Ухвала суду № 41036995, 15.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2014 року м. Київ К/800/25581/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (доповідача),

Ємельянової В.І.,

Штульман І.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач 1), Головного Управління Державної міграційної служби України в м. Києві (далі - ГУ ДМС України в м. Києві, відповідач 2) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати неправомірними дії ГУ ДМС України в м. Києві в частині порушення встановленого законом порядку повідомлення про прийняття ДМС України рішення по відмову у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту; визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача 1 від 13 вересня 2013 року №544-13 про відмову у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати ДМС України визнати особу без громадянства ОСОБА_3 біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та справу направити на новий розгляд.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є особою без громадянства, народився в м. Бірмі (М'янма), з двох років постійно проживав та території Бангладеш, за віросповіданням мусульманин - суніт.

11 квітня 2013 року звернувся до відповідача 2 із заявою-анкетою №51 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначив, що був змушений залишити Бангладеш через побоювання за власне життя, так як відноситься до належності рохінгва, що спричиняє негативне ставлення з боку народу. Також зазначив що він особисто, піддавався постійним утискам у зв'язку з тим що, він та його батько вихідці із Бірми.

Згідно даних анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач покинув країну постійного проживання 16 серпня 2012 року літаком, не маючи дозволу влади на виїзд. До України прямував через Російську Федерацію (час перебування з 16 серпня 2012 року по 29 грудня 2012 року). Із заявою про надання захисту в Росії не звертався.

Нелегально перетнув кордон України та 30 грудня 2012 року на потязі прибув до Києва, де проживає до теперішнього часу нелегально.

Також, позивачем під час співбесіди від 23 квітня 2013 року було зазначено, що основною причиною його звернення до міграційної служби України в місті Києві є легалізація на території України. Також, зазначив, що мав змогу внутрішнього переміщення та території Бангладеш, однак цією можливістю не скористався, оскільки це було дуже дорого і він не мав на це коштів.

Рішенням ДМС України №544-13 від 13 вересня 2013 року ОСОБА_3 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону, відсутні.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: - знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; - неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; - наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; - побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Пунктом 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Пункт 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) дає визначення відмінностей економічного мігранта від біженця, а саме: якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

Як встановлено судами, основною причиною звернення позивача до міграційної служби України в місті Києві є легалізація на території України.

Також, у анкеті, позивач зазначав, що до України прямував через Російську Федерацію, де мешкав з 16 серпня 2012 року по 29 грудня 2012 року, однак за захистом у третій безпечній країні не звернувся, обґрунтовуючи свою позицію тим, що не було людей, які б йому допомогли.

Відповідно до абзацу четвертого статті 6 вказаного Закону, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону відсутні.

З огляду на викладене правильними є висновки судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не наведено фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих його побоювань стати жертвою переслідувань та котрі впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення. Причини, які позивач зазначає щоб залишитись в Україні не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідування, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Й. Рецебуринський

Судді В.І. Ємельянова

І.В. Штульман