді Окружного адміністративного суду міста Києва Гарнику К.Ю.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням - рішенням про донарахування ПДВ в сумі 688671,51 грн., у тому числі за основним платежем - 550937,21 грн. та за фінансовими санкціями 137734,30 грн. по господарським операціям з фінансового лізингу.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, надав письмові заперечення, які співпадають з висновками акта перевірки від 30.09.2013 року № 110/26-57-22-02-09.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» зареєстроване Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією 05.07.2010 року та перебуває на обліку в ДПІ в Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві як платник податків.

Засновником ТОВ «ВФС Україна», якому належить частка 99,99 %, є Приватна компанія з обмеженою відповідальністю «Вольво Холдинг Сверіге Актіеболаг» (Швейцарія).

Основними напрямками діяльності позивача за КВЕД є торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами; торгівля іншими автотранспортними засобами; надання в оренду інших машин, устаткування та товарів н.в.і.у.; фінансовий лізинг (основний); консультування з питань комерційної діяльності й керування; надання в оренду вантажних автомобілів.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 12.08.2013 року по 30.09.2013 року посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ВФС Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 06.07.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 06.07.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої 30.09.2013 року складено акт № 110/26-57-2-02-09.

Як висновок проведеної перевірки в частині спірних відносин встановлено порушення п.185.1 ст.185, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 604159,50 грн., у тому числі: липень 2011 року - 5731,20 грн., серпень 2011 року - 13764,40 грн., вересень 2011 року - 12863,54 грн., жовтень 2011 року - 6049,72 грн., листопад 2011 року - 7805,08 грн., лютий 2012 року - 21272,58 грн., квітень 2012 року - 25324,15 грн., травень 2012 року - 3159,73 грн., червень 2012 року - 29440,95 грн., липень 2012 року - 52404,54 грн., серпень 2012 року - 54475,19 грн., вересень 2012 року - 62548,99 грн., жовтень 2012 року - 128044,80 грн., листопад 2012 року - 74240,88 грн., грудень 2012 року - 85233,75 грн.

Податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.10.12013 року № 0001282202 Товариству з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» в порушення п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 755199,40 грн., в тому числі: за основним платежем - 604159,50 грн., за штрафними санкціями - 151039,90 грн., з яких позивачем в даному адміністративному позові оскаржується 550937,21 грн. за основним платежем та 137734,30 грн. за штрафними санкціями згідно операцій з фінансового лізингу.

За результатами розгляду скарги ТОВ «ВФС Україна» рішенням Міністерства доходів і зборів України від 21.02.2014 року № 3513/6/99-99-10-01-15 податкове повідомлення-рішення від 11.10.2013 року № 0001282202 та рішення, прийняте за результатом розгляду первинної скарги залишено без змін.

Таким чином, у зв'язку з тим, що податковим органом в акті перевірки та в запереченнях зазначено, що фактично лізингові відносини позивача були торгівлею в розстрочку, в межах даного спору слід встановити наявність в укладених позивачем договорах ознак фінансового лізингу.

При оцінці доказів, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України), судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що за перевіряємий період на формування показників ТОВ «ВФС Україна» та включення до складу податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 550937,21 грн. мало вплив здійснення операцій з передачі автотранспортних засобів у фінансовий лізинг згідно укладених договорів, копії яких долучені до матеріалів справи.

Так, згідно договору фінансового лізингу № UKR03-0112F від 31.01.2012 року, укладеного між ТОВ «ВФС Україна» (Лізингодавець) та ФОП ОСОБА_2 (Лізингоодержувач) Лізингодавець зобов'язується придбати у свою власність у Продавця обладнання, зазначене в Додатку №1 до цього договору (надалі - Обладнання), і надати його Лізингоодержувачу в тимчасове користування упродовж строку лізингу для підприємницьких цілей, за плату, на строк і на інших умовах, зазначених у цьому договорі та загальних умовах, з переходом права власності на Обладнання до Лізингоодержувача наприкінці строку лізингу за умови дотримання відповідних вимог, встановлених цим договором та загальними умовами. Лізингоодержувач зобов'язаний прийняти обладнання та сплачувати лізингові платежі та інші платежі на умовах цього договору.

Характеристики і дані, які дозволяють визначити обладнання, що передається Лізингодавцем у лізинг Лізингоодержувачу за цим договором, зазначені в специфікації, що міститься в додатку №1 до договору.

В період з дати договору до дати передачі обладнання його вартість становить гривневий еквівалент EUR 52000,00, в тому числі ПДВ EUR 8666,67, що станом на дату договору становить 547258,40 грн.

Крім того, умовами договору встановлено розрахунок вартості обладнання в гривневому еквіваленті та розрахунок частини вартості обладнання, що залишилась несплаченою після оплати авансового лізингового платежу, призначення, територія використання, продавець обладнання.

Згідно пункту 4 договору, загальна сума лізингових платежів складається з відшкодування вартості обладнання (основного боргу Лізингоодержувача), процентів та комісій.

Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю авансовий лізинговий платіж у розмірі EUR 15600,00, у тому числі ПДВ EUR 2600,00, що на дату договору становить 164177,52 грн., у тому числі ПДВ 27362,95 грн.

Авансовий лізинговий платіж повністю зараховується в рахунок відшкодування вартості обладнання. Крім того,договором встановлено порядок сплати авансового лізингового платежу, процентну ставку, розмір комісії.

Підпунктом 4.6 пункту 4 договору визначено порядок оплати лізингових платежів відповідно до додатку №4 цього договору та викупну ціну за передачу обладнання від Лізингодавця до Лізингоодержувача.

Строк лізингу за договором складає 24 місяці та починається з дати передачі.

Пунктом 6 договору встановлено порядок та строки поставки і приймання обладнання.

До договору в обов'язковому порядку складений графік лізингових платежів на весь період його дії.

Так, згідно договору фінансового лізингу позивачем передано ФОП ОСОБА_2 сідельний тягач Volvo FN.

Аналізуючи відповідність укладених позивачем договорів відповідності ознакам фінансового лізингу, суд зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.97. пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних засобів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди житла з викупом, оренди земельних ділянок та оренди будівель, у тому числі житлових приміщень.

Лізингові операції поділяються на:

а) оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою);

б) фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;

сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її;

майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Під терміном «строк фінансового лізингу» слід розуміти передбачений лізинговим договором строк, який розпочинається з дати передання ризиків, пов'язаних із зберіганням або використанням майна, чи права на отримання будь-яких вигод чи винагород, пов'язаних з його використанням, або будь-яких інших прав, що слідують з прав на володіння, користування або розпоряджання таким майном, лізингоотримувачу (орендарю) та закінчується строком закінчення дії лізингового договору, включаючи будь-який період, протягом якого лізингоотримувач має право прийняти одноосібне рішення про продовження строку лізингу згідно з умовами договору.

Незалежно від того, регулюється господарська операція нормами цього підпункту чи ні, сторони договору мають право під час укладення договору (правочину) визначити таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору.

Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Дослідивши наявні в матеріалах справи копії договорів, укладених позивачем (Лізингодавцем) з Лізингоотримувачами на прикладі договору фінансового лізингу № UKR03-0112F від 31.01.2012 року, оскільки вказані договори є типовими, суд дійшов висновку, що вони відповідають ознакам договорів фінансового лізингу, оскільки містять у відповідності до положень п.п. 14.1.97. п.14.1 ст.14 ПК України, одну з обов'язкових умов, а саме: сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її.

Як вбачається з наданої позивачем таблиці співставлення ціни придбання та реалізації об'єктів лізингу, підтвердженою відповідними податковими накладними, випискою з рахунку, платіжними дорученнями, договорами фінансового лізингу та видатковими накладними, первісна вартість об'єктів фінансового лізингу, є меншою, ніж сума лізингових платежів згідно додатків до договору, що, в свою чергу, дає підстави вважати, що укладені позивачем договори відповідають ознакам договору фінансового лізингу.

Відповідно до п.п.196.1.2 п.196.1 ст.196 ПК України не є об'єктом оподаткування:

операції з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), у концесію, а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг;

повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику, а також майна, попередньо переданого в концесію або лізинг (оренду) концесієдавцю або лізингодавцю (орендодавцю), крім переданого у фінансовий лізинг;

нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України встановлено, що операції з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю є об'єктом оподаткування ПДВ.

При цьому датою виникнення податкових зобов'язань лізингодавця для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичної передачі об'єкта фінансової оренди (лізингу) у користування лізингоотримувачу (п.187.6 ст.187). Базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче ціни придбання об'єкта лізингу (п.188.1 ст.188).

У лізингоотримувача датою виникнення права на збільшення податкового кредиту для операцій фінансового лізингу є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу (абзац 4 п.198.2 ст.198 Кодексу).

Відповідно до пп. 196.1.2 п. 196.1 ст. 196 Кодексу нарахування та сплата процентів або комісій у складі лізингового платежу у межах договору фінансового лізингу не є об'єктом оподаткування ПДВ.

В судовому засіданні не встановлено невідповідності умов надання лізингових послуг чинному законодавству, зокрема, приписам Закону України «Про фінансовий лізинг», Господарського кодексу України, при цьому, також і не встановлено порушення умов оплати лізингових послуг.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача стосовно заниження позивачем ПДВ при здійсненні операцій згідно договорів фінансового лізингу, які, на його думку, фактично є торгівлею у розстрочку, оскільки вони відповідають вимогам ПК України, Закону України «Про фінансовий лізинг» та нормам Господарського кодексу України і за своїми ознаками є такими, що підпадають під визначення договору фінансового лізингу, а положеннями п.п. 14.1.97. п.14.1 ст.14 ПК України передбачена наявність не всіх, а хоча б однієї обов'язкової умови для визначення договору як договору фінансового лізингу.

Крім того судом встановлено, що придбані основні фонди, які в подальшому стали об'єктами лізингу, за наслідком придбання яких позивачем сформований податковий кредит відповідних звітних періодів, позивач передав у лізинг на підставі умов укладених договорів.

Згідно п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є, у тому числі, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно п. 187.6 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичної передачі об'єкта фінансової оренди лізингу у користування орендарю (лізингоотримувача).

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.02.2014 року у справі № К/800/61806/13.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно нараховано податкові зобов'язання з ПДВ, які визначались з вартості переданого об'єкта лізингу згідно укладених договорів фінансового лізингу, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.10.12013 року № 0001282202 в частині визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість в загальному розмірі 688671,51 грн., у тому числі за основним платежем 550937,21 грн. та 137734,30 грн. за штрафними санкціями згідно господарських операцій за договорами фінансового лізингу підлягає скасуванню.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно положень статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До складу витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, відносяться витрати на правову допомогу.

Частиною 1 статті 90 зазначеного Кодексу закріплено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

У той же час, частиною 3 названої правової норми передбачено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

На реалізацію наведеної бланкетної норми, 20 грудня 2011 року прийнято Закон України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" № 4191-VI, в статті 1 якого закріплено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Стаття 2 цього Закону встановлює, що у разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні

Так, статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" у 2014 році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня на рівні 1218,00 грн. Отже, розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 45,67 грн. за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді у 2014 році.

Згідно наданого позивачем Договору про надання консультативних послуг № 2-1/278-2013 від 09 грудня 2013 року та специфікації виконаних робіт та витраченого часу на надання правової допомоги з січня 2014 року по березень 2014 року, з 12 березня 2014 року по 12 травня 2014 року, представниками позивача витрачено 33 години 40 хв.

При цьому, судом враховано, участь представників позивача у судових засіданнях - 07 липня 2014 року 30 хв. Відтак, загальний час витраченого часу на надання правової допомоги складає 34 години 10 хв. відтак, виплаті в даному провадженні підлягає сума у розмірі 1557,35 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» задовольнити частково.

2.Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.10.12013 року № 0001282202 в частині визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість в загальному розмірі 688671,51 грн., у тому числі за основним платежем 550937,21 грн. та 137734,30 грн. за штрафними санкціями згідно господарських операцій за договорами фінансового лізингу.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» (код ЄДРПОУ 37164056) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 1557,35 грн.

4. В решті вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник