Ухвала суду № 41057153, 20.10.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Копія

Справа № 128/2283/14-ц Провадження № 22-ц/772/2798/2014Головуючий в суді першої інстанції Васильєва Т. Ю.Категорія 34Доповідач Медяний В. М.

У Х В А Л А

Апеляційного суду Вінницької області

20 жовтня 2014 року

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: судді Медяного В.М.,

Суддів : Матківської М.В., Денишенко Т.О.,

при секретарі : Агеєвій Г.В.,

за участю сторін у справі: позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19 серпня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Посилається на те, що 04.11.2013 року біля 17.00 год. на автодорозі Стрий-ТернопІль-Кіровоград-Знам'янка біля с. Гавришівка Вінницького району Вінницької області відповідач ОСОБА_4, рухаючись на скутері «Скаймото» без номерного знака в напрямку с. Вінницькі Хутори Вінницького району Вінницької області, під час переїзду через перехрестя не переконався у безпечності маневру для інших учасників дорожнього руху, внаслідок чого зіткнувся з автомобілем «Volkswagen T4», д/н НОМЕР_1, під керуванням позивача ОСОБА_2, пошкодивши даний автомобіль.

У зв'язку з цим та оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_4 не застрахована, позивач вимушений був звернутися до суду з вказаним позовом. Просив стягнути з відповідача на його користь 17283, 89 грн. на відшкодування матеріальної шкоди завданої автомобілю, 144 грн. на відшкодування витрат на оплату за послуги стоянки пошкодженого автомобіля, 495 грн. витрат на евакуацію транспортного засобу та 500 грн. понесених витрат на правову допомогу.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 19 серпня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 17922,89 грн. на відшкодування завданої матеріальної шкоди, а також 743,60 грн. понесених судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач у справі ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції від 19.08.2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник скаржника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 апеляційну скаргу свого довірителя повністю підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу не визнали та заперечили проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Встановлено, що 04.11.2013 року біля 17.00 год. на автодорозі Стрий-Тернопідь-Кіровоград-Знам'янка біля с. Гавришівка Вінницького району Вінницької області водій скутера «Скаймото» без номерного знака ОСОБА_4, рухаючись в напрямку с. Вінницькі Хутори Вінницького району Вінницької області під час здійснення переїзду через перехрестя не переконався у безпечності маневру для інших учасників дорожньою руху та допустив зіткнення з автомобілем «Volkswagen T4», д.н.з. НОМЕР_1, 2000 року випуску, під керуванням ОСОБА_2, який йому належить згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САЕ 706751, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Згідно постанови слідчого СВ Вінницького РВ УМВС України у Вінницькій області від 04.03.2014 року було закрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України у зв'язку з встановленою відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, а копію постанови та матеріалів направлено в ВДАІ Вінницького РВ УМВС України у Вінницькій області для вирішення питання про притягнення водія ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності (а.с.9).

Згідно висновку експерта № 503а від 17.12.2013 року НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області « у дорожній ситуації, що склалася, дії водія скутера «Скаймото» ОСОБА_4 не відповідали вимогам п.п. 10.1,16.11 Правил дорожнього руху України і знаходилися з технічної точки зору в причинному зв'язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди».

Згідно постанови Вінницького районного суду Вінницької області від 06.05.2014 року по адміністративній справі № 128/1716/14-ц. ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративною правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а адміністративну справу закрито у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення. Крім цього, у даній постанові зазначається, що ОСОБА_4 вину у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП визнав та щиро розкаявся (а.с.10).

Згідно висновку експерта № 1 від 27.02.2014 року НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області ринкова вартість аналогічного повно комплектного технічно справного автомобіля «Volkswagen T4», д.н.з. НОМЕР_1, 2000 року випуску, з ПДВ складає 93 440 грн. Розмір матеріального збитку, завданий власнику автомобіля марки «Volkswagen T4», д.н.з. НОМЕР_1, 2000 року випуску, в результаті його пошкодження складає 17 283, 89 грн. (а.с. 11 - 13).

Згідно квитанцій, наданих позивачем ОСОБА_2, ним було сплачено 144 грн. за послуги по зберіганню транспортного засобу та 495 грн. за послуги з доставки транспортного засобу (а.с. 14, 15).

Тобто загальна сума матеріальної шкоди, завданої позивачу, становить 17922,89 грн. (17283,89 грн.+144 грн.+495 грн.).

Також встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 як водія не застрахована.

Згідно баз даних АІС «Автомобіль» УДАІ УМВС України у Вінницькій області та «НАІСДДАІ» МВС України, на громадянина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1., транспортних засобів не зареєстровано.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки пошкодження автомобіля позивача ОСОБА_2 відбулися в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка виникла з вини відповідача ОСОБА_4, цивільно-правова відповідальність якого не була застрахована, на відновлення свого порушеного права позивач вже поніс відповідні витрати на доставку та зберігання автомобіля та має понести витрати на його ремонт, а тому позовні вимоги пред'явлені позивачем правомірно та до належного відповідача, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими та законними. Заперечуючи проти позову, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували дані позовні вимоги.

Так зокрема, згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, мас право на їх відшкодування. При цьому збитками є як втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати. які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), так і доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі,

Відповідно до ч. 1. ч. 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Згідно ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2013 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв'язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

Відповідно до п. 14 цієї ж постанови, при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Зокрема, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Відповідно до п. 16 даної постанови, відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Якщо факт завдання шкоди відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV не є страховим випадком, то потерпілий має право вимагати відшкодування шкоди на підставі загальних правил, встановлених ЦК.

Згідно п. 20 даної постанови, під відсутністю в особи, винної у завданні шкоди, права керування транспортним засобом відповідної категорії слід розуміти неможливість надання документів, які підтверджують право управління транспортним засобом, через те, що зазначена особа не володіє такими документами або позбавлена такого права у встановленому законом порядку.

Таким чином колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про те, що висновок експерта № 1 від 27 лютого 2014 року на його думку не є належним доказом понесення позивачем витрат і що при його оцінці суд не врахував, що вказаний висновок було отримано в рамках кримінального провадження з метою встановлення наявності чи відсутності ознак злочину, де розмір матеріальних збитків є кваліфікуючою ознакою. Встановлено, що експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків за ст.ст. 384, 385 КК України в ході кримінального провадження слідчим яким була призначена автотоварознавча експертиза саме для визначення розміру заподіяного потерпілому збитку в зв'язку з пошкодженням належного йому транспортного засобу 04.11.2013 року. Таким чином, висновок експерта за № 1 від 27 лютого 2014 року, отриманий в рамках кримінального провадження, є належним і допустимим доказом в цивільній справі, а тому суд на законних підставах прийняв його до уваги при визначенні розміру заподіяної позивачу матеріальної шкоди.

Окрім цього, слід звернути увагу на те, що для встановлення наявності чи відсутності ознак злочину та кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 286 КК України розмір матеріальних збитків значення не має, оскільки у даному випадку значення має ступінь тяжкості отриманих потерпілим тілесних ушкоджень. В зв'язку з тим, що позивач ОСОБА_2. не отримав тілесних ушкоджень, які можливо віднести до тілесних ушкоджень середнього ступеня важкості, тому постановою слідчого від 04.03.2014 року кримінальне провадження було закрито у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Суду надані належні та допустимі докази винуватості ОСОБА_4 в заподіянні ОСОБА_2 майнової шкоди та розміру даної заподіяної шкоди. Разом з тим, ОСОБА_4, заперечуючи свою винуватість в заподіянні позивачу матеріальної шкоди, не надав суду жодного належного доказу своєї невинуватості та не заявляв клопотання про призначення експертизи на предмет визначення розміру заподіяної матеріальної шкоди.

Крім цього, суд бере до уваги те, що до даного часу відповідач ОСОБА_4 не запропонував позивачу ОСОБА_2 в добровільному порядку відремонтувати пошкоджений з його вини автомобіль та не намагався здійснити відшкодування позивачу заподіяної ним шкоди.

При цьому, колегія суддів враховує також і те, що позивач ОСОБА_2 разом із відшкодуванням завданої матеріальної шкоди не порушує також питання і про відшкодування заподіяної йому моральної шкоди, для того щоб не ставити відповідача у скрутне матеріальне становище..

Що стосується доводів апеляційної скарги на те, що ухваленні рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, проте має певну цінність, суд одночасно повинен був обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду, то слід зауважити, що відповідно до п. 14 Постанови № 4 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» суд з урахуванням принципу диспозитивності вирішує питання про передачу майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду, лише за заявою заподіювана шкоди.

Оскільки в ході розгляду справи судом першої інстанції відповідач ОСОБА_4 не подавав заяву про передачу йому майна, тому суд за власною ініціативою не міг вирішувати це питання.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому з одних лише формальних міркувань не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з'ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об'єктивний склад, права та обов'язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: підпис. В.М. Медяний

Судді:підписи. М.В. Матківська

Т.О. Денишенко

Згідно з оригіналом.

Суддя: В.М. Медяний