Постанова № 41043487, 23.10.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2014 р. Справа № 920/2101/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Горбачова Л.П.,

при секретарі Сіренко К.О.,

за участю представників сторін:

прокурора – Хряк О.О. (посв. №028256 від 15.08.2014р.),

позивача – не з`явився,

відповідача – не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу апеляційну скаргу УДППЗ “Укрпошта” (вх.№2795С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 20.08.2014 року по справі №920/2101/13

за позовом Прокурора м.Суми в інтересах держави в особі Управління майна комунальної власності Сумської міської ради, м.Суми,

до Українського державного підприємства поштового зв’язку “Укрпошта” в особі Сумської дирекції, м.Суми,

про стягнення 94040,86 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 20.08.2014 року (суддя Джепа Ю.А.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Українського державного підприємства поштового зв’язку “Укрпошта” в особі Сумської дирекції (40000, м. Суми, вул.Привокзальна, 5, код 22981300) на користь Управління майна комунальної власності Сумської міської ради (40000, м. Суми, вул. Садова, 33, код 33525906) 88 135 грн. 97 коп. заборгованості з орендної плати, 5 904 грн. 89 коп. пені (отримувач платежу: УК у м. Сумах /м. Суми/ 22080401, код ЄДРПОУ: 37970593, реєстраційний рахунок № 34226999700002, банк: ГУ ДКСУ у Сумській області, МФО: 837013, код бюджетної класифікації доходів бюджету: 22080401 “Плата за оренду майнових комплексів та іншого майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Суми”). Стягнуто з Українського державного підприємства поштового зв’язку “Укрпошта” в особі Сумської дирекції (40000, м. Суми, вул. Привокзальна, 5, код 22981300) в доход Державного бюджету України (рахунок 31218206783002, МФО 837013, ЄДРПОУ 37970593, отримувач – УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030001), 1880 грн. 82 коп. судового збору.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 20.08.2014 у справі №920/2101/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції, визнавши правомочність позивача на передачу приміщення в оренду, всеререч наявним в матеріалах справи доказам, не здійснив дії передбачені ст.83 ГПК України. Також апелянт вважає, що відповідно до норм чинного законодавства, прокуратура не має права представляти Управління майна комунальної власності у вказаних правовідносинах.

21.10.2014р. до суду від відповідача надійшло клопотання (вх.№9276), в якому він зазначає, що на виконання вимог ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2014р. по справі №920/2101/13 надає доказ надсилання копії апеляційної скарги від 01.09.2014р. №13-11-400 по справі №920/2101/13 прокурору м.Суми.

Докази надсилання копії апеляційної скарги прокурору м.Суми долучені колегією суддів до матеріалів справи.

У судове засідання 21.10.2014р. апелянт не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2014р. про прийняття апеляційної скарги до провадження, копію якої отримав 25.09.2014р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Позивач у судове засідання не з`явився, 16.10.2014р. від позивача надійшов відзив (вх.№9075) на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення господарського суду Сумської області від 20.12.2013р. у справі №920/2101/13 залишити без змін. Розглянути справу за відсутності представника позивача.

Прокурор у судовому засіданні просив суд залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні доводи прокурора, перевіривши правильність застосування господарським судом Сумської області норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та, розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

30.01.1998 р. між сторонами укладено договір оренди № ФМ-305, відповідно до п.1.1 якого позивач передає, а відповідач приймає на умовах, визначених Договором, в оренду нежитлові приміщення за адресою: м. Суми, вул. Ковпака, 43, на першому поверсі, загальною площею 86,5 кв.м., для розміщення приміщень 31-го відділення зв’язку.

Відповідно до п. 8.1. договору строк його дії встановлюється з 30.01.1998 року по 30.01.2018р.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.06.2008р. внесено зміни №2 до договору оренди №ФМ – 305 від 30.01.1998 року стосовно вартості об’єкта нерухомості, орендної плати та розрахунків між сторонами (а.с.11-а.с.14, том 1).

08.08.2011 р. внесена зміна №2 до розрахунку орендної плати до договору оренди № ФМ-305 від 30.01.1998 р., відповідно до якої орендна плата за цим розрахунком нараховується орендарю з 01.08.2011 по 31.12.2011 включно. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць розраховується шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Орендна плата щомісячно перераховується не пізніше 15-го числа місяця.я кий слідує за звітним з урахуванням ПДВ (а.с.15-а.с.16, том 1).

Таким чином, орендна плата за об’єкт оренди розраховується на підставі діючої Методики розрахунків і порядку використання плати за оренду комунального майна, затвердженої відповідним рішенням Сумської міської ради. Базова ставка орендної плати встановлюється відповідним рішенням Сумської міської ради.

Розрахунок орендної плати за користування вказаним комунальним майном наведений у додатку № 3 до Договору, діюча редакція якого на час слухання даної справи встановлює пільгу по сплаті орендної плати в розмірі 1 грн. 00 коп. на період з 01.08.2011 року по 31.12.2011 року, а починаючи з 01.01.2012 року розраховується за формулою, наведеною у частині ІІ зазначеного Додатку № 3 в редакції Зміни № 2.

Матеріали справи містять розрахунок позивача, відповідно до якого заборгованість відповідача зі сплати орендної плати за період з 01.07.2011 року по 01.06.2014 р. складає 88135 грн. 97 коп.

Враховуючи положення п. 4.7. Зміни № 2 від 02.06.2008 р. до Договору оренди № ФМ-305 від 30.01.1998 р. позивачем також нараховано пеню в розмірі 5904 грн. 89 коп.

Господарський суд Сумської області, задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 88135,97 грн. 97 коп. заборгованості з орендної плати, виходив з наступного.

Як вже зазначалося вище, між позивачем та відповідачем виникли орендні правовідносини, згідно укладеного 30.01.1998р. договору оренди №ФМ-305, з урахуванням подальших змін до нього.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує на те, що договір укладено неуповноваженою особою, що не була власником об'єкту оренди та не мала права реалізовувати правомочності власника, оскільки Договір із змінами було укладено 30.01.1998 р., проте право власності на об'єкт оренди у позивача виникло пізніше – 17.09.2012р., що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності на майно.

Однак колегія суддів не погоджується з таким твердженням апелянта, оскільки з матеріалів справи вбачається, що право позивача на зазначене нежитлове приміщення підтверджується рішенням Виконавчого комітету Ковпаківської районної ради народних депутатів від 17.06.1986 р. № 164 “Про оформлення права власності на житлові будинки” (п.194), у відповідності до якого на цілий житловий будинок за адресою м. Суми, вул. Ковпака, 43, Сумським обласним бюро технічної інвентаризації було зареєстровано право комунальної власності (реєстраційне посвідчення від 14.07.1986 р., записано в реєстрову книгу №2 стор. 140 за реєстровим № 188) за ЖЕО Ковпаківського района, що відповідає вимогам діючої на той час Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР від 31.01.1966 р.

В подальшому, у зв’язку з прийняттям КМУ Постанови від 05.11.1991 р. № 311 “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю), затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність), де в розділі “Житлове господарство” передачі підлягає житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов’язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

На виконання вказаної Постанови, рішенням Сумської міської ради народних депутатів від 14.11.1991 р. “Про передачу у комунальну власність міської ради народних депутатів підприємств та організацій, розташованих у м. Суми” затверджено перелік майна та підприємств, що підлягають включенню до комунальної власності, серед яких п. 80 визначено ЖЕО.

Відповідно до рішення Обласної ради народних депутатів від 23.01.1992р. “Про розмежування майна комунальної власності між власністю обласної, районної та місцевої (міст обласного підпорядкування) рад народних депутатів” затверджено розмежувальний перелік майна комунальної власності.

На виконання вказаних рішень, відповідним Актом передачі Сумським облвиконкомом підприємств, об’єктів та організацій житлово-комунального господарства в комунальну власність Сумському міськвиконкому було передано в т.ч. і ЖЕО ( житлово-експлуатаційне об`єднання) (а.с.84).

Після створення Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до положень Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” управління майна комунальної власності здійснило заміну паперових реєстраційних посвідчень на нерухоме майно на Свідоцтво про право власності, видане Виконкомом Сумської міської ради від 17.09.2012 р. на нежитлове приміщення площею 86,5 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Суми, вул. Ковпака, 43, яке внесене до єдиної інформаційної системи – Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.4 ст.3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються чинними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов’язкової реєстрації таких прав та обтяжень.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не застосував до правовідносин між сторонами спору положення ст.83 Господарського процесуального кодексу України, ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, не визнав недійсним спірний договір, оскільки він суперечить положенням діючого законодавства, а саме, враховуючи внесення до Договору № ФМ-305 від 30.01.1998р. Зміни № 2 від 02.06.2008р., яку відповідач вважає правочином за своєю правовою суттю, тобто остання, на його думку, підлягала нотаріальному посвідченню та державній реєстрації відповідно до вимог ст.ст. 654, 640, 793 та 794 Цивільного кодексу України.

Однак колегія суддів зазначає, що, оскільки спірний договір був укладений 30.01.1998р. Нормативно-правовим актом, що регулював порядок укладення договорів та вимоги щодо їх форми у 1998 році є Цивільний кодекс УРСР (пізніше - Цивільний кодекс України) 1963 року.

Відповідно до ч.1 ст. 42 Цивільного кодексу України 1963 року угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Згідно з ч.1 ст. 47 цього Кодексу нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України 1963 року за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Частиною 2 ст. 257 цього Кодексу визначалось, що договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений в письмовій формі, за винятком випадків, передбачених окремими правилами. Таким чином, для договорів майнового найму (оренди) встановлено обов'язковість простої письмової форми.

Отже, законодавство, що діяло на момент укладення договору оренди, не встановлювало обов`язкової нотаріальної форми щодо договору оренди нежитлового приміщення. В самому договорі також відсутня умова про те, що він підлягає нотаріальному посвідченню.

Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних полдожень Цивільного кодексу україни 2003 року, що набрав чинності з 2004 року, встановлено, що до договорів, що були укладені до 01.01.2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку й наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення. Вказаний перелік є вичерпний.

Строк дії спірного договору оренди №ФМ-305 від 30.01.1998 р. визначено – до 30.01.2018 р.

Статею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що внесення 08.08.2011р. змін до договору оренди №ФМ -305 від 30.01.1998р. є окремим правочином, а також, що незасвідчення таких змін нотаріусом та невчинення ним відповідної державної реєстрації свідчить про недійсність спірного договору оренди № ФМ від 30.01.1998р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався до господарського суду Сумської області з позовом про визнання недійсними частин (ч.ІІ Додатку № 3 “Розрахунок розміру місячної орендної плати за оренду нерухомого майна”) спірного договору оренди № ФМ від 30.01.1998 р. щодо правомірності нарахування орендної плати з січня 2012 року у більшому розмірі, ніж 1 гривня в рік.

Рішенням господарського суду Сумської області в справі № 920/2154/13 від 03.02.2014р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 р., в задоволені даного позову відмовлено. Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.06.2014 р. відмовлено у відновленні пропущеного процесуального строку для подання касаційної скарги в даній справі.

Рішенням господарського суду Сумської області в справі №920/2156/13 від 03.02.2014р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2014р., в задоволенні позову про визнання недійсними частин (ч.ІІ Додатку № 3 “Розрахунок розміру місячної орендної плати за оренду нерухомого майна” до договору оренди №ФМ-825 від 01.11.1998р. в редакції зміни №5 до Розрахунку від 08.08.2011р. Зазначені судові акти залишені без зімн постановою Вищого господарського суду України від 16.07.2014р. у даній справі.

Відповідно до ч.3. ст.18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.193 Господарського кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Пунктом 6.2.5 Договору (в редакції зміни №2 від 02.06.2008 р.) передбачено, що орендар зобов’язаний сплачувати орендну плату за об’єкт оренди у розмірі та термін, згідно з договором на відповідний рахунок місцевого бюджету.

Згідно з п. 4.3. Договору встановлено строки та порядок оплати орендної плати, згідно до якого орендна плата сплачується щомісячно до 15 числа.

Як в суді першої, так і апеляційної інстанцій, відповідачем не надано суду доказів сплати боргу та не спростовано належними та допустимими доказами доводи позивача, а заперечення не відповідають фактичним обставинам справи. Господарський суд Сумської області дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 88135,97 грн. боргу за договором оренди.

З приводу стягненої з відповідача пені в сумі 5904,89 грн. пені, то колегія суддів вважає, що судом першої інстанції у відповідності до норм чинного законодавства було стягнуто пеню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання до учасника господарських відносин застосовуються штрафні санкції, які відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України застосовуються у розмірі, встановленому договором.

Відповідно до ст. 29 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Згідно з п. 4.7. Договору (в редакції зміни №2 від 02.06.2008 р.) орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету відповідно до законодавства з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Враховуючи те, що судом першої інстанції правомірно встановлено факт порушення відповідачем строків виконання грошового зобов’язання, право позивача щодо стягнення з відповідача пені в сумі 5904,89 грн. передбачено умовами договору, пеня нарахована в межах строку позовної давності та з урахуванням вимог ст. 232 Господарського кодексу України і Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, колегія суддів дійшла висновку, що суд правомірно стягнув з відповідача пеню в сумі 5904,89 грн. грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що прокурор не є належним позивачем у даному спорі та не має права представляти Управління майна комунальної власності у вказаних правовідносинах.

Колегія суддів не погоджується з таким твердженням відповідача, виходячи з наступного.

Статтею 121 Конституції України встановлено, що на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст.36-1 Закону України “Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року визначено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві в чому полягає порушення інтересів держави, чи в чому існує загроза інтересам держави. Тобто, прокуратура набула права визначати наявність інтересів держави в конкретних спірних відносинах, які підлягають захисту та вирішенню в судовому порядку.

Ці заяви у відповідності із ст.2 ГПК України є підставою для порушення справи в господарському суді.

Частиною 7 статті 60 Закну України «Про місцеве самоврядування України» встановлено, що майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об’єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Даний позов заявлено прокурором з метою захисту інтересів держави, оскільки дії відповідача порушують умови договору оренди, чинне законодавство, яке регулює відносини щодо оренди комунального майна та призводять до неефективного та збиткового використання комунального майна.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції про те, що позов пред’явлено прокурором правомірно.

Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при повному та всебічному з’ясуванні обставин справи та у відповідності до норм чинного законодавства було прийнято рішення, а тому у апеляційного господарського суду відсутні підстави для його скасування.

Враховуючи вищезазначене, рішення господарського суду Сумської області від 20.08.2014р. по справі №920/2101/13 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 20.08.2014 року по справі №920/2101/13 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 23.10.2014р.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Горбачова Л.П.