Ухвала суду № 41088482, 21.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2014 року м. Київ К/800/35666/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області, Державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області Орлової Наталії Олександрівни, третя особа - Фізична особа-підприємець ОСОБА_7, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, що переглядається за касаційними скаргами фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 та Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (Відділ реєстрації), Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області (Реєстраційна служба), Державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області Орлової Н.А. (Реєстратор) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.

Зазначав, що 27 лютого 2013 року Реєстратором проведена реєстрація ОСОБА_7 як фізичної особи-підприємця.

Посилаючись на те, що рішенням суду у 2011 році ОСОБА_7 визнано банкрутом, тому він не має права здійснювати підприємницьку діяльність протягом трьох років, просив визнати протиправними та незаконними дії Реєстратора щодо реєстрації ОСОБА_7 як фізичної особи-підприємця та зобов'язати Відділ реєстрації внести запис про скасування реєстрації (номер запису 24710000000071620 від 27 лютого 2013 року).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року позов задоволено.

У касаційних скаргах ОСОБА_7 та Реєстраційна служба, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять оскаржувані рішення скасувати. При цьому Реєстраційна служба просить ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, а ОСОБА_7 - залишити позов без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги задоволенню не підлягають.

Судами встановлено, що 30 березня 2011 року постановою Господарського суду Харківської області фізичну особу-підприємця ОСОБА_7 визнано банкрутом.

19 грудня 2012 року затверджений ліквідаційний баланс та припинена підприємницька діяльність ОСОБА_7, про що 9 січня 2013 року внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

27 лютого 2013 року Реєстратором внесено запис № 24710000000071620 про реєстрацію ОСОБА_7 фізичною особою-підприємцем.

Також встановлено, що у серпні 2013 року ОСОБА_7 як підприємець звернувся до Арбітражного суду м. Москви (Росія) з позовом в тому числі до ОСОБА_4 про заборону використання товарного знаку.

Задовольнивши позов, який розглядається, суди попередніх інстанцій виходили з того, що повторна реєстрація фізичною особою-підприємцем після визнання особи банкрутом можлива лише в разі повних розрахунків з кредиторами, чого у спірному випадку не відбулося.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з таким висновком судів.

Відповідно до частини восьмої статті 92 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом трьох років після визнання фізичної особи банкрутом ця особа не може бути зареєстрована як фізична особа, придбавати майно або грошові кошти у кредит, укладати договір поруки, передавати майно у заставу.

Згідно з частиною дев'ятою цієї ж статті правила, передбачені частиною восьмою цієї статті, не застосовуються до фізичної особи, якщо у процедурі банкрутства боржник повністю сплатив усі борги.

Абзацом третім частини першої статті 44 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» підставою для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця є наявність обмежень на зайняття підприємницькою діяльністю, які встановлені законом, щодо фізичної особи, яка має намір стати підприємцем.

Як вбачається з рішення про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_7 він не сплатив усі борги в процедурі банкрутства, а це означає, що на нього розповсюджуються заборона, встановлена частиною восьмою статті 92 Закону № 2343-ХІІ.

Посилання відповідачів на те, що державний реєстратор позбавлений права витребувати відомості про сплату боргів не приймаються до уваги.

З аналізу наведених норм Законів № 2343-ХІІ та № 755-IV вбачається, що обов'язок довести сплату боргів лежить на особі, яка звертається за реєстрацією. У разі наявності у державному реєстрі відомостей про припинення діяльності підприємця у зв'язку з банкрутством реєстратор зобов'язаний відмовити у повторній (протягом трьох років) реєстрації, якщо тільки заявник не доведе сплати боргів.

Посилання ОСОБА_7 на пропуск позивачем строку звернення до суду також не приймається до уваги, оскільки це питання належним чином досліджено та оцінено судом першої інстанції.

Зокрема, судом встановлено, що позивач дізнався про порушення своїх інтересів саме фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 з ухвали Арбітражного суду м. Москви від 29 серпня 2013 року.

Відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, звернувшись до адміністративного суду 25 лютого 2014 року, позивач дотримався шестимісячного строку, передбаченого наведеною статтею.

З викладеного вбачається, що висновки судів про задоволення позову є правильними, а доводи, викладені в касаційних скаргах, таких висновків не спростовують та не дають підстав вважати оскаржувані рішення такими, що ухвалені з порушеннями норм матеріального або процесуального права.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційні скарги ОСОБА_7 та Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

А.В.Єрьомін

О.В.Кравцов