Ухвала суду № 41051887, 17.10.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 373/1139/14 Головуючий у І інстанції Свояк Д.В.Провадження № 22-ц/780/4772/14 Доповідач у 2 інстанції БілоконьКатегорія 47 17.10.2014

УХВАЛА

Іменем України

16 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді - Білоконь О.В.,

суддів Даценко Л.М., Савченка С.І.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2014 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ,-

встановила:

У травні 2014 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

Позов мотивувала тим, що у липні 2013 році було розірвано шлюб між нею та відповідачем.

Оскільки сторони не досягли домовленості щодо порядку поділу майна позивач просила суд поділити майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, виділивши їй ? частину житлового будинку, загальною площею 106,80 кв.м., вартістю в 22533 грн., розташованого за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Короленка,17 та ? частину земельної ділянки, загальною площею 0,1000 га, вартістю 45781,10 грн., що розташована за цією ж адресою.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Поділено майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, виділено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кожному по 1/2 житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; та по 1/2 земельної ділянки, загальною площею 0,1001 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 3211000000:01:086:0019.

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що спірну земельну ділянку, на якій знаходиться житловий будинок, він придбав до укладення шлюбу з позивачем шляхом використання свого особистого права на безоплатну приватизацію частки земельного фонду. З цих міркувань відповідач вважає, що спірна земельна ділянка є його особистою приватною власністю і поділу не підлягає.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний житловий будинок та земельна ділянка під цим будинком є спільною сумісною власністю подружжя, тому майно подружжя слід поділити шляхом визнання за сторонами права власності по ? частини цього майна за кожним.

Такі висновки суду ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1993 по 2013 роки.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 2 серпня 2001 року, ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 ( а.с.16).

Як вбачається з державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 6 листопада 2003 року, ОСОБА_1 на підставі рішення Переяслав-Хмельницької міськвиконкому № 27-2 від 20 лютого 2003 року, належить земельна ділянка площею 0,1001 га в АДРЕСА_1 ( а.с.17).

Відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч.ч.1 та 3 ст.368 ЦК України - спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлене домовленістю між ними.

Згідно з ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними чи шлюбним договором.

Частиною першою статті 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Враховуючи, що ОСОБА_1 набув у власність житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку під ним серпня 2001 року та 6 листопада 2003 року, тобто у період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вказане майно є спільним майном подружжя і обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірна земельна ділянка є особистою приватною власністю відповідача не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Законом України від 11.01.2011 р. № 2913-VІ «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу щодо об»єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08.02.2011 р., ст. 61 СК України доповнено ч.5, якою передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Згідно з ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до чч.1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом»якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Колегія суддів згідна з висновком суду першої інстанції про те, що одержана відповідачем під час шлюбу у 2003 році у власність на підставі ст.ст. 81, 116 Земельного кодексу України шляхом приватизації спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу як майно подружжя.

Крім того, колегія суддів бере до уваги ч. 18-2. Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», про те, що якщо земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: