Ухвала суду № 41076690, 21.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5809/14 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

21 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого-судді - Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. та Оксененка О.М.,

при секретарі - Трегубенко Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Моноліт» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Моноліт» (далі - позивач, ТОВ «Спецбуд-Моноліт») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про скасування податкових повідомлень-рішень від 13.03.2014 року №0004352201 та від 27.12.2013 року №00008312207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2014 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову про відмову в задоволенні позову, вважаючи, що судом неповно з'ясовано обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанова суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Спецбуд-Моноліт» є юридичною особою, яка перебуває на податковому обліку ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві як платник податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Відповідачем було проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ «Спецбуд-Моноліт» з питань формування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за період з 01.01.2013 року по 30.09.2013 року, за результатами якої складено акт від 19.12.2013 року №2427/22-07/37633636.

Згідно з висновками вказаного акту перевірки, позивачем порушено вимоги податкового законодавства, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 8782,00 грн. та до завищення від'ємного значення з ПДВ, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 565690,00 грн.

На підставі акту від 19.12.2013 року №2427/22-07/37633636 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 27.12.2013 року №00008312207, яким товариству збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 10978,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2196,00 грн., та №0008322207, яким ТОВ «Спецбуд-Моноліт» зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 565690,00 грн.

Позивачем до ГУ Міндоходів у м. Києві Міндоходів України подана скарга на зазначені податкові повідомлення - рішення, за результатами розгляду якої податкове повідомлення-рішення від 27.12.2013 року №00008312207 було залишено без змін, податкове повідомлення-рішення від 27.12.2013 року №0008322207 скасоване, а ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у місті Києві зобов'язано винести податкове повідомлення-рішення форми «В4» про зменшення від'ємного значення з ПДВ у сумі 565690,00 грн.

У зв'язку з цим 13.03.2014 року відповідачем було винесено податкове-повідомлення-рішення №0004352201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на суму 565690,00 грн.

ТОВ «Спецбуд-Моноліт» до Міндоходів України була подана повторна скарга на податкові повідомлення-рішення від 27.12.2013 року №00008312207, від 27.12.2013 року №0008322207 та на рішення про результати розгляду первинної скарги, яка за результатами розгляду залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

У зв'язку з цим, позивачем до ГУ Міндоходів у м. Києві Міндоходів України була подана скарга на податкове повідомлення-рішення від 13.03.2014 року №0004352201, яка рішенням про розгляд скарги залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 27.12.2013 року №0008322207 та від 13.03.2014 року № 0004352201, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, ТОВ «Спецбуд-Моноліт» звернулось з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції, вчинені між позивачем і його контрагентом у спірний період часу, мають реальний характер, а тому в даному випадку наявні правові підстави для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та здійснивши системний аналіз чинного законодавства, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення №88)..

Так, відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу вимог п.198.2. ст.198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У п.198.3 ст.ПК України закріплено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6. ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

П.п.200.1, 200.4 ст.200 ПК України передбачено, що 200.1. сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Порядок складення платником податку-продавцем податкової накладної та надання її покупцю визначено статтею 201 ПК України.

Відповідно до п.201.1. ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно до ч.1 ст.9 Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналогічні правові приписи містяться у п.2.4 Положення №88.

Отже, з наведених законодавчих положень вбачається, що правильність визначення платником від'ємного значення з ПДВ безпосередньо залежить від правильності складання ним податкової звітності з ПДВ та наявності в нього права на формування податкового кредиту. При цьому, підставою для виникнення права платника податків на формування податкового кредиту є наявність одночасно двох умов: 1) первинної документації, зокрема, належним чином оформлених податкових накладних; 2) наявність в осіб, які здійснюють нарахування податку та складання податкових накладних, статусу платника податку.

Виходячи з цього, колегія суддів звертає увагу на те, що у період часу, за який контролюючим податковим органом було проведено перевірку податкової звітності позивача, ТОВ «Спецбуд-Моноліт», зокрема, перебувало у господарських правовідносинах з ПП «Гарант-Енерго» на підставі укладених з ним договорів підряду від 23.03.2012 року №23/03-ПР/12-БЗ, №12-21/03-ПР/12/БЗ та від 22.10.2012 року №22/10-ПР/12-АГ.

При цьому, реальність фінансово-господарських операцій між ТОВ «Спецбуд-Моноліт» і ПП «Гарант-Енерго» за вказаними договорами підтверджується відповідними актами приймання виконаних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, підсумковими відомостями ресурсів, платіжними дорученнями та податковими накладними.

Судова колегія відзначає, що всі перелічені документи складені з дотриманням вимог ст.9 Закону №996-XIV та п.2.4 Положення №88.

Крім того, у матеріалах справи наявні докази, підтверджуючі, що спірні фінансово-господарські операції позивача з ПП «Гарант-Енерго» відображені також у податковій звітності зазначеного контрагента.

Таким чином, оскільки витрати позивача при здійсненні господарських операцій з ПП «Гарант-Енерго» у період з 01.01.2013 року по 30.09.2013 року були відображені у відповідних податкових накладних, складених на підставі правовідносин між позивачем та зазначеним контрагентом, який на момент виникнення спірних правовідносин був зареєстрований як платники ПДВ, первинні документи виписані та зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства, рух коштів за спірними господарськими операціями підтверджується належною бухгалтерською та банківською документацією, то колегія суддів вважає, що невизнання відповідачем права позивача на формування податкового кредиту на підставі зобов'язань з ПП «Гарант-Енерго» є не обґрунтованим.

Посилання апелянта на порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства, що зафіксовані в акті перевірки ПП «Гарант-Енерго», судова колегія вважає безпідставними і такими, що не ґрунтуються на нормах права, з огляду на наступне.

Зі змісту ст.61 Конституції України вбачається, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншого суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема, у галузі податкових правовідносин.

Отже, у чинному законодавстві України виникнення у платника ПДВ права на податкові пільги не ставиться в залежність від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентами, а тому при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку, а відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, яке відповідно до ст. 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Виходячи з викладеного колегія суддів вважає, що відповідачем, у порушення приписів ч.2 ст.71 КАС України, не надано ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження жодних належних і допустимих, у розумінні ст.70 КАС України, доказів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції.

З огляду на це, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає його без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 22.10.2014 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Оксененко О.М.