Ухвала суду № 41083953, 21.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4865/14 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Кисіля С.П.,

представника відповідача - Завгороднєвої О.М,,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арабський енергетичний альянс ЮЕЙ» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів у м. Києві - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Міжрегіонального головного управління Міндоходів у м. Києві - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2014 року -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Кувейт Енерджі Юкрейн», правонаступником якого є ТОВ «Арабський енергетичний альянс ЮЕЙ», звернулося у суд із позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів у м. Києві - Центрального офісу з обслуговування великих платників, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.01.2014 року №0000104140.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність визначення позивачу грошового зобов'язання з огляду на те, що подання заяв зі скаргами на постачальників, що не правильно оформили виписані податкові накладні, або не зареєстрували їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, є підставою для формування податкового кредиту за такими податковими накладними.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість за листопад 2013 року, за підсумками якої складено акт від 31.12.2013 року №1538/41-40/31511844 та виявлено порушення пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.2 ст. 198, абз. 9, 11 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 785260,47 грн за період, що перевірявся.

У зв'язку із проведеною перевіркою, 30.01.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000104140, яким позивачу зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість в загальному розмірі на 142950 грн.

Як убачається із акту перевірки, підставою для нарахування податкового зобов'язання за вказаним податковим рішенням стало виявлення податковим органом безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту за листопад 2013 року сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних №1 від 01.11.2013 року, №2 від 02.11.2013 року, виписаних позивачу ТОВ «НГК Плюс», №1 від 10.07.2013 року та №1 від 08.08.2013 року - ТОВ «Нафтогазмонтаж», №120 та №121 від 22.11.2013 року, №115, №116, №117 від 21.11.2013 року - ТОВ «БУ-1 Прилуки», заповнених контрагентами позивача із порушеннями вимог та не зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних. Такі висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що позивачем порушено строк подання заяв зі скаргами на контрагентів, позаяк, на переконання першого, такі заяви можуть подаватись лише за той звітний період, у якому виникло право на віднесення сум до податкового кредиту, зокрема, за звітний період, в якому проведено оплату за придбані товари чи послуги. Таким чином відповідач дійшов висновку, що подані позивачем у наступних після списання коштів з його банківського рахунку в оплату замовлених товарів і послуг звітних періодах заяви зі скаргами на постачальників не можуть бути підставою для формування за рахунок сум сплаченого ПДВ податкового кредиту.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Відповідно до ст. 198 названого Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податку накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів / послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів / послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів / послуг.

Зважаючи на викладені норми, колегія суддів зауважує, що зазначена правова конструкція покликана гарантувати право платника на формування податкового кредиту незалежно від дотримання податкового законодавства його контрагентами.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що не слід враховувати посилання податкового органу на подання позивачем відповідних заяв зі скаргами та первинними документами щодо господарських операцій у іншому звітному періоді, ніж той, в якому була проведена оплата замовлених товарів чи послуг чи виписана податкова накладна, оскільки в силу приписів абзацу 3 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, право включення до податкового кредиту сум сплаченого ПДВ зберігається за платником протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Будь-яких інших обмежень щодо строків формування податкового кредиту за рахунок сплачених сум ПДВ по податковим накладним податковим законодавством не встановлено.

Таким чином, відповідачем за результатами необґрунтованих висновків посадових осіб в акті перевірки було безпідставно позбавлено позивача права на віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, що були ним сплачені у процесі господарської діяльності.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів констатує, що позивач діяв у межах визначених податковим законодавством, а відтак у податкового органу були відсутні підстави для визначення йому спірних грошових зобов'язань.

Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів у м. Києві - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 27 жовтня 2014 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М