Ухвала суду № 41043931, 18.09.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1395/2014(м)

265/3699/14-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Супрун М.Ю

суддів Мироненко І.П., Сорока Г.П,

при секретарі Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_2 та публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 серпня 2014 року,-

в с т а н о в и в :

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 серпня 2014 року вищезазначений позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5135 (п'ять тисяч сто тридцять п'ять) грн. 19 коп., з утриманням з вказаних сум при виплаті передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів, в решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

З вказаним рішенням не погодився позивач та через свого представника оскаржив його в апеляційному порядку. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. Зокрема, посилається на те, що суд першої інстанції невірно розрахував середньоденний заробіток позивача та, крім того, безпідставно зменшив стягнутий середній заробіток.

Також не погодився з рішенням суду відповідач, який, в апеляційній скарзі просив ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. При цьому представник відповідача в скарзі зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що в день звільнення ОСОБА_1 не працював, а вимогу про розрахунок пред'явив не на підприємство, а до суду, тому відповідач не мав можливості провести повний розрахунок з позивачем. Крім того, вважає, що суд безпідставно не прийняв до уваги те, що право на звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку у позивача виникло лише з 11 червня 2014 року, тобто з наступного дня після розрахунку комбінату з ОСОБА_1

Представник позивача ОСОБА_2, діючий на підставі довіреності, в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу позивача та заперечував проти задоволення скарги відповідача.

Представник відповідача Романенко А.В., діючий за довіреністю, в судовому засіданні апеляційного суду скаргу відповідача підтримав, просив її задовольнити та відмовити в задоволення апеляційної скарги позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 19 грудня 1967 року по 22 травня 2009 року перебував у трудових відносинах з публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (а. с. 4-7).

Згідно рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 04 квітня 2014 року позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення заборгованості з індексації заробітної плати та компенсації за затримку її виплати задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь ОСОБА_1 борг з індексації та компенсації за період з 1 березня 2003 року по 31 липня 2006 року в загальній сумі 1070,60 грн., з утриманням з вказаної суми при її виплаті передбачених законом податків та обов'язкових платежів та зборів. (а. с. 8-10).

За інформацією з рахунку ОСОБА_1, відкритого в ПАТ «Дельта Банк», вбачається, що на рахунок позивача 20 травня 2014 року була нарахована сума в розмірі 877,25 грн. на виконання рішення суду від 04 квітня 2014 року (а. с. 11).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив порушення трудових прав позивача, а саме не виплатив належні йому при звільненні суми у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а тому дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку. При цьому розмір зазначеного середнього заробітку суд визначив з урахуванням спірної суми, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Встановивши, що ОСОБА_1 не були виплачені усі належні йому при звільненні суми, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за період затримки розрахунку.

При цьому суд першої інстанції правильно обчисливши розмір середнього заробітку у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, і дійшовши висновку про наявність спору між сторонами про розмір сум, належних до виплати при звільненні, стягнув на користь позивача середній заробіток з урахуванням спірної суми, на яку ОСОБА_1 мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи вимог, що відповідає роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, викладеним в постанові від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що судом першої інстанції був невірно розрахований середньоденний заробіток колегія суддів не приймає до уваги з наступних підстав.

Так, згідно до п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Оскільки згідно довідки публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» ОСОБА_1 працював в лютому у та в березні 2009 року і йому була нарахована заробітна плата в розмірі 1856,64 грн. та 3931,81 грн. відповідно (а. с. 35), суд першої інстанції обґрунтовано узяв для розрахунку середньої заробітної плати позивача відомості про його заробітну плату за вказані місяці роботи позивача перед звільненням.

Крім того, за змістом ст. ст. 116,117 КЗпП України, обов'язок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану виплату, що узгоджується з правовими висновками, висловленими Судовою палатою у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ при перегляді цивільних справ у касаційному порядку.

Тому посилання відповідача на те, що оскільки в день звільнення ОСОБА_1 не працював, а вимогу про розрахунок пред'явив не на підприємство, а до суду, тому відповідач не мав можливості провести з позивачем повний розрахунок не ґрунтуються на законі.

Також не заслуговують на увагу доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача про те, що право на звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку у позивача виникло з наступного дня після фактично розрахунку комбінату з ОСОБА_1, оскільки у відповідності до ст. 117 КЗоТ України, середній заробіток за весь час затримки виплачуться по день фактичного розрахунку.

Таким чином, доводи апеляційних скарг не дають підстав для встановлення неправильного застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду, обґрунтовано викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом першої інстанції правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, апеляційні скарги слід відхилити і залишити оскаржуване рішення суду першої інстанцій без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_2 та публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді: