Ухвала суду № 41088484, 15.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/76277/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012

у справі № 2-а-6062/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Есат»

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Есат» (надалі - позивач, ТОВ «ТД «Есат») до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС) про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.04.2012 № 0000272220, № 0000262220.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що виконання зобов'язань та фактичне проведення господарських операцій на підставі укладеного між позивачем та його контрагентом договору підтверджується належно оформленими первинними документами. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат із порушенням норм податкового законодавства.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТД «Есат» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Промтехноопт» за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт № 359/22/37187340 від 10.04.2012. Перевіркою встановлено порушення п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 81 249 грн., в т.ч. за 4 кв. 2011 року -81 249 грн.; пп. 198.4, пп.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 70 651 грн., в. т.ч. по періодах: за жовтень 2011 року - 21 920 грн., за листопад 2011 року - 20 124 грн., за грудень 2011 року - 28 607 грн.

На підставі вищевказаного акта податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.04.2012 № 0000272220, № 0000262220.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно ст. 1 даного Закону господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкової ознаки господарської операції, кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що вступив в дію з 01.01.2011, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п.138.1 ст.138 Кодексу встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ «Промтехноопт» (постачальник) та ТОВ «ТД «Есат» (покупець) укладено договір поставки товару № 140 від 03.10.2011, за умовами якого постачальник зобов'язується придбавати та передавати у власність покупця електротехнічні товари (кабельно-провідникова продукція, СКС, автоматика, світлотехніка, електрофурнітура), порційну продукцію, а також інші товари та матеріали.

Асортимент товару зазначається в рахунках-фактурах, які містяться в матеріалах справи.

Передача товару позивачу підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та товарно-транспортними накладними.

Перевезення товарно-матеріальних цінностей здійснювалось відповідно до договору № 01/09/11 про надання послуг з поставки вантажу, укладеного між ТОВ «ТД «Есат» та ФОП ОСОБА_4

ТОВ «Промтехноопт» на адресу ТОВ «ТД «Есат» виписало рахунки на оплату, які позивач виконав у повному обсязі на підставі платіжних доручень.

Отже, досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ТОВ «ТД «Есат» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість та витрати відповідного періоду за результатом проведення господарських операцій із вказаним контрагентом з дотриманням вимог Податкового кодексу України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладеного позивачем договору, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочину, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Оскільки укладений між ТОВ «ТД «Есат» та ТОВ «Промтехноопт» договір не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання його недійсним, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні договорів із зазначеним суб'єктом господарювання ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, а також про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень, які підлягають скасуванню в повному обсязі.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 у справі № 2-а-6062/12/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна