Рішення № 41044212, 14.10.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1423/2014(м)

263/3857/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Васильченко О.Г.

Суддя-доповідач Сорока Г.П. Категорія 53

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

14 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді - Сорока Г.П.,

суддів - Баркової Л.Л., Гаврилової Г.Л.

при секретарі - Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 липня 2014 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

22 квітня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі за текстом ПАТ «ММК ім.Ілліча») та просила стягнути з відповідача на її користь: заборгованість по індексації заробітної плати за період з 01.03.2003 року по 05.06.2013 року в розмірі 3147,52 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 01.03.2003 року по 05.06.2013 року в розмірі 5 413,82 грн. та моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

В ході розгляду справи представник позивачки ОСОБА_3 надав суду заяву про залишення без розгляду вимог про стягнення з відповідача заборгованості з індексації заробітної плати за період з 01.03.2003 року по 05.06.2013 рік в сумі 3147 грн.52 коп. та компенсації за період з 01.03.2003 року по 05.06.2013 рік в розмірі 5413 грн.82 коп. В іншій частині позовні вимоги залишив без зміни та підтримав.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалась на те, що з 01.07.2002 року по 05.06.2013 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем. В період її трудової діяльності при виплаті заробітної плати відповідачем проводилась неналежним чином, передбачена діючим законодавством індексація заробітної плати не виплачувалась, внаслідок чого утворилась заборгованість. Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 24.03.2014 року з відповідача на її користь стягнуто індексацію та компенсацію заробітної плати в сумі 1070,60 грн. Оскільки при звільненні з підприємства відповідач всупереч вимогам трудового законодавства не провів з нею повний розрахунок у строк, передбачений ст.116 КЗпП України, та не сплатив належні при звільненні суми, а саме заборгованість по заробітній платі з індексації та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку порушенням термінів їх виплати, то вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку, розмір якого за період з 06.06.2013 року по 31.03.2014 року складає 44 581,13 грн.

Також вважає, що неправомірними діями відповідача їй заподіяно моральну шкоду, оскільки суттєво порушено її права на оплату праці та своєчасне її отримання, що призвело до моральних страждань, пов'язаних з порушенням права вільно розпоряджатись своїм заробітком.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 липня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ «ММК ім.Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 512 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Також стягнуто з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на користь держави судовий збір в розмірі 243,60 грн.

Додатковим рішенням цього ж суду від 22.09.2014 року позов ОСОБА_2 до ПАТ «ММК ім.Ілліча» про стягнення індексації та компенсації по заробітній платі залишено без розгляду.

Не погодившись з рішенням суду, позивачка ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Позивачка в судове засідання не з'явилася, свого представника до суду не направила, подала до суду письмову заяву про розгляд справи у її відсутності, зазначивши про підтримання апеляційної скарги. Виходячи з положень ст.305 ЦПК України, враховуючи те, що про час та місце судового засідання позивачка була повідомлена належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про отримання судового виклику рекомендованим листом з повідомленням про вручення та телефонограмою, зареєстрованою у встановленому порядку в журналі телефонограм, витяг з якого долучено до справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість розгляду справи у відсутності позивачки.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника відповідача ПАТ «ММК ім. Ілліча» Новгородської В.В., яка просила апеляційну скаргу позивачки відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без зміни, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно вимог ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання рішення не тим суддею, який розглянув справу.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 в період з 01.07.2002 року по 05.06.2013 року перебувала у трудових відносинах з ПАТ "ММК ім.Ілліча" і за вказаний період їй нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, що не оспорювалось сторонами.

Під час роботи позивачки на підприємстві з березня 2003 року по липень 2006 року при перевищенні порогу інфляції, який встановлюється в розмірі 101 відсоток, заробітна плата останньої не індексувалась, що також не оспорювалось сторонами.

Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 24.03.2014 року було частково задоволено позов ОСОБА_2 про стягнення суми індексації заробітної плати з компенсацією та з ПАТ «ММК ім.Ілліча» стягнуто на користь ОСОБА_2 індексацію і компенсацію по заробітній платі за період з березня 2003 року по липень 2006 року в сумі 1070,60 грн.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст.ст.116,117 КЗпП України, з урахуванням правових позицій Верховного Суду України, викладених в постановах від 03.07.2013 року та від 20.11.2013 року, виходив з того, що, оскільки при звільненні позивачки з підприємства з нею не був проведений повний розрахунок із заробітної плати, не була виплачена сума індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 1070,60грн., яка була виплачена на підставі рішення суду від 24.03.2014 року, то позивачка має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з дня звільнення по день проведення розрахунку.

Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки суд виходив з того, що згідно довідки-розрахунку, наданої представником відповідача, середньоденний заробіток позивачки складає 221,60грн. Відповідно сума середнього заробітку за період з часу затримки розрахунку з позивачкою при звільненні по день, зазначений в позові, а саме з 06.06.2013 року по 31.03.2014 рік, тобто, за 210 робочих днів складає 46 536 грн. (210 роб.дн. х 221,60 грн.). Враховуючи, що минув значний проміжок у часі з моменту звільнення позивачки з підприємства, а також те, що сума індексації її заробітної плати з компенсацією стягнута за рішенням суду за період з березня 2003 року по липень 2006 року у розмірі 1070,60грн. є незначною часткою порівняно із заробітком та складає 1,10%, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки суми середнього заробітку пропорційно до суми індексації заробітної плати з компенсацією, яка була виплачена з затримкою, у розмірі 512 грн. ( 46 536 грн. х 1.10%/100%).

Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що спричинення моральної шкоди не було доведено у судовому засіданні, тому не знайшов підстав для відшкодування моральної шкоди.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційного оскарження, колегія суддів не може не погодитись з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, оскільки в цій частині висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що суд неправильно зменшив розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на її користь за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки між сторонами відсутній спір про розмір заборгованості, колегія суддів вважає безпідставними.

Так, згідно вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, наведеними в п.20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Як вбачається зі справи, рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 24.03.2014 року позов ОСОБА_2 до ПАТ «ММК ім..Ілліча» про стягнення заборгованої суми індексації заробітної плати з компенсацією було частково задоволено та стягнуто з відповідача на її користь суму індексації заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року у розмірі 1070,60грн. Позивачка заявляла вимоги щодо стягнення суми індексації заробітної плати з компенсацією за період з 01.03.2003 року по 05.06.2013 року (а.с.36-37). В своїй позовній заяві у справі, яка переглядається апеляційним судом, позивачка зазначила, що заборгованість по індексації заробітної плати за період з 01.03.2003 року по 05.06.2013 року становить 3147,52 грн., сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за цей же період складає 5 413,82 грн. (а.с.2-3).

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з урахуванням частки задоволених вимог згідно рішення суду від 24.03.2014 року, її значимості та інших істотних обставин, виходячи з принципів розумності та справедливості. Свій висновок суд достатньо повно та мотивовано обґрунтував. Наведені в апеляційні скарзі доводи цей висновок не спростовують. Тому рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені підлягає залишенню без зміни.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду про недоведеність вимог позивачки про відшкодування моральної шкоди.

Згідно вимог ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребували від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених в п.8 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Свої вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачка обґрунтовувала тим, що така шкода їй завдана неправомірними діями відповідача по несвоєчасній виплаті їй заробітної плати, що призвело до душевних страждань, пов'язаних з порушенням її трудових прав, позбавленням права вільно розпоряджатись своїм заробітком. Ці доводи позивачки відповідачем не спростовані.

Факт порушення трудових прав позивачки встановлено рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 24.03.2014 року, яке набрало законної сили, що не оспорювалось сторонами.

У зв'язку з тим, що права позивачки на отримання заробітної плати порушені винними діями відповідача, що призвело до моральних страждань та потребувало від неї прийняття додаткових зусиль для організації свого життя, колегія суддів приходить до переконання, що позивачці заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню відповідачем.

З урахуванням обсягу та характеру завданої шкоди та душевних страждань, принципів розумності і справедливості, колегія суддів вважає, що у грошовому вираженні відшкодування моральної шкоди відповідає 300грн. і ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди.

З огляду на наведене висновок суду про недоведеність факту завдання позивачці моральної шкоди є помилковим, у зв'язку з чим рішення суду в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення даного позову.

Таким чином, рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає залишенню без зміни, а в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивачки підлягає частковому задоволенню.

У зв'язку із скасуванням рішення суду в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди і частковим задоволенням цього позову відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, ст.ст.4,5 Закону України «Про судовий збір» з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір, не сплачений позивачкою при подачі апеляційної скарги з вимог немайнового характеру в розмірі 121,80грн.

Керуючись ст.ст.307,309,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 липня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про відшкодування моральної шкоди скасувати і цей позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 300 (триста) гривень.

В решті частини рішення залишити без зміни.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 121 (сто двадцять одну) гривень 80 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Сорока Г.П.

Судді : Баркова Л.Л.

Гаврилова Г.Л.