Постанова № 41030077, 14.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2014 р. Справа№ 911/1879/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Аверіна В.Є. - представник;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд"

на рішення Господарського суду Київської області

від 23.07.2014р. у справі № 911/1879/14 (суддя Лопатін А.В.)

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Відкритий лист"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд"

про стягнення 78 775, 06 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Відкритий лист" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" про стягнення 78 775, 06 грн.

Позов задоволено частково.

Провадження у справі №911/1879/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Відкритий лист" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" про стягнення 78775,06 грн. у частині стягнення 2000,00 грн. основного боргу припинено.

Стягнуто з ТОВ "Фоззі-Фуд" на користь ТОВ "Відкритий лист" - 73079 грн. 80 коп. боргу, 232 грн. 78 коп. 3% річних, 1241 грн. 09 коп. пені та 1775 грн. 48 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального права.

В обгунтування апеляційної скарги, скаржником зазначено, що з його боку не було порушення термінів оплати по видаткових накладних за договором, за якими поставлявся товар, і, відповідно, не було допущено правопорушення. Оскільки п. 2.6. договору передбачено, що оплата за товар здійснюється протягом 70 календарних днів від дати поставки за умови, що постачальник належним чином виконав вимоги п.п. 2.5. договору. Якщо постачальник виконав вимоги п.п. 2.5. договору пізніше 7-денного строку термін відстрочення платежу рахується від дати належного виконання постачальником всіх умов п.п. 2.5. договору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, апелянт посилається на те, що, накладні, які додані до позовної заяви, не містять всієї інформації, передбаченої п. 4.2. договорів, а саме: відсутня інформація щодо номеру замовлення; відсутня інформація щодо дати замовлення; а в накладній № СвНМр-0032 від 03.03.2014 р. - не зазначено дату та № договору.

Окрім того, у зв'язку з невиконанням позивачем зобов'язання щодо надання разом з товаром належно оформлених документів, що є обов'язковою умовою для оплати поставленого за договором товару, було змінено порядок оплати товару, а саме: з відстрочки оплати товару на термін 70 календарних днів на оплату за поставлений товар після усунення постачальником порушення та надання всіх належним чином оформлених документів.

Скаржник зауважує, що ним не порушувалися терміни оплати товару, а було застосовано положення договору, а тому, оскільки зобов'язання зі сплати за поставлений товар ще не наступило, у позивача відсутні підстави для стягнення оплати за товар у судовому порядку.

Скаржник зауважує, що з боку відповідача відсутнє порушення строків оплати, підстави для стягнення пені та 3 % річних - також відсутні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2014 року розгляд справи призначено до розгляду на 30.09.2014.

Ухвалою від 30.09.2014 року розгляд справи відкладено на 14.10.2014 рік.

В судове засідання представник позивача не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України. Виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 10.07.2014 року за відсутності представника позивача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія встановила наступне.

Між ПрАТ "Відкритий лист", правонаступником якого є ТОВ "Відкритий лист", що підтверджується статутом, та ТОВ "Фоззі-Фуд" 01.03.2012 року укладено договір поставки №743/03-12 .

Відповідно до п.п. 1.1. та 1.2 постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору.

Товар поставляється в асортименті та за цінами, узгодженими сторонами договору в специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору.

Кількість товару та асортимент конкретної партії вказується в замовленні, узгодженому сторонами у встановленому цим договором порядку.

Відповідно до п.2.2 договору ціна товару, що вказана в накладних, які надаються постачальником покупцю разом з партією товару, повинна відповідати специфікації. Зміна ціни без попереднього узгодження сторонами шляхом, укладення та підписання нової специфікації, до виконання всіх діючих і не виконаних на момент такої зміни замовлень, не допускається.

Ціна договору складається з вартості поставленого та прийнятого покупцем товару згідно відповідних накладних за цим договором.

Згідно з п. 2.6 договору оплата за товар здійснюється протягом 70 календарних днів від дати поставки продукції за умови, що постачальник належним чином виконав вимоги п.п. 2.5 договору (надання покупцю постачальником накладної, податкової накладної та інших документів). Якщо постачальник виконав вимоги п.п. 2.5 договору пізніше 7-денного строку термін відстрочення платежу рахується від дати належного виконання постачальником всіх умов п.п. 2.5 договору. В разі, коли останній день строку платежу припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день банківської установи, днем виконання зобов'язання є перший за ним робочий день. В першу чергу погашається вартість отриманого товару, в другу чергу - всі інші платежі, передбачені договором.

Згідно з п.11.1. договору останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє протягом одного календарного року. У тому випадку, якщо сторони, у термін не менше ніж за 20 днів до закінчення терміну дії даного договору не повідомлять один одного про бажання розірвати договір або укласти новий договір, то останній вважається продовженим терміном на один рік.

Відповідно до п. 11.1 дію договору продовжено до 01.03.2014 р.

Відповідно до договору поставки № 743/03-12 від 01.03.2012 р. позивачем було поставлено товар відповідачеві на суму 75079,80 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими відтисками печаток позивача та відповідача.

З п. 2.6. договору вбачається, що відповідач мав здійснити розрахунок з позивачем протягом 70 днів з моменту отримання товару.

Відповідач взяті на себе зобов'язання за вказаним вище договором поставки у частині сплати вартості поставленого позивачем товару не виконав, у зв'язку з чим, у відповідача станом на дату подання позову до суду рахувалася заборгованість перед позивачем у розмірі 75079,80 грн.

31.05.2014 р. між позивачем та відповідачем було складено, підписано представниками сторін та скріплено відтисками печаток юридичних осіб акт звірки взаєморозрахунків, який підтверджує факт наявності заборгованості у ТОВ "Фоззі-Фуд" перед ТОВ "Відкритий лист" у розмірі 75896,40 грн.

Після порушення провадження у даній справі 02.06.2014 р. відповідачем було погашено заборгованість перед позивачем у сумі 2000,00 грн., що підтверджується випискою з рахунку ТОВ "Фоззі-Фуд".

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У п. 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Колегія суддів підтримує суд першої інстанції, стосовно того, що якщо відповідач частково сплатив суму боргу, господарський суд припиняє провадження у справі № 911/1879/14 у частині стягнення заборгованості у розмірі 2000,00 грн. у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Згідно ч. 3 ст. 80 ГПК України про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення судового збору з бюджету, а також можуть бути розв'язані питання про стягнення штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу.

Частиною другою статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в разі, коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача (несплати заборгованості), суд вирішив витрати по сплаті судового збору за розгляд вимоги по стягненню з відповідача 2000,00 грн. боргу покласти на ТОВ "Фоззі-Фуд".

Врахувавши вищезазначені обставини, встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати коштів, за поставлений позивачем за договором поставки № 743/03-12 від 01.03.2012 р. товар на суму 73079,80 грн.

Згідно ч. 1 та ч. 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У ст. 629 ЦК України вказано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем дотримано вимог даних норм процесуального законодавства і подано всі докази на підтвердження своїх позовних вимог, в той час як відповідачем не спростовано існування заборгованості перед ТОВ "Відкритий лист" у розмірі 73079,80 грн.

Заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога про стягнення з відповідача боргу у частині 73079,80 грн. за поставлений товар підлягає задоволенню.

До тверджень відповідача вказаних у відзиві на позовну заяву щодо того, що накладні, долучені до позовної заяви, не містять всієї інформації, передбаченої п. 4.2. договору , у зв'язку з чим, відповідно до вказаного пункту договору строк оплати вартості товару не наступив, суд ставиться критично, оскільки відповідачем товар було прийнято у позивача без будь-яких зауважень до оформлення накладних та вказані накладні підписані представником відповідача та скріплені відтисками печаток останнього. Разом з тим, дії відповідача щодо часткової сплати заборгованості, а саме, у сумі 2000,00 грн., суперечать його твердженням щодо того, що строк сплати заборгованості не настав.

Крім того, позивач стверджує, що окрім поставки по вказаних вище накладних останнім було поставлено відповідачеві товару ще на суму у розмірі 816,60 грн., на підтвердження чого надає акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.05.2014 р., підписаний представниками сторін та скріплений відтисками печаток юридичних осіб.

З вказаними твердженнями суд не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Чинним законодавством акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили, як доказу наявності факту поставки товару. У розумінні ст.ст. 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами - договором, накладними, актами приймання-передачі.

З огляду на вищевказане, зазначений вище акт звірки взаєморозрахунків, за відсутності первинної документації, не є належними доказами, в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження факту поставки позивачем відповідачеві товару на загальну суму у розмірі 816,60 грн.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено факт поставки товару відповідачеві на суму 816,60 грн., а тому вимоги останнього щодо стягнення з відповідача основного боргу в частині 816,60 грн. є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Окрім основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 240,23 грн. 3% річних та 1241,09 грн. пені.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зробивши розрахунок 3% річних по заборгованості за поставлений товар щодо кожної з зазначених вище накладних окремо за період з 06.03.2014р. по 06.05.2014 р. (вказаний у розрахунку позивача), суд вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 240,23 грн. задовольняє частково, а саме у сумі 232,78 грн., оскільки відповідний розрахунок виконано позивачем арифметично невірно.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною першою ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2. договору поставки у випадку порушення термінів оплати товару, передбачених цим договором, покупець оплачує на користь постачальника виключну неустойку в розмірі 0,05 % від простроченої суми оплати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Зробивши розрахунок пені по заборгованості за поставлений товар щодо кожної з зазначених вище накладних окремо за період з 06.03.2014р. по 06.05.2014р. (вказаний у розрахунку позивача), суд вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 1241,09грн. задовольнив повністю, оскільки сума розрахунку суду більша суми заявленої до стягнення позивачем.

За таких обставин суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 73079,80 грн. основного боргу, 232,78 грн. 3% річних та 1241,09 грн. пені, а загалом 76553,67 грн.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, а отже підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» на рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2014р. у справі № 911/1879/14 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2014р. у справі № 911/1879/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 911/1879/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх