Ухвала суду № 41088234, 02.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/50638/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2012

у справі № 2а-1670/1267/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Дельвантеез"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "А.Дельвантеез" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2012 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2012 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "А. Дельвантеез" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт №742/23-2/13946109 від 14.02.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.5.1, пп.5.2.1 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.1, п. 5, ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст. 216, ст.228, ст.626, ст.. 629, ст.650, ст.655, ст.658, ст.662 Цивільного кодексу України, ст.3, ст. 4, ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.36.1 ст.36, п.38.1, ст.38, ст.185, ст.185, ст. 187, ст. 198 Податкового кодексу України, пп.4.2.15 п.4.2 ст.4, пп.6.3.3 п. 6.3 ст.6, п.9.10 ст.9, п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", п.177.8 ст. 177, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України.

На підставі вищезазначеного акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: № 0003812301 від 23.02.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 178194,75 грн.; №0003802301 від 23.02.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 222 742, 25 грн.; №000521702 від 23.02.2012 року, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 510,00 грн.; №0000501702 від 23.02.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи найманих працівників на 2480,35 грн.

Як встановлено матеріалами справи, у перевіряємому періоді позивачем було укладено договори будівельного субпідряду із ТОВ фірма "Снарк, ЛТД". На підтвердження фактичного виконання договорів позивач надав суду копії первинних документів (видаткові накладні, податкові накладні, банківські квитанції про сплату тощо).

Відповідно до пункту 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Беручи до уваги наведене, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності та наявність належним чином оформлених податкових накладних.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до ст. 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Вимогами п. 2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України №327 від 10.08.2005р., встановлено, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та ТОВ фірма «Снарк, ЛТД», визнані судом недійсними. При чому, приписами ч.2 ст.215 ЦК України обумовлено, що правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Приймаючи до уваги, що зміст спірних договорів між позивачем та ТОВ фірма «Снарк, ЛТД» не суперечить актам цивільного законодавства, факт фактичних розрахунків податковим органом не заперечується, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що обставини, якими відповідач обґрунтовує правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, не є належними доказами у справі.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що господарські операції позивача з ТОВ фірма "СНАРК, ЛТД" у перевіряємому періоді мали реальний характер, були пов'язані із господарською діяльністю позивача, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджені податковими накладними та документами первинного бухгалтерського обліку, тому формування позивачем податкового кредиту з ПДВ та валових витрат ґрунтувалося на вимогах Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість", Податкового кодексу України.

Оцінюючи зібрані у справі докази судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності у справі належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0003812301 від 23.02.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 178194,75 грн., №0003802301 від 23.02.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 222 742, 25 грн.

Стосовно порушення позивачем .п. 6.3.3. п. 6.3. ст. 6, п. 19.2. ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6.1. статті 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.03.2003 року №889-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірах, встановлених Законом.

Згідно підпунктів 6.3.1., 6.3.2. пункту 6.3 ст. 6 Закону №889-IV податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати).

Платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги за формою, визначеною центральним податковим органом.

Підпунктом 6.3.3 пункту 6.3 статті 6 Закону №889-IV визначено, що податкова соціальна пільга не може бути застосована до інших доходів платника податку, якщо він отримує протягом звітного податкового місяця одночасно такі доходи, як, зокрема, е) доходи самозайнятої особи від підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності.

Як встановлено судами, 01.07.2008 року ОСОБА_3, 29.11.2010 року ОСОБА_4, 03.01.2010 року ОСОБА_5 подано заяви на ім'я директора ТОВ "А. Дельвантеез" про застосування щодо них податкової соціальної пільги до нарахованого доходу у вигляді заробітної плати .

Відповідно до підпунктом 6.3.3 пункту 6.3 статті 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено обмеження для застосування податкової соціальної пільги до доходів платника податку, якщо він отримує протягом звітного податкового місяця одночасно доходи самозайнятої особи від підприємницької діяльності. Факт реєстрації особи як суб'єкта підприємницької діяльності за умови відсутності доходів від такої діяльності згідно положень Закону не є перешкодою для отримання нею податкової соціальної пільги.

Суди попередніх інстанцій встановили, що в матеріалах справи відсутні відомості про отримання доходів від підприємницької діяльності працівниками позивача ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, а тому висновки фіскального органу про порушення позивачем п.п. 6.3.3. п. 6.3. ст. 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" є протиправним.

Стосовно необґрунтованості висновку відповідача про порушення ТОВ "А. Дельвантеез" п.177.8 ст.177, п.176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, колегія суддів погоджуючись з позицією суду першої інстанції, зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 укладено договір про надання послуг у сфері інформатизації.

Факт надання послуг ОСОБА_6 на підставі зазначеного договору було оформлено актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), додатками до актів із зазначенням переліку наданих робіт (послуг). Оплата позивачем вартості робіт (послуг) СПД-ФО ОСОБА_6 підтверджується платіжними дорученнями із відміткою банку.

Водночас протягом 2011 року ОСОБА_6 був штатним працівником ТОВ "А.Дельвантеез", працював на посаді інженера-програміста.

Згідно із п. 164.2 ст.162 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.

У відповідності до п.162.1 ст.162 Податкового кодексу України платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок (пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України).

Згідно із п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Пунктом 177.1 ст.177 Податкового кодексу України визначено, що доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в п.167.1 ст. 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця (п.177.2 ст.177 ПК України).

Суди попередніх інстанцій встановили, що відносини між ТОВ "А. Дельвантеез" та СПД-ФО ОСОБА_6 за договором про надання послуг у сфері інформатизації від 01.01.2011 року були фактично трудовими, а сторони договору прирівнювалися до працівника чи роботодавця відповідно до пп. 14.1.195 та 14.1.222 п.14.1 ст.14 цього Кодексу.

Враховуюче зазначене колегія суддів погоджує висновок судів, що позивач згідно пп.177.8 ст.177 Податкового кодексу України під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю ОСОБА_6 від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності, не мав обов'язку утримувати податок на доходи у джерела виплати.

Стосовно винесеного відповідачем податкового повідомлення-рішення №000521702 від 23.02.2012 колегія суддів зазначає наступне.

В акті перевірки зазначено, що перевіркою правильності заповнення податкових розрахунків за формою 1-ДФ було встановлено, що підприємством в І-ІІІ кв. 2011 року не в повному обсязі відображено виплати, здійснені готівкою СГД-фізичним особам за придбаний товар та надані послуги, у зв'язку з чим порушено п.119.2 ст.119, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України.

При цьому в акті перевірки не визначено перелік фізичних осіб-підприємців, по яким позивач не відобразив у звітності виплати, не вказано, в яких цивільно-правових відносинах проведено відповідні виплати, якими документами вони підтверджуються.

Відповідно до пункту 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року, № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

З огляду на викладене, акт перевірки в частині встановлення порушення п.119.2 ст.119, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України складено із порушенням Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, не дозволяє встановити зміст порушення та його документальне підтвердження.

Враховуюче зазначене колегія суддів погоджує висновок судів попередніх інстанцій, що висновок перевірки про неповне відображення позивачем в І-ІІІ кв. 2011 року виплат, здійснених готівкою СГД-фізичним особам за надані послуги перевезення, у зв'язку з чим порушено п.119.2 ст.119, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, є безпідставним.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2012 у справі № 2а-1670/1267/12 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2012 у справі № 2а-1670/1267/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді Г.К. Голубєва О.І. Степашко