Ухвала суду № 41060929, 15.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/57498/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі -ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.02.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012

у справі № 2а-19431/11/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ространснафтопродукт" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.11.2011 № 0001582360 з посиланням на недоведеність податковим органом обставин, з якими чинне податкове законодавством пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що положення пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України свідчать на користь висновку про те, що сума сформованого платником податку - покупцем податкового кредиту має відповідати задекларованій постачальником сумі податкового зобов'язання

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну позапланову перевірку Товариства в питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.06.2011, оформлену актом від 16.11.2011 № 534/1-23-60-35234346. Під час цієї перевірки за результатами аналізу даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України податковим органом було виявлено невідповідність сум сформованого позивачем податкового кредиту сумам податкових зобов'язань, задекларованих його постачальниками (товариством з обмеженою відповідальністю «Хімічна компанія «Укрхімпром» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фактор Капітал»).

Наведене стало підставою для донарахування Товариству грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 149 953 грн. із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, попередні судові інстанції цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі.

Так, згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними). Інших вимог щодо відображення сум ПДВ у складі податкового кредиту чинне податкове законодавство не містить.

Зазначені норми податкового законодавства не пов'язують право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету.

За відсутності доказів змови позивача з іншими платниками та узгодженості їх дій з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів результатів у сфері оподаткування порушення цими платниками податкової дисципліни не можуть впливати на результати податкового обліку Товариства. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

А тому доводи податкового органу про недекларування названими контрагентами у податковій звітності відповідної суми податкових зобов'язань, що виникли за фактом виконання поставок в адресу позивача, не можуть розглядатися як доказ недобросовісності позивача як платника податків, позаяк стосуються виключно правопорушень, допущених цими контрагентами, тобто третіми особами.

Судами також було встановлено, що реальність виконання названими контрагентами поставок паливно-мастильних матеріалів та орендних послуг Товариству підтверджується необхідними первинними документами (договорами, актами приймання-передачі, видатковими накладними, квитанціями про приймання вантажу залізницею, виписками з банківського рахунку позивача про оплату придбаних товарів та послуг у безготівковому порядку); вказані обставини у ході розгляду справи податковим органом не заперечувалися.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про відсутність підстав для невизнання права позивача на податковий кредит в оспорюваній сумі, та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зроблених судами першої та апеляційної інстанцій та підтверджених матеріалами справи висновків. Фактично ці доводи є результатом іншого тлумачення податковим органом норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних рішень зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012 у справі № 2а-19431/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько