Ухвала суду № 41043957, 09.09.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1293/2014(м)

265/3634/14-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2014 року

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Ткаченко Т.Б.,

Мальцевої Є.Є.,

при секретарі Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 липня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, з участю третьої особи служби у справах дітей Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 липня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають цим обставинам та судом порушено вимоги матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_2 та її представника адвоката ОСОБА_4, які просили скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції всебічно, повно і об'єктивно дослідив надані сторонами докази, правильно встановив фактичні обставини справи та зробив правильні правові висновки про те, що вимоги позивачки задоволенню не підлягають.

У рішенні наведені відповідні мотиви, з якими не можна не погодитися.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6).

Відповідно до ч. 2 ст. 150, ч. 1 ст. 155 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені.

Відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла 16 років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків, піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права пересування лише у випадках, встановлених законом.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» документами, що надають право на виїзд з України та посвідчують особу громадянина під час перебування за її межами, зокрема є паспорт громадянина України для виїзду за кордон, проїзний документ дитини.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків.

За відсутності згоди одного з батьків, виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 4 Правил перетинання державного кордону громадяни України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, у разі пред'явлення документів або нотаріально засвідчених копій: рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Статтею 141 СК України визначена рівність прав і обов'язків батьків відносно дитини.

Згідно з Конвенцією про права дітей, ратифікованою Верховною Радою України за № 789 від 27 лютого 1991 року, в усіх діях, щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

У відповідності до ст.ст. 7, 155 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Між тим, не заперечуючи проти того, що бажання позивачки отримати дозвіл на тимчасове вивезення дитини за кордон узгоджується з її правами та обов'язками, покладеними на неї СК України, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки нею не надано доказів тому, що надання такого дозволу буде відповідати інтересам дитини.

Так, звертаючись до суду із позовом про надання дозволу на тимчасове вивезення дітей за кордон, позивачкою не зазначено терміну тимчасового перебування за кордоном, не надано доказів можливості забезпечення проживання дітей за кордоном та їх повернення в Україну, а позовні вимоги заявлені на майбутнє, що суперечить положенням ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Враховуючи наведене, на думку апеляційного суду оскаржуване судове рішення відповідає вимогам процесуального і матеріального закону та ухвалене судом в інтересах неповнолітніх дітей, тому підстав для його скасування не має.

Усі доводи апеляційної скарги були предметом дослідження у суді, на правильність висновків суду вони не впливають, тому апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити як безпідставну, рішення суду як таке, що відповідає вимогам закону, залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 липня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді