Рішення № 41051285, 10.10.2014, Монастириський районний суд Тернопільської області

Справа № 603/698/13-ц

Провадження №2/603/3/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2014 р. м.Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Галіяна І. М.

при секретарі Пшеничняк В.Й., Бішко І.М.

розглянувши в судовому засіданні в залі суду міста Монастириська цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - комунальне підприємство «Бучацьке районне бюро технічної інвентаризації»; Соколівська сільська рада

про визнання ? права власності на майно подружжя та його поділ,

та за позовом ОСОБА_4

до ОСОБА_1 та ОСОБА_2

про визнання права власності на будівельні матеріали та стягнення коштів

за участю:

позивача за первісним (відповідача за другим позовом) ОСОБА_1

та її представників ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

відповідача ОСОБА_2

та його представника ОСОБА_10

позивача за другим позовом ОСОБА_4

та його представника ОСОБА_11

в с т а н о в и в :

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог комунальне підприємство «Бучацьке районне бюро технічної інвентаризації» про визнання права власності на ? спільного майна подружжя та його поділ. Після зміни позовних вимог у травні 2014 року ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на ? частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, із його поділом відповідно до першого варіанту поділу, запропонованого у висновку судової будівельної-технічної експертизи від 12.12.2013 року № 5577/13-22, визнати право власності ? частки приміщення магазину по АДРЕСА_2 із його поділом відповідно до першого варіанту поділу, запропонованого у висновку судової будівельної-технічної експертизи від 12.12.2013 року № 5577/13-22, визнати право власності на ? частки приміщення магазину по АДРЕСА_3 із його поділом відповідно до першого варіанту поділу, запропонованого у висновку судової будівельної-технічної експертизи від 12.12.2013 року № 5577/13-22, визнати право власності на ? частки будівельних матеріалів використаних у процесі будівництва нежитлового приміщення (складу-гаражу) по АДРЕСА_3 із його поділом відповідно до першого варіанту поділу, запропонованого у висновку додаткової судової будівельної-технічної експертизи від 20.03.2014 року № 464/14-22, просила також ОСОБА_1 стягнути із ОСОБА_2 вартість ? частини автомобіля марки LDV 400 CONVOY D, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у сумі 26735,61 грн.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 06 жовтня 1976 року вона перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу подружжям набуто у власність рухоме та нерухоме майно, зокрема: незавершений будівництвом будинок, готовністю 100%, однак не зданий в експлуатацію та не зареєстрований у передбаченому законом порядку в АДРЕСА_3; нежитлове приміщення (магазин) зі складом-гаражем в АДРЕСА_3; нежитлове приміщення (магазин) по АДРЕСА_2; вантажний автомобіль марки LDV 400 CONVOY D, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Зазначене майно відповідач не погоджується поділити в добровільному порядку. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги й провести поділ спільного майна подружжя.

Ухвалою суду від 16 червня 2014 року було об'єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог Бучацьке районне бюро технічної інвентаризації, про визнання ? права власності на майно подружжя та його реальний поділ із цивільною справою за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, в подальшому уточнено ще й до ОСОБА_1, про визнання права власності на будівельні матеріали нежитлового приміщення складу-гаражу по АДРЕСА_3 та стягнення 72040 грн. затрат на ремонт верха магазина розташованого по АДРЕСА_3.

Ухвалою суду від 27 липня 2014 року, за клопотанням представника позивача за первісним позовом ОСОБА_6 суд залучив до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Соколівську сільську раду Бучацького району.

За заявою представника ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_11 від 06 жовтня 2014 року про закриття провадження у зв'язку з частковою відмовою від позовних вимог, судом закрито провадження в частині визнання права власності на будівельні матеріали нежитлового приміщення складу-гаражу по АДРЕСА_3

У судовому засіданні Позивач ОСОБА_1 та її представники позовні вимоги підтримали повністю просили їх задовольнити з врахуванням висновків по проведенню експертиз. Щодо позову ОСОБА_4 просили в його задоволенні відмовити з причин його необґрунтованості.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник позов не визнали, оскільки вважають, що позивач може претендувати лише на 1/3 частину майна, оскільки окрім позивача та відповідача, 1/3 належить ще й сину, який приймав участь у будівництві будинку та складу-гаражу в АДРЕСА_3. Пізніше, у судових дебатах, представник відповідача ОСОБА_10 просив провести розподіл спільно набутого майна таким чином, а саме, виділити магазин у АДРЕСА_2 позивачу ОСОБА_1, а магазин у АДРЕСА_1 залишити відповідачу ОСОБА_2., щодо поділу будинки просив виділити йому перший поверх, а другий поверх виділити позивачу ОСОБА_1 Щодо позову ОСОБА_4 то відповідач ОСОБА_2 та його представник зазначили, що позов є обґрунтованим, а отже може бути задоволеним.

Представник третьої особи комунального підприємства «Бучацьке районне бюро технічної інвентаризації» в судовому засідання зазначила, що при вирішенні спору покладаються на думку суду.

Представник третьої особи Соколівської сільської ради в судовому засідання зазначила, що при вирішенні спору покладаються на думку суду.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст.. 16 Закону України "Про власність" та частини першої ст.. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), які були чинними на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, за умовами статті 24 КпШС України є власністю кожного з них (роздільним майном).

Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, їх частки є рівними.

Аналогічне положення закону закріплено й у статті 70 Сімейного кодексу України (далі СК України).

Згідно частин 3-4 ст. 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, або законом.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, що означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язанні доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте ними у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя, тобто якщо у відповідному документі власником чи набувачем вказано лише чоловіка, це ще не означає, що він є одноосібним власником майна.

Статтею 69 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Кожен із співвласників має право на поділ спільного майна.

Відповідно до пунктів 23-24 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року №11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Як вбачається із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 виданого повторно відділом реєстрації актів цивільного стану Бучацького районного управління юстиції Тернопільської області 20 грудня 2006 року відповідач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 06 жовтня 1976 року в Соколівській сільській раді Бучацького району Тернопільської області зареєстрували шлюб, актовий запис №16.

На даний час шлюб не розірвано, а отже сторони фактично перебувають у шлюбних відносинах.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем шлюбний контракт не укладався, будь-якої домовленості по питанню розподілу майна немає.

Згідно з рішенням зборів уповноважених колгоспу «Перемога» Бучацького району Тернопільської області «Про виділення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку» від 16 лютого 1990 року ОСОБА_2 виділено земельну ділянку площею 12 га для забудови індивідуального житлового будинку (т. 1 а.с. 152).

На підставі рішення Соколівської сільської Ради народних депутатів «Про надання дозволу для будівництва житлового будинку на закріпленій садибі» від 27 квітня 1990 року № 13 ОСОБА_2 дозволено будівництво житлового будинку на нововідведеній земельній ділянці в урочищі «Шарганівка» площею 12 га. Зобов'язано ОСОБА_2 приступити до будівництва житлового будинку після одержання будівельного паспорта та попереджено забудівника дотримуватися проектних розмірів та не допускати порушень будівництва, після завершення будівництва представити комісії виконкому сільської ради будівлю для здачі в експлуатацію (т. 1 а.с. 152).

Рішенням виконавчого комітету Бучацької районної ради народних депутатів Тернопільської області від 25 травня 1990 року № 102 ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво житлового будинку в АДРЕСА_1 площею 1200 кв.м., після чого виготовлений будівельний паспорт на забудову земельної ділянки житлового і господарських будинків № 9509 (т. 1 а.с. 148).

Із копії паспорта на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР виданого забудівнику ОСОБА_2 вбачається, що на відведеній земельній ділянці слід збодувати житловий будино на 4 кімнати з житловою площею 57,8 кв.м. будівельним об'ємом 471,2 куб.м. (т. 1 а.с. 146-147).

Відповідно до копії план схеми погодженої архітектором Бучацького району Тернопільської області, житловий будинок мав складатися із чотирьох кімнат, передньої, кухні, веранди та кладової. Надвірна будівля повинна була складатися із гаража, кладової та хліва (недокінця розділеного несучою стіною) (т. 1 а.с. 154-155).

Як установлено, на виділеній ОСОБА_2 земельній ділянці, по АДРЕСА_1, останнім у 1993 році побудовано садибний (індивідуальний) будинок та допоміжні приміщення, що підтверджується копією витягу з по господарської книги (т. 2 а.с. 144). Це підтверджується технічним паспортом від 03 вересня 2013 року на садибний (індивідуальний) житловий будинок, інвентаризаційний номер якого - 375 (т. 1 а.с. 141-144) та технічним паспортом від 24 вересня 2014 року (т. 2 а.с. 186-188).

Окрім цього, як убачається із листа КП «Бучацьке районне бюро технічної інвентаризації» від 24 січня 2014 року № 5, ступінь (процент) готовності житлового будинку в АДРЕСА_1 складає 100%, декларація про готовність об'єкта до експлуатації не проводилася (т. 1 а.с.192).

Також як убачається із вищевказаних технічних паспортів, житловий будинок що був об'єктом інвентаризації є двоповерховим, перший поверх якого складається із двох кімнат, коридору, сходової, санвузла, кухні, тераси, прибудови. На другому поверсі розміщені сходи, коридор,три кімнати та лоджія.

Як слідує із технічних паспортів житлова площа зазначеного будинку складає 92,6 кв.м., будівельний об'єм 939,91 м.куб.

Відповідно до ст. 105 ЦК УРСР (1963 року), яка була чинною на час будівництва будинку, громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу або без належно затвердженого проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його, дарувати, здавати в найом тощо.

Згідно з п. 1.2. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 582/5773, метою проведення технічної інвентаризації є: визначення їх фактичної площі та об'єму (щодо проектних); обстеження та оцінки технічного стану наявних об'єктів; установлення вартості об'єктів.

Зазначеною Інструкцією також передбачено, що виявлені в установленому порядку самочинно збудовані будинки або прибудови до будинків, господарські будівлі (прибудови), торговельні, господарські кіоски та павільйони, металеві гаражі, підлягають технічній інвентаризації з уключенням їх у планові та інші матеріали. У разі самочинного будівництва на оригіналах інвентаризаційної справи, технічного паспорта і копіях планових матеріалів, що їх видають власникам, на вільному від записів місці, з лицьового боку проставляють штампи встановленого зразка.

З матеріалів справи встановлено, що згідно будівельного паспорта спірний житловий будинок повинен мати будівельний об'єм 471,2 куб.м та житлову площу 57,8 кв.м.

Пунктом 4 постанови пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" зазначено, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані в тому числі без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень. За результатами проведеної технічної інвентаризації встановлено, що фактично житлова площа будинку складає - 92,6 м.кв., натомість має бути 57,8 м.кв., будівельний об'єм складає - 936,91 м.куб., а має бути 471,2 м.куб., окрім цього, зведено другий поверх і до будинку здійснено прибудову.

Отже судом встановлено, невідповідність за розмірами, кількістю поверхів, кімнат, їх розташуванням, прибудинкових приміщень, тощо - зведеного будинку із тим, на який виготовлений будівельний паспорт у був дозвіл у відповідача ОСОБА_2 на його будівництво. Тобто мають місце суттєві відхилення від проекту забудови.

Матеріали справи не містять будь-яких даних про звернення відповідача ОСОБА_2 чи позивача ОСОБА_1 до органів місцевого самоврядування та інших компетентних органів з питань внесення відповідних змін до планів та проектів будівництва.

Крім того, сторонами не надано доказів на підтвердження узаконення змін до проекту будівництва житлового будинку, зокрема, щодо розширення загальної, в тому числі житлової площі, відступу від плану забудови, зведення другого поверху, прибудови тощо.

Із пояснень відповідача ОСОБА_2 встановлено, що останнім дійсно при будівництві будинку не бралися до уваги вимоги плану забудови й дані будівельного паспорта. Двоперховий будинок зводився ним на підставі проектних документів на одноповерховий будинок.

Окрім цього, як встановлено в судовому засіданні ні позивач ні відповідач не зверталися до компетентних органів з питання приведення у відповідність до чинного законодавства самочинного будівництва, оскільки як повідомив ОСОБА_2, жодних претензій від контролюючих органів з приводу цього не було, а тому він на це не звертав уваги, а планував це питання вирішити в майбутньому.

Таким чином суд приходить до висновку, що у 1990-1993 роках ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільною працею та за рахунок сумісних коштів без відповідного дозволу та належно затвердженого проекту на двохповерховий будинок житловою площею 92,6 м.кв., будівельним об'ємом 936,91 м.куб., по АДРЕСА_1, здійснили не передбачене будівельним паспортом будівництво будинку в тому числі із господарськими приміщеннями, які не прийняті в експлуатацію в установленому порядку.

За таких обставин суд вважає, що відбулося самочинне будівництво житлового будинку, хоча про цей факт у технічних паспортах відмітка не проставлена.

Як зазначила в судовому засіданні представник третьої особи комунального підприємства «Бучацьке районне бюро технічної інвентаризації» - Ткачук М.Я., дані про самочинне будівництво під час виготовлення технічного паспорта не були зазначені в зв'язку з тим, що спеціалістам, які проводили інвентаризацію нерухомого об'єкта, сторонами не були представленні вихідні дані на будинок, зокрема будівельний паспорт, рішення про відведення земельної ділянки та інші необхідні документи, в зв'язку з чим, вони були позбавлені можливості порівняти дані здобуті при інвентаризації збудованого об'єкта із тими, які були зазначені у будівельному паспорті.

Разом з тим, представник в судовому засіданні зазначила, що невідповідність зведеного сторонами будинку із запроектованим у будівельному паспорті, однозначно свідчить про самочинне будівництво сторонами цього об'єкта нерухомості.

Відповідно до п. 6 постанови пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше майно не набувають особи, які здійснили це будівництво. Це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів.

Окрім цього, визнання права власності за рішенням суду на самочинно збудований об'єкт чи на його окремі частки, чи його реальний поділ, надасть можливість зареєструвати цей об'єкт (частини об'єкта) нерухомості за спрощеною процедурою в обхід спеціального законодавства, що регулює дозвільний порядок створення та введення в цивільний обіг нерухомих речей та позбавить можливості пересвідчитися чи відповідає зведений двоперховий будинок будівельним та технічним нормам.

Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року передбачено, що не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Так, ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

Таким чином, як встановлено в судовому засіданні, сторони в шлюбі здійснили будівництво об'єкта нерухомості та господарських приміщень, які були зведені із порушенням проекту забудови та в установленому порядку не прийняті в експлуатацію, отже кожний з подружжя має право лише на ? частину будівельних матеріалів, використаних на цьому будівництві.

Разом з тим, позивач у судовому засіданні не бажала змінити позовні вимоги в цій частині, за таких обставин та виходячи із принципу дизпозитивності цивільного процесу, позовна вимога щодо визнання права власності на ? житлового будинку та його поділ до задоволення не підлягає.

Дійшовши до такого висновку, враховується й те, що суд не повинен заміняти органи, на які покладені обов'язки по видачі дозволів на будівництво й узгодження несанкціонованої будови.

Не бере до уваги суд посилання позивача та її представників, що зазначений об'єкт не підлягає введенню в експлуатацію, оскільки він був збудований до 5 серпня 1992, оскільки як встановлено у судовому засіданні зазначений будинок був зведений після 5 серпня 1992 року. Окрім цього, зазначене підтверджується й даними по господарської книги (т. 2 а.с. 144) оглянутої в судовому засіданні та довідки Соколівської сільської ради, згідно яких рік побудови будинку ОСОБА_2 - 1993 рік (т.2 а.с. 111). В тому числі про це свідчить й один із технічних паспортів, копія якого міститься в матеріалах справи (т. 2 а.с. 186-188).

Суд не бере до уваги покази свідків, оскільки жодний свідок в суді не надав суду ствердної відповіді про конкретний період побудови будинку сім'єю ОСОБА_1.

Окрім цього, суд змушений зауважити, що вирішивши в спосіб передбачений законодавством питання узаконення самочинного будівництва двоповерхового будинку та при наявності спору, позивач ОСОБА_1 не позбавлена можливості в майбутньому звернутися до суду із позовом про захист порушеного її права.

Також судом встановлено, що за час шлюбу подружжям також набуто у власність наступне рухоме й нерухоме майно, а саме: на підставі договору купівлі - продажу, укладеного 12 січня 1999 року між Бучацьким районним споживчим товариством та ОСОБА_2, останнім придбано приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» в АДРЕСА_3, площею 89,6 кв.м.; на підставі договору купівлі - продажу, укладеного 29 листопада 2004 року року між Бучацьким районним споживчим товариством та ОСОБА_2, від імені котрого виступала ОСОБА_1 придбано магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2» за АДРЕСА_2; незавершений будівництвом склад-гараж, готовністю 93 %, що знаходиться на території магазину в АДРЕСА_3; а також сторонами придбано вантажний автомобіль марки LDV 400 CONVOY D, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, зазначений автомобіль було ввезено на митну територію України відповідачем ОСОБА_2, що підтверджується відмітками про вантажну митну декларацію № 403/2011/3017, та посвідчення митниці серії АF №138245 в обліковій картці приватного транспортного засобу (т. 1 а.с.12)..

У силу статті 16 Закону України "Про власність" та частини першої статті 22 КпШС України, які були чинними на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно п. 22 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Статтею 372 ЦК України визначено, що у разі поділу майна між співвласниками право спільної власності на нього припиняється.

Як вбачається із матеріалів справи 30 вересня 2013 року у справі призначалася будівельно-технічна експертиза, а 4 лютого 2014 року призначалася додаткова будівельно-технічна експертиза.

Згідно висновків експерта Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 12 грудня 2013 року № 5577/13-22 та від 20 березня 2014 року №464/14-22, об'єктами дослідження були, у тому числі спірні будівлі магазинів у АДРЕСА_1 та в АДРЕСА_2 та гаражно-складське приміщення в АДРЕСА_3.

Із зазначених висновків вбачається, що поділ спірних приміщень магазинів технічно можливий і запропоновано один варіант поділу магазину в АДРЕСА_2 та два варіанти розподілу магазину в АДРЕСА_1.

Окрім цього, у висновках зазначено, що поділ може бути здійснений із незначним відхиленням від розміру ідеальних часток сторін та присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшується.

Цими висновками також визначено окремі частини, що підлягають виділу сторонам із зазначенням необхідного переобладнання приміщень магазинів та обчислені суми додаткових затрат сторін на переобладнання та перепланування житлового будинку.

Суд не бере до уваги варіант поділу запропонований у судових дебатах представником відповідача ОСОБА_2 (ОСОБА_10), оскільки це суперечитиме принципу справедливості й поставить у вкрай невигідне становище позивача ОСОБА_1 в порівнянні із відповідачем, так як вартість нежитлового приміщення магазину в АДРЕСА_1, яке просив представник виділити відповідачу є значно вища в порівнянні із вартістю нежитлового приміщення магазину в АДРЕСА_2.

За таких обставин розумним та справедливим, на думку суду, буде вважатися поділ запропонований позивачем ОСОБА_1

Згідно із уточненням позовних вимог (т. 2 а.с. 100-102) позивач просила провести поділ за 1 варіантом запропонованим експертом у висновку №5577/13-22.

За таких обставин суд дійшов висновку, що магазини, що знаходяться у АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 підлягають поділу в натурі між співвласниками із виділенням їм у власність приміщень за варіантом № 1 висновку будівельно-технічної експертизи №5577/13-22.

Отже магазин, що знаходиться у АДРЕСА_2 ринковою (реальною) вартістю на день дослідження 120496 грн. підлягає поділу між співвласниками відповідно до часток сторін у співвідношенні ? до ?, зокрема підлягає виділенню у власність позивачу ОСОБА_1 приміщення, які виділяються 1-му з співвласників ? частини, а саме:

1-1 коридор, площа 7,5 кв.м вартістю - 11143 грн.;

1-4 приміщення, площа 35,2 кв.м вартістю - 52300 грн.;

Відповідачу ОСОБА_2 виділити у власність приміщення, які виділяються 2-му власнику:

1-2 коридор, площа 14,4 кв.м вартістю - 21395 грн.;

1-3 сходи, площа 24,0 кв.м вартістю - 35658 грн.;

Згідно даного розподілу магазину по АДРЕСА_2 позивачу ОСОБА_1 виділяється 53/100 долей по площі і 53/100 долей по вартості, а відповідачу ОСОБА_2 виділяється 47/50 долей по площі і 47/50 долей по вартості.

Також, з позивача ОСОБА_1 слід стягнути на користь відповідача ОСОБА_2 різницю вартості приміщень, а саме 3196 грн.

Разом з тим, при даному розподілі спірного приміщення магазину необхідно виконати ряд переобладнань магазину, виконання яких слід покласти на позивача по справі, оскільки остання виявила бажання в судовому засіданні самостійно провести такі переобладнання, із стягненням половини вартості таких робіт із відповідача ОСОБА_2 Вартість таких будівельних робіт по переобладнанню згідно висновку експерта складає 5875 грн.

За таких обставин суд вважає за необхідне зобов'язати ОСОБА_1 між приміщеннями 1-1 та 1-3 демонтувати дверний блок та замурувати дверний проріз; між приміщеннями 1-1 та 1-2 демонтувати дверний блок та замурувати дверний проріз, у приміщенні 1-2 демонтувати віконний блок і влаштувати дверний блок; між приміщеннями 1-3 та 1-2 пробити дверний проріз, в який влаштувати дверний блок.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 2927 грн. 50 коп. (5875/2=2927,5) половину вартості грошової компенсації за проведення будівельних робіт із переобладнання та перепланування приміщення магазину.

Щодо магазину, що знаходяться по АДРЕСА_3, ринковою (реальною) вартістю на день дослідження 253056 грн., суд дійшов висновку, що він підлягає поділу в натурі між співвласниками за варіантом № 1 висновку будівельно-технічної експертизи №5577/13-22.

За таких обставин магазин підлягає поділу між співвласниками відповідно до часток сторін у співвідношенні ? до ?, зокрема підлягає виділенню позивачу ОСОБА_1 у власність приміщення, які виділяються 1-му з співвласників ? частини, а саме:

1-1 тамбур, площа 1,7 кв.м вартістю - 4915 грн.;

1-2 торговий зал, площа 49,2 кв.м вартістю - 142241 грн.;

1-3 склад, площа 7,6 кв.м вартістю - 19775 грн.

Відповідачу ОСОБА_2 виділити приміщення у власність, які виділяються 2-му власнику:

1-4 склад, площа 33,1 кв.м вартістю - 86125 грн.

Згідно даного розподілу магазину по АДРЕСА_3 позивачу ОСОБА_1 виділяється 16/25 долей по площі і 33/50 долей по вартості, а відповідачу ОСОБА_2 виділяється 11/25 долей по площі і 27/50 долей по вартості.

Також, з позивача ОСОБА_1 слід стягнути на користь відповідача ОСОБА_2 різницю вартості приміщень, а саме 39403 грн.

Разом з тим, при даному розподілі спірного приміщення магазину необхідно виконати ряд переобладнань магазину, виконання яких слід покласти на позивача по справі, оскільки остання виявила бажання в судовому засіданні самостійно провести такі переобладнання, із стягненням половини вартості таких робіт із відповідача ОСОБА_2 Вартість таких будівельних робіт по переобладнанню згідно висновку експерта складає 1187 грн.

За таких обставин суд вважає за необхідне зобов'язати ОСОБА_1 між приміщеннями 1-2 та 1-4 демонтувати дверний блок та замурувати дверний проріз.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 593 грн. 50 коп. (1187/2=593,5) половини вартості грошової компенсації за проведення будівельних робіт із переобладнання та перепланування приміщення магазину.

Окрім цього, в матеріалах справи містяться дозвіл на переобладнання та перепланування магазину відповідно до вказаного висновку судової будівельно-технічної експертизи, одержаний від виконавчого комітету Костільницької сільської ради (т. 2 а.с. 57).

Отже, перешкоди для поділу приміщень магазинів відсутні.

Ураховуючи те, що після поділу чи виділу частки зі спільного нерухомого майна право спільної часткової/сумісної власності припиняється, приміщення мають бути ізольовані від приміщення іншого співвласника, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення тощо), тобто фактично повинні складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України та пункту 10 Порядку присвоєння об'єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію об'єктів нерухомого майна для реєстрації прав на них», тому суд не вбачає підстав для задоволення вимог про визнання права власності на ? приміщень магазинів по яких проведено реальний поділ. Окрім цього, позивачем не уточнено позовні вимоги в частині врахування відступу від рівності часток сторін, запропонованих експертом у висновку судової будівельно-технічної експертизи.

Щодо вимоги позивача про визнання права власності на ? частку будівельних матеріалів використаних в процесі будівництва нежитлового приміщення складу-гаражу який розташований в АДРЕСА_3 та його поділу суд вважає за необхідне зазначити таке.

Виходячи зі змісту ч. ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України, ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (ч. 3 ст. 331 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 4 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" роз'яснив, що суди мають враховувати, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої Ради.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

При неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Приписами ст.. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Як убачається із висновку додаткової будівельно-технічної експертизи від 20 березня 2014 року № 464/14-22 склад-гараж по АДРЕСА_3 є незавершеним будівництвом і ступінь готовності його складає 93%, вартість становить 183294 грн.

З огляду на зазначені обставини, та дані зазначені експертом у висновку, вимоги законодавства та вищевказану правову позицію Верховного Суду України, суд знаходить обґрунтованим вимогу позивача щодо визнання права власності на 1/2 частини (частки) будівельних матеріалів вартістю - 91647 грн. із загальної вартості - 183294 грн. які були використані в процесі будівництва нежитлового приміщення складу-гаражу по АДРЕСА_3.

Окрім цього суд вважає, що ступінь готовності складу-гаражу та специфіка розташованих приміщень, які пропонуються для поділу, свідчить про технічну спроможність кожного із сторін, за умови поділу цього об'єкта, довести будівництво до кінця.

За таких обставин, вимога щодо поділу незавершеного будівництвом нежитлового приміщення складу-гаражу по АДРЕСА_3 підлягає до задоволення.

Отже підлягає поділу між співвласниками відповідно до часток сторін у співвідношенні ? до ?, зокрема підлягає виділенню позивачу ОСОБА_1 приміщення, які виділяються 1-му з співвласників ? частини, а саме:

1-1 склад площею 36,6 кв.м вартістю - 37816 грн.;

1-2 склад площею, 30,3 кв.м вартістю - 31973 грн.;

1-3 склад площею, 21,1 кв.м вартістю - 22263 грн.

Всього площею 88,0 кв.м вартістю 92052 грн.

Відповідачу ОСОБА_2 виділити приміщення, які виділяються 2-му власнику:

1-4 коридор площею 25,7 кв.м вартістю - 27796 грн.;

гараж площею 57,2 кв.м вартістю - 63546 грн.

Згідно даного розподілу нежитлового приміщення складу-гаражу по АДРЕСА_3 позивачу ОСОБА_1 виділяється 13/25 долей по площі і ? долей по вартості, що на 405 грн більша від ідеальної долі, а відповідачу ОСОБА_2 виділяється 12/25 долей по площі і ? долей по вартості, що на 405 грн. менше від ідеальної долі по вартості.

Також, з позивача ОСОБА_1 слід стягнути на користь відповідача ОСОБА_2 різницю вартості приміщень, а саме 405 грн.

Разом з тим, при даному розподілі спірного нежитлового приміщення складу-гаражу необхідно виконати ряд переобладнань, виконання яких слід покласти на позивача по справі, оскільки остання виявила бажання в судовому засіданні самостійно провести такі переобладнання, із стягненням половини вартості таких робіт із відповідача ОСОБА_2 Вартість таких будівельних робіт по переобладнанню згідно висновку експерта складає 804 грн.

За таких обставин суд вважає за необхідне зобов'язати ОСОБА_1 між приміщеннями 1-3 та 1-4 замурувати дверний проріз.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 402 грн. (804/2=402) половини вартості грошової компенсації за проведення будівельних робіт із переобладнання та перепланування приміщення магазину.

Як було встановлено в судовому засіданні, що у власності відповідача ОСОБА_2 знаходиться транспортний засіб марки LDV 400CONVOY D, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 імпортований з-за кордону та зареєстрований 10 грудня 2011 року, тобто під час перебування позивача та відповідача в шлюбних відносинах.

Таким чином, спірний автомобіль, набутий сторонами під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.

Однак, якщо річ є неподільною, зокрема автомобіль, суд вирішуючи питання про його розподіл, стягує з одного з подружжя у кого це майно залишається, на користь іншого з подружжя компенсацію 1/2 вартості такого майна.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно з законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно висновку експерта №5578/13-22 за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 15 листопада 2013 року об'єктом дослідження був автомобіль марки LDV 400CONVOY D, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Із вказаного висновку експерта вбачається, що ринкова вартість автомобіля марки LDV 400CONVOY D, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2005 року випуску, кузов №НОМЕР_3 станом на 15.11.2013 року, тобто на момент розгляду справи, становить 53471,22 грн.

З огляду на зазначене половина вартості зазначеного автомобіля підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 в користь його дружини позивача ОСОБА_1 Таким чином, 26735,61 грн. (53471,22/2=26735,61) суд вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1

Окрім цього, твердження представника відповідача ОСОБА_2 (ОСОБА_10) про те, що будівля магазину в АДРЕСА_1 із складом-гаражем, є його особистою власністю, оскільки це нежитлове приміщення перебуває на земельній ділянці, що надана Соколівською сільською радою йому як підприємцю в постійне користування для обслуговування магазину, судом до уваги не беруться з таких підстав. І ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є фізичними особами - підприємцями, і є доведеним, що вони обоє брали участь у купівлі магазину й спорудженні складу-гаражу. Крім того, це посилання суперечить статті 60 СК України і роз'ясненням, які викладено у абзацах 3, 5, 9 п. 2.1, абзацах 6, 7 п. 2.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 р. N 17-рп/2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України, які в силу ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" є обов'язковими до виконання.

Розглядаючи позов ОСОБА_4 до своїх батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення солідарно 72040 грн. затрат на ремонт верха магазину розташованого по АДРЕСА_3, суд виходить з такого.

Як вбачається із позову та пояснень наданих ОСОБА_4 та його представником, що придбаний батьком магазин по АДРЕСА_3 потребував ремонту, а саме перекриття даху. В зв'язку з чим ним було витрачено 72040 грн. на капітальний ремонт верху магазину.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на жилий будинок» від 04.10.1991 року № 7 (суд вважає зазначену правову позицію застосувати й до правовідносин пов'язаних із нежитловими приміщеннями), інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.

Як з'ясовано в судовому засіданні з пояснень позивача ОСОБА_4, при надані вказаної допомоги стосовно ремонтних робіт будь-яка угода між ним та відповідачами не укладалась, допомога та кошти надавались без умови їх оплати чи повернення, а тому суд приходить до висновку, що така допомога ОСОБА_4 своїм батькам надавалась безоплатно й у зв'язку з цим, заявлені вимоги позивача до задоволення не підлягають.

Крім цього, позивач всупереч ст. 60 ЦПК України не представив суду належних доказів та не довів понесення таких витрат у заявленому розмірі.

Представлені квитанції, накладні, на придбання будівельних матеріалів суд до уваги не приймає, оскільки вони не можуть, на думку суду, являтись беззаперечним доказом використання їх саме для ремонту верху магазину.

Окрім цього суд враховує при розгляді позову і пояснення самого ОСОБА_4, який в судовому засіданні зазначав, що допомагав своїм батькам добровільно із розумінням того, що в подальшому, з дозволу батьків, зможе використовувати склад-гараж в своїх цілях для ведення особистої підприємницької діяльності пов'язаної із ремонтом автомобілів.

Покази свідків, які надавались у судовому засіданні, суд у відповідності до вимог ст.ст.58,59 ЦПК України не враховує.

Таким чином, суд дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_4 слід відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно із ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 та 4 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу та витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз.

Всього за проведення експертиз (т. 1 а.с. 95, 139, т. 2 а.с. 22) позивачем сплачено 10321 грн. 44 коп. враховуючи те, що судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягненню підлягає 7971 грн. 36 коп. Разом з тим, суд бере до уваги те, що судові експертизи проводилися в інтересах обох сторін, тому розумним та справедливим на думку суду, буде поділити понесені витрати на експертизу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках. Відтак, стягненню із відповідача ОСОБА_2 в користь позивача ОСОБА_1 підлягає 3985 грн. 68 коп. (7971,36/2=3985,68).

Позивачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 3441 грн. враховуючи те, що судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає судовий збір у розмірі 1960 грн. 25 коп.

Позивач ОСОБА_1 також просила стягнути із позивача витрати на правову допомогу, однак жодних доказів на підтвердження таких витрат суду не представила, що унеможливлює визначити розмір компенсації витрат на таку допомогу та їх обґрунтованість. За таких обставин суд відмовляє в задоволенні цих вимог за недоведеністю.

На підставі наведеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 1, 3, 4, 10, 11, 15, 60, 79, 88, ч. 2 ст. 209, 213-215, 218 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа Комунальне підприємство «Бучацьке районне бюро технічної інвентаризації» та Соколівська сільська рада - задовольнити частково.

2.Розділити нежитлове приміщення (магазину) по АДРЕСА_2, виділивши в натурі:

- ОСОБА_1 приміщення № 1-1 коридор площею 7,5 кв.м вартістю - 11143 грн; приміщення № 1-4 площею 35,2 кв.м вартістю - 52300 грн., загальною площею 42,7 кв.м., загальною вартістю - 63443 грн, що становить 53/100 долей по площі і 53/100 долей по вартості.

- ОСОБА_2 приміщення № 1-2 коридор площею 14,4 кв.м вартістю - 21395 грн.; приміщення № 1-3 сходи площею 24,0 кв.м вартістю - 35658 грн., загальною площею 38,4 кв.м., загальною вартістю - 57053 грн., що становить 47/50 долей по площі і 47/50 долей по вартості.

- Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3196 грн. грошової компенсації вартості нежитлового приміщення .

- Зобов'язати ОСОБА_1 між приміщеннями 1-1 та 1-3 демонтувати дверний блок та замурувати дверний проріз; між приміщеннями 1-1 та 1-2 демонтувати дверний блок та замурувати дверний проріз, у приміщенні 1-2 демонтувати віконний блок і влаштувати дверний блок; між приміщеннями 1-3 та 1-2 пробити дверний проріз, в який влаштувати дверний блок.

- Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину вартості грошової компенсації за проведення будівельних робіт із переобладнання та перепланування приміщення магазину в сумі - 2927 грн. 50 коп.

- Зобов'язати ОСОБА_1 будівельні роботи виконувати на основі робочого проекту по переплануванню об'єкта нерухомості, виготовленого ліцензованою проектною організацією і погодженого в управлінні містобудування та архітектури.

- Витрати на підготовку робочого проекту по переплануванню об'єкта нерухомості, покласти солідарно на ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

3.Розділити нежитлове приміщення (магазину) по АДРЕСА_3, виділивши в натурі:

- ОСОБА_1 приміщення № 1-1 тамбур площею 1,7 кв.м вартістю - 4915 грн; № 1-2 торговий зал, площа 49,2 кв.м вартістю - 142241 грн.; № 1-3 склад, площа 7,6 кв.м вартістю - 19775 грн., загальною площею 58,5 кв.м., загальною вартістю - 165931 грн, що складає 16/25 долей по площі і 33/50 долей по вартості.

- ОСОБА_2 приміщення № 1-4 склад, площею 33,1 кв.м вартістю - 86125 грн., що складає 11/25 долей по площі і 27/50 долей по вартості.

- Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 39043 грн. грошової компенсації вартості нежитлового приміщення .

- Зобов'язати ОСОБА_1 між приміщеннями 1-2 та 1-4 демонтувати дверний блок та замурувати дверний проріз.

- Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину вартості грошової компенсації за проведення будівельних робіт із переобладнання та перепланування приміщення магазину в сумі - 593 грн. 50 коп.

- Зобов'язати ОСОБА_1 будівельні роботи виконувати на основі робочого проекту по переплануванню об'єкта нерухомості, виготовленого ліцензованою проектною організацією і погодженого в управлінні містобудування та архітектури.

4.Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини (частки) будівельних матеріалів вартістю - 91647 грн. із загальної вартості - 183294 грн. які були використані в процесі будівництва нежитлового приміщення складу-гаражу по АДРЕСА_3.

5.Розділити нежитлове приміщення складу-гаражу по АДРЕСА_3, виділивши в натурі:

- ОСОБА_1 приміщення № 1-1 склад площею 36,6 кв.м вартістю - 37816 грн.; № 1-2 склад площею, 30,3 кв.м вартістю - 31973 грн.; № 1-3 склад площею, 21,1 кв.м вартістю - 22263 грн., всього площею 88,0 кв.м вартістю 92052 грн., що складає 13/25 долей по площі і 1/2 по вартості.

- ОСОБА_2 виділити приміщення № 1-4 коридор площею 25,7 кв.м вартістю - 27796 грн.; гараж площею 57,2 кв.м вартістю - 63546 грн., що складає 12/25 долей по площі і 1/2 по вартості.

- Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 405 грн. (чотириста п'ять грн.) грошової компенсації вартості нежитлового приміщення .

- Зобов'язати ОСОБА_1 між приміщеннями 1-3 та 1-4 замурувати дверний проріз.

- Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину вартості грошової компенсації за проведення будівельних робіт із переобладнання та перепланування приміщення магазину в сумі - 402 грн.

6.Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 26735,61 (двадцять шість тисяч сімсот тридцять п'ять грн.) 61 коп. половину вартості автомобіля марки LDV 400CONVOY D, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2005 року випуску, кузов №НОМЕР_3.

7.Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 3985 грн. (три тисячі дев'ятсот вісімдесят п'ять) 68 коп. витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз.

8.Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3441(три тисячі чотириста сорок одну грн.) 00 коп. витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.

9.В іншій частині позову - відмовити.

10.У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Тернопільської області через Монастириський районний суд Тернопільської області.

Суддя І. М. Галіян